Північний потік-2: виклики та реалії
В Україні навколо пп-2 спалахнули пристрасті.
На відміну, наприклад, від США, де ця тема цікавить політиків та журналістів, акредитованих при Держдепартаменті, коли вони задають запитання на брифінгах, але вона не цікавить пересічних американців, судячи з того, що й американські медіа висвітлюють її дуже мало, зокрема на телебаченні ця тема взагалі відсутня.
Пояснення різниці в реакції зовсім не лише у тому, що в Україні запуск в експлуатацію пп-2 розглядають як загрозу національній безпеці. Але, на мій погляд, і в іншому.
Я спробував запитати доволі багато людей через коментарі на ФБ, а чого саме ви чекали від США? Яких дій? Бо коли люди кажуть, що вони розчаровані, то це означає, що вони чогось очікували, а їхні очікування не виправдались. Більшість із тих, кого я про це запитав, взагалі нічого не відповіли. Хтось сказав, що нічого не очікував, але Байден не виправдав сподівань та їх розчарував (тобто все ж таки, чогось очікували, раз були сподівання?) Лише двоє друзів відгукнулись на моє прохання та відповіли, чого би вони очікували від США для зміцнення безпеки України, за що я їм вдячний.
Незважаючи на відсутність відповідей від багатьох людей, а лише наявність розчарування, зрозуміло, що це розчарування через невиправдане (я би навіть сказав, абсолютно невиправдане) очікування, що США в особі Джо Байдена та його адміністрації можуть та навіть повинні зупинити будівництво пп-2.
Чому подібні очікування абсолютно не виправдані?
Я не дипломат, не урядовий аналітик і не володію ніякими даними, крім тих, які публікуються відкрито офіційними урядовими джерелами та журналістами, яким можна довіряти. При цьому особисто мені абсолютно ясно вже протягом двох років, принаймні з літа 2019 року, що пп-2 буде добудовано, і що вже тоді було пізно намагатись припинити його будівництво.
Чому так? Просто тому, що іншого висновку не можна дійти, якщо проаналізувати факти.
Уряд Німеччини дав 31 січня 2018 року швейцарській компанії Nord Stream 2 AG дозвіл на будівництво газопроводу в територіальних водах Німеччини, після чого це будівництво почалося, відразу дуже активно. Цьому будівництву ніхто не протидіяв якимось реальними дипломатичними діями. Напевно, йому могли би протидіяти США, але адміністрація Трампа і сам Трамп, хоча і висловлювали неодноразово опозицію будівництву газогону, не робили нічого ані для того, щоб це будівництво взагалі не відбулось, ані для того, щоб це будівництво зупинити. Аргументи Трампа проти будівництва, які він неодноразово висловлював публічно, базувалися на тому, що він хотів, щоб Німеччина купувала скраплений американський газ, а не російський газ. Це на той момент (та й на сьогодні) технічно нездійсненно ─ США не можуть експортувати стільки скрапленого газу, скільки було б необхідно, щоб повністю замінити російський на німецькому та європейському ринках. Напевно, можливо було проводити з Німеччиною перемовини, запропонувати частково замінити російський газ американським, і так далі, і таке інше. Не знаю, чи подібні перемовини велись. Судячи з усього, реальних перемовин не було. Інакше про них було би відомо. Навпаки, Трамп зіпсував з Німеччиною відносини, і починаючи з листопада 2019 року до приходу у Білий Дім Джо Байдена у січні 2021 року контактів між країнами навіть на рівні держсекретаря/міністра закордонних справ просто взагалі не було.
Оскільки серед американських політиків від обох партій була (і є) широка опозиція до пп-2 та оскільки адміністрація Трампа нічого реального не робила для протидії будівництву газогону, в грудні 2019 року Конгрес США вніс пункт про застосування санкцій до будівельників пп-2 у законопроект про оборонний бюджет на 2020 рік, який був прийнятий Конгресом майже одноголосно. 20 грудня 2019 року тодішній президент Трамп підписав прийнятий Конгресом законопроект, який з того дня став законом.
Яка, однак, була ситуація з будівництвом на той момент? Не складає труднощів знайти дані про те, що газогін на той час був на 83% побудований ─ вже було прокладено 2042 км труб (про це повідомляв 21 грудня 2019 року, наприклад, журнал Форбс).
Загроза санкцій змусила швейцарську компанію Allseas Group S.A. вже на наступний день після вступу закону в силу припинити свою участь у будівництві. Це дуже суттєво уповільнило роботи, оскільки Росія не мала технічних можливостей, які були у компанії Allseas. Але було абсолютно ясно, що те, що на 83% уже побудовано, рано чи пізно буде добудовано. Нехай із запізненням, навіть із великим запізненням. І протидіяти цьому на той момент уже було пізно.
До того ж, адміністрація Трампа ніяких санкцій проти російських будівників газогону взагалі не вводила, вони продовжували свою роботу. Ніяких перемовин із Німеччиною США на цю тему (як і на інші теми), як уже сказано вище, у 2020 році не проводили. Принаймні жодної інформації про такі перемовини немає.
У грудні 2020 року Конгрес США вніс до закону про оборонний бюджет на 2021 рік положення про ширші санкції проти пп-2. Трамп наклав на цей законопроект вето. Конгрес це вето подолав 1 січня 2021 року, і закон вступив у силу.
Відповідно до цього закону Держдепартамент повинен інформувати Конгрес кожні 90 днів про роботи на пп-2, про те, хто підлягає санкціям за проведення цих робіт, і про введення таких санкцій. Закон дозволяє адміністрації відмовитись від введення санкцій проти певних суб’єктів, які визначено як такі, що потенційно підлягають санкціям, якщо адміністрація вважає, що це в інтересах національної безпеки США. Лише після того, як цей закон вступив у силу, адміністрація Трампа в останні дні свого перебування при владі наклала санкції на одну російську компанію та одне судно, які будували пп-2.
Проти 19 російських суб’єктів ─ будівельників газогону (п’ятьох компаній та 14 суден) були запроваджені згідно цього закону санкції в лютому і в травні 2021 року вже адміністрацією Джо Байдена. Але з 21 грудня 2020 року, коли Allseas Group S.A. вийшов з проекту, до 20 січня 2021 року, коли Джо Байден вступив на посаду президента, Росія своїми силами змогла прокласти труби ще на 12% загальної протяжності газопроводу, і тим самим пп-2 був на той момент добудований на 95%.
Якщо хтось вважає, що при цьому в адміністрації Джо Байдена були можливості зупинити це будівництво, дуже цікаво було б дізнатись, як саме?
Я не бачу таких можливостей. Звичайно, я не кажу, що я найрозумніший. Може, я чогось просто не бачу. І аналітики, які Байдену та держсекретарю Блінкену доповідають, щось пропустили. Тоді що саме?
З того, що детально пояснював на брифінгу у Держдепартаменті у четвер його прес-секретар Нед Прайс, ясно, що в адміністрації Байдена ніяких ілюзій з цього приводу не було з самого початку. Та й не могло бути, бо те, що газогін добудують, було абсолютно ясно ще два роки тому.
Водночас Джо Байден та його адміністрація вважають газогін російським геополітичним проектом, дуже шкідливим як для енергетичної безпеки Європи взагалі та України зокрема, так, відповідно, і для загальної безпеки.
Прайс, до речі, підтвердив, що адміністрація залишається абсолютним противником пп-2 і після публікації спільної заяви США та Німеччини минулої середи та буде продовжувати виконувати закон і запроваджувати санкції до будівників газогону (наступний звіт Конгресу з цього питання має бути надісланий у середині серпня).
Як пояснив Нед Прайс, з моменту свого приходу до влади адміністрація бачила два варіанти.
Перший (дуже поганий) – газогін буде добудовано та введено в експлуатацію на повну потужність без будь-яких запобіжників.
Другий (оптимальний, менш поганий, з урахуванням відсутності у адміністрації можливостей зупинити будівництво) ─ газогін буде добудовано, але його введення в експлуатацію та скільки газу можна буде по ньому качати буде обумовлено гарантіями того, що Росія не зможе використовувати його як зброю, зокрема проти України.
Саме для того, щоб мати можливість розмовляти на цю (і не лише на цю) тему з Німеччиною, адміністрація відмовилась від запровадження санкцій безпосередньо проти компанії Nord Stream 2 AG та її керівника. За словами Прайса, аналітична оцінка була одностайною – у разі запровадження таких санкцій усе піде по першому варіанту (дуже поганому, описаному двома абзацами вище).
У мене є риторичне запитання скоріше до української (а можливо й польської) дипломатії, ніж до пересічних людей. Якщо, наприклад, мені, абсолютно пересічній людині, яка отримує інформацію виключно з публікацій у відкритих джерелах, два роки тому було ясно, що пп-2 буде добудовано, то чи було таке саме розуміння у дипломатів зацікавлених країн? Якщо ні, то ні. Якщо так, то треба було будувати стратегію, що робити, коли газогін буде добудовано (бо те, що його буде рано чи пізно добудовано, не могло викликати вже тоді жодного сумніву). Будувати стратегію та діяти. Є якась стратегія? Може хіба що прихована, але я її не бачив та не бачу.
І щодо спільної заяви США та Німеччини минулої середи, яка викликала в Україні обурення.
Я хотів би сказати наступне.
З точки зору гарантій безпеки Україні ця заява розпливчата. Якщо ця розпливчатість не буде наповнена змістом, яким саме конкретним чином безпека України буде забезпечена у разі конкретних агресивних дій Росії, заява залишиться дуже декларативною.
Але якщо Україна прагне мати реальні конкретні гарантії своєї безпеки, то саме Україна повинна таких реальних конкретних гарантій домагатись ─ це робота української дипломатії. Само по собі нічого не робиться. Якщо мені щось потрібно, то я повинен домагатись того, що мені потрібно. І тут в української дипломатії є дуже конкретні та реальні задачі.
Потрібно домагатись отримання статусу найближчого партнера США поза НАТО.
Потрібно домагатись розгляду та прийняття Конгресом законопроекту S.814 ─ Ukraine Security Partnership Act of 2021, який внесено у Сенат та який дуже багато чого корисного містить саме для безпеки України, у тому числі
– збільшення щорічної військової допомоги США Україні з $250 до $300 мільйонів. Військова допомога може включати протитанкову зброю, міномети, види озброєнь, які обслуговуються екіпажами, гранатомети, боєприпаси, системи протикорабельної та протиповітряної оборони, стрілецьку зброю;
– $4 мільйони щорічно в 2022-2026 роках для навчання українських військових;
– розробку Держдепартаментом протягом 90 днів програми підтримки України на 2022-2026 роки;
– розробку цільової програми інвестицій в оборонну промисловість України;
– призначення спеціального представника США по Україні;
– створення робочої групи по Україні спільно з європейськими союзниками.
Потрібно домагатись підписання зобов’язуючого договору про партнерство з США у галузі безпеки з реальними гарантіями безпеки з боку США.
Цим усім повинна займатись українська дипломатія. Бо це Україні потрібно. Якщо українська дипломатія цим займатись не буде, ніхто інший у світі цим також займатись не буде.
А якщо представники української влади будуть продовжувати загравати з Китаєм, то чогось гіршого для отримання гарантій безпеки з боку США навіть уявити важко. Ну, і звичайно, якщо українські спецслужби будуть викрадати людей у дружній сусідній країні лише заради того, щоб «знайти щось на Порошенка», то і це йде абсолютно всупереч бажанню мати сильне безпекове партнерство з Америкою.
І ще от що дуже важливо. Україні потрібно у будь-якому випадку включатись у докорінну реформу енергетики, з тим, щоб скоротити до мінімуму споживання газу, перестати залежати від його імпорту та бути частиною сучасного демократичного світу, який буде йти найближчими роками саме цим шляхом. Інакше буде пожиттєво залежність від російського (саме російського) газу, і уся країна буде довічним заручником цієї залежності.
Західні країни проголосили дуже чітку програму переходу на зелену енергетику. Протягом наступних десяти років викиди двоокису вуглецю в атмосферу буде скорочено вдвічі, протягом наступних 30 років їх буде зведено до нуля. Це означає, що споживання газу у Європі почне зменшуватись у середньостроковій перспективі і буде продовжувати зменшуватись неухильно. І навіть без усякого пп-2 цінність української газотранспортної системи буде падати, як будуть падати і доходи, які може від неї отримувати Україна. Німеччині газ потрібний сьогодні як тимчасова заміна вугіллю та атомній енергії, від яких вона відмовилась. Але це лише дуже тимчасова потреба у газі. Тому що далі, і дуже скоро, почнеться поступовий відхід і від використання газу.
Треба бути відвертими – центральне опалення та централізоване постачання гарячої води в усіх великих українських містах, спалення астрономічних обсягів газу для обігріву землі, у якій прокладено труби, ─ це те, з чим неможливо рухатись далі у 21 сторіччя, бо це анахронізм радянської енергетики, який дістався Україні у спадок від срср.
І Україна може стати частиною нової енергетичної реальності, причому не лише розвиваючи у себе зелену енергетику, але й розвиваючи виробництво її засобів та їхнє постачання в інші країни, заробляючи на цьому реальні гроші.
Тільки не треба казати, що якщо Україні дадуть мільярд доларів інвестицій на це, то усе розкрадуть. Тоді й починати не треба. До речі, яку суму український парламент повернув нещодавно Фірташу?
Щодо сертифікації та вводу в експлуатацію пп-2, то це буде окрема дуже велика проблема для Росії. Якщо у тому, що пп-2 буде добудований, уже протягом двох років немає сумнівів, його подальша доля залишається під питанням. І цьому буде присвячена частина мого щотижневого огляду подій у США (читайте там переклад статті старшого експерта Атлантичної Ради з енергетичних питань).
І насамкінець. Я не можу довести це як математичну теорему, але якщо путін спробує загострити ситуацію у будь-який спосіб ─ військовим шляхом, чи черговим газовим шантажем, США влаштують йому дуже великі проблеми, і йому нічого не вдасться. І при чинній американській адміністрації буде саме так, і ніяк інакше. А для того, щоб це було документально підтверджено, треба робити те, що описано трохи вище, насамперед цим повинна займатись українська дипломатія.
Здоров’я усім та витримки.
