Саміт США-РФ не породив сенсацій, бо його метою не був Оскар
Саміт США-РФ не породив сенсацій, бо його метою не був Оскар.
Питання України було важливим, але залишаються невідомими для нас підсумки його обговорення.
Американська сторона на телефонні дзвінки Єрмака не відповідає.
Це чудова нагода для Президента запитати у свого керівника Офісу, де:
– мир з Росією,
– обмін всіх на всіх заручників,
– чому зірвані переговори з Заходом і МВФ,
– що сталося з вагнерівцями,
– хто займається корупцією від імені Президента, і чому Єрмак себе називає віце-президентом і його найбільшим другом,
– хто працює на Москву, руйнує державні інститути і породжує хаос у державі?
Звинуватити публічно в цьому Єрмака і вигнати його шию.
Далі пояснити, що реально був не в курсі та призначити адекватного, порядного і професійного керівника ОПУ.
І знову у теплу ванну.
Бо інакше може бути біда вже з самим президентом…
Зустріч, ймовірно, закінчилась нічим.
Насправді, немає ні зради, ні перемоги.
Не бачу катастрофи, але і не бачу якогось прориву для України.
Ця зустріч була необхідною скоріше Путіну. Путін свого домігся. Потиснули руки. Побалакали.
Чи потрібно було це Байдену? Теоретично, щоб звірити своє розуміння ситуації.
Чи буде розрядка у відносинах між США та РФ? Навряд особливо. Хіба на рівні повернення послів та інших формальностей.
Україна також обговорювалась, проте, скоріше, всі залишились при своїх позиціях. Ніхто впрягатись за нас не буде крім нас самих. Вимоги Зеленського про негайний вступ до НАТО також будуть проігноровані без реальних дій з нашої сторони.
Чи добре це все для нас?
Гіршим відношення США до нас не стане. А от чи зробимо ми собі краще, також залежить від нас. І тільки від нас.
Поки Єрмаки/Зеленські будуть гратись, тупати ніжками, вимагати, а робити рівним чином нічого, – толку не буде. І не допоможе тут Байден чи будь-хто інший.
Про Женевські переговори Байдена з кремлівською мумією поки писати не маю чого. Схоже, що пішло все не дуже гладко й явно не компліментарно. Бо зустріч закінчилася навіть раніше запланованого часу. Для подібних самітів щось подібне є рідкісним винятком, частіше значно перебирають час.
Із імовірного переліку тем, які обговорили, чітко бачимо лише одну, щодо якої ніби домовилися. І це була та єдина наперед заготована позитивна новина, які міністерства переважно готують перед важкими переговорами з непрогнозованим завершенням, щоб мати для преси хоч якусь хорошу новину. Це тема відновлення фактичної дипломатичної присутності.
Надіюся, що відновлення попередніх обсягів дипслужб з обох боків не відбудеться, бо в РФ їхні “дипломати” – це суцільна шпигунська агентура. А американцям теж не погано б трошки утриматися від поновлення контактів та видачі віз. Але то вже як складеться. А повернення обох відкликаних весною послів було вже річчю вирішеною заздалегідь. Якщо зараз тільки це оголосили досягненням саміту, то з рештою геть погано…
Повторюся, я тут пишу лише про речі, щодо яких, як бачимо, є реальні домовленості. А заяви, в тому числі й приємна для нас позиція про підтримку суверенітету й територіальної цілісності України, – це чудово, але рашистська сторона нічого не гарантувала й виконувати цю вимогу не збирається.
Ілюстрація © Erhan Yalvac
“Он сделает это снова”.
Байден в разговоре с Путиным упомянул Навального. И хотя мне, как и многим из нас, такая российская “оппозиция” не внушает доверия, Америка говорит про Навального. Как говорит и про Беларусь. Как будет говорить про любую оппозицию, над которой имеет власть маленький смущенный человечек в ботинках с высокой подошвой.
Смущенный – это так выглядит для меня каждый раз, когда я вижу Путина ЗА пределами России. Ему не комфортно в свободном мире, и это очень заметно. Найдите хоть одно видео Петра Порошенко, где он был бы таким зажатым и искусственно пыжащимся на международных встречах – вот и отличие открытой политики от скользкого манипулирования некими “интересами”.
Хотя Путин считает, что тема “внутренних российских интересов” Байдена и кого-либо еще не касается, он ошибается. Глобально американцы УЖЕ закрепили свое право вмешиваться и обсуждать любые вопросы.
Причина? – Судебная система. Ни один россиянин не верит в справедливое российское правосудие, но точно знает, что в Америке он мог бы добиться справедливости. Вспомните обращения граждан России то к Обаме, то к Трампу – “спаси-помоги”. Вспомните этих бабушек на видео с воплями о помощи на любую тему.
Один из эмигрантов в США привел некую статистику, основанную на личных наблюдениях и известных ему данных: в Майами, где он поселился, по крайней мере в его жилом квартале, примерно треть американцев, треть испаноязычных, остальные – русские. Их тянет к правам человека, их тянет к честным судам, тянет в то место, где к ним будут относиться, как к людям, а не как в России. Подопечные Путина сами дали Байдену право обсуждать российские внутренние дела.
Байден упомянул права человека, дескать, соблюдать их – это обязанность и ответственность обоих президентов, но, надеюсь, он думал иначе, и это всего лишь дань дипломатии. Путин не понимает понятия “права человека”. Как и понятий “обязанность” и “ответственность”. Вот потому сегодня встретился один лидер сверхдержавы с другим представителем цивилизации, остановившейся в своем развитии.
Есть одна, если хотите, истина, либо закономерность: если кто-то привык соблюдать договоренности, уважать права и выполнять обязанности, то он будет последовательным. Он будет снова и снова соблюдать, уважать, выполнять.
Если кто-то убил и убивает, разрушает и нарушает, то он также последователен. Он сделает это снова.
Вот на таких “китах”, на понимании этой базы и есть смысл выстраивать дальнейшие взаимоотношения.
Зеленскому был бы смысл сейчас прильнуть к экрану и вникать, делать выводы, учиться, если бы у него был такой потенциал. Но, похоже, давить колорадов будут не благодаря Зеленскому, а, скорее, вопреки.
* * *
Після того, як тебе назвали вбивцею, зважаючи на риторику твоїх штатних пропагандистів та романтичний образ якогось особливого в цьому світі носія скреп, чи то не такої, як у всіх, духовності ,ти після того, гордо пижачись, їдеш на зустріч з Байденом. Там ти його чекаєш, на щось сподіваєшся, причому мова жестів видає, що перший номер в цих перемовинах – не ти.
Навіщо? Якщо ти вже вдаєш, що ти – номер один за паспортом та за величчю в світі? З цього роблю висновок, що саме Росії потрібні перемовини. Не Америці. Саме Росії, яка, до речі, знову полізла до Польщі – здійснила чергову кібератаку.
Ну що ти за чорт, зрозуміло ж, що якщо всі твої жертви зберуться, згуртуються та плюнуть, то Росію змиє в водостік. Але ж лізе, випробовує, наривається, а потім, підібгавши хвіст, їде на перемовини до Байдена, ніби він взагалі може на щось сподіватися.
Потім виходить звідти, як побита собака, зціпивши зуби, планує відповідь американцям – загострення на Донбасі, наприклад. Бо нічого іншого, окрім цього та тероризму, у відповідь надати не може.
Зранку передивляюсь кадри зустрічі: щось у цієї шавки неприродній вигляд – занадто прямі та широкі плечі під одягом. Там, звичайно, таке спорядження, яке не пробивається кулями. Сцикло російське.
Бездіючи у питанні інтеграції в НАТО 2 роки, президент В.Зеленський і міністр закордонних справ Д. Кулеба розпочали якусь дивну кампанію переконання наших міжнародних партнерів прийняти Україну в НАТО.
При тому робиться ця дипломатія дуже недипломатичними методами.
У лютому 2021 року Зеленський в інтервю Axios, продовжуючи відповідь на питання журналіста «Що б Ви сказали президенту Байдену, якби він був тут?» зробив достатньо жорстку заяву: «Якщо без цих фраз, що ми всі будемо думати, ми будемо спілкуватись, для мене перше питання звучало б так: «Містере Президенте, чому ми досі не в НАТО?».
Потім у квітні 2021 року В. Зеленський зробив ще низку подібних заяв, як от в коментарі CNN: «Якщо вони (США) бачать Україну в НАТО — вони повинні сказати це прямо і зробити це. Не словами».
Ще один зразок «дипломатичності» продемонстрував Зеленський на своїй прес-конференції 20 травня щодо «Північного потоку-2»: «Я вважаю, що це (запуск «ПП-2») буде програш Сполучених Штатів Америки, я вважаю, що це буде програш особистий президента Байдена». Аналогічна агресивна риторика з’явилася і в міністра закордонних справ Д. Кулеби.
Після відвертого хамства Зеленського Байдену почалися відверті дрібязкові фальсифікації.
Такі фальсифікації Офісу Зеленського почалися 7 червня, коли Офіс заявив, що у розмові з Зеленським Байден «підкреслив … важливість надання українській державі Плану дій з підготовки до членства в НАТО».
Білий дім спростував заяву про те, що Байден під час телефонної розмови підтримав такий крок. «Українці перекрутили заяву, а потім внесли корективи», – розповів виданню Axios прес-секретар Ради національної безпеки. До вечора понеділка в стенограму заяви офісу Зеленського внесли зміни, видаливши посилання про членство України в НАТО.
Потім Зеленський сказав, що Україна не знала про плани США не вводити санкції проти оператора «Північний потік-2».
Білий дім спростував цю заву, сказавши, що українська влада була попереджена про це.
14 червня 2021 року Зеленський знову «здивував»: «Хвалю за розуміння партнерами @NATO усіх ризиків та викликів, з якими ми стикаємось», – написав він у Твіттері. «Лідери НАТО підтвердили, що ми станемо членом Альянсу».
Цей твіт з’явився напередодні прес-конференції Байдена і, як написала американська Politico, «протягом кількох коротких хвилин виявилося, що Україна знаходиться на шляху до членства в НАТО, але цього не було».
Як написала американська преса, коли Байден нарешті з’явився перед камерами на прес-конференції, він сказав, що НАТО буде стояти за «суверенітет і територіальну цілісність» України, але не згадав про вступ країни до Альянсу. Скоро стало зрозуміло, що Україна дещо «перебільшила» реальний стан справ.
* * *
Команда Зеленського», схоже, відмовилась від міжнародної миротворчої місії на Донбасі.
Саміт Байдена-Путіна продемонстрував глухий кут у вирішенні ситуації з російською агресією на Донбасі. Не в останню чергу, це викликано повним провалом української зовнішньої політики з приводу війни, розв’язаної РФ у окремих районах Луганської та Донецької областей.
До виконання «безпекової» частини Мінських домовленостей – виведення російських військ, роззброєння терористів, звільнення заручників тощо, на Донбасі неможливо провести місцеві вибори за чинним Виборчим кодексом України: в ОРДЛО відсутня діяльність українських партій, неможливе формування виборчих комісій, ведення агітації тощо. Крім того, відсутні територіальні органи влади, які реалізують забезпечення виборчого процесу.
Саме тому при Президентові Порошенку було запропоновано вдосконалити Мінські домовленості, «змастити мінський механізм» – ввести міжнародну миротворчу місію, яка стане гарантією реалізації мирного мінського процесу в ОРДЛО.
Тим більше, ще у вересні 2014 року у Мінських домовленостях було визначено, що ділянка українсько-російського кордону має бути взята під міжнародний контроль.
Вже 18 лютого 2015 року з цього приводу було прийнято Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про звернення до Організації Об’єднаних Націй та Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру та безпеки», введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2015 року № 116.
17 березня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про схвалення звернень від імені України до Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй та Ради Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру і безпеки». З того часу 4 роки українська дипломатія педалювала цю тему на всіх міжнародних майданчиках, у тому числі на Мюнхенській безпековій конференції.
Росія уже торгувалась, висуваючи власний проект резолюції Ради Безпеки ООН з цього питання.
Але потім до влади прийшли свідки секти «дивитися в очі Путіну». Зеленський, фактично, усунув з переговорного процесу по Донбасу міжнародних посередників і повністю вилучив з політичного дискурсу тему миротворців.
Якби тема миротворчої місії підтримувалася в міжнародному порядку денному, як при Порошенку, то 16 червня Байден це обговорював би з Путіним. А так сама ж Україна дуже суттєво скоротила перелік алгоритмів вирішення проблеми Донбасу. Принаймні на прес-конференції Байдена ми не почули, що Україна донесла до американського президента тезу про необхідність міжнародної миротворчої місії для виконання Мінських домовленостей.
Зустріч президентів РФ і США варто розглядати в комплексі з усім європейським турне Байдена, який напередодні взяв участь в самітах G7 і НАТО, підписав «Атлантичну хартію». Це певний майстер-клас просування і захисту національних інтересів своєї країни, в першу чергу, в питаннях безпеки, стримування Китаю, підтримки своєї економіки. Турне пройшло під гаслом «Америка повертається».
Звичайно, на зустрічі з Путіним Байден представляв не лише США, а як лідер демократичного світу – колективний Захід перед обличчям автократії. Очевидно, що між двома президентами немає довіри, й прощупувалася тактика геополітичного співіснування. Не лише США і РФ, а й в контексті світового порядку денного.
Від Путіна нічого не очікувалося, він і не здивував. На прес-конференції, як на мене, виглядав агресивно та знервовано, як і на всіх останніх публічних заходах. Повторив всі наративи Кремля, починаючи з політичних в’язнів, закінчуючи Україною. Він не готовий змінюватися, йти на поступки та припиняти війну.
Враження від брифінгу Байдена – він був філософськи налаштований, він послав певні сигнали Путіну, і найближчі місяці покажуть, наскільки конструктивною була розмова.
Що принесла ця зустріч Україні?
Важливо, що напередодні відбулася телефонна розмова Байдена і Зеленського, тобто формально принцип «нічого про Україну без України» дотримується. Вітаємо непохитну позицію США щодо підтримки територіальної цілісності та суверенітету України. Але кинулося в очі, що на брифінгу Байдена не згадувалися конкретні Крим і Донбас, хоч це був би потужний сигнал світові про негайну вимогу їх деокупації з боку агресора. Також викликає велике занепокоєння публічна мовчанка щодо ПП-2.
Й, звичайно, найбільше турбує те, що Україна стоїть на обочині світових процесів. Через непрофесійність і інфантильність нинішня влада не демонструє власної гри і пропозиції. Ми в позі ображеного підлітка, який плачеться на весь світ, але внятно не може артикулювати, що він хоче від дорослих. Ми не пропонуємо своїх ініціатив, ми не цікаві. І найсумніше, ми теж втрачаємо довіру наших партнерів. І це дуже тривожно. Ми повинні зайняти активну позицію в зовнішній політиці, посилюючи нашу співпрацю з США, просуваючи, в першу чергу, дві теми: наші безпекові гарантії і протидія ПП-2.
Й під час брифінгу Путіна, й в коментарі Байдена за підсумками зустрічі обидва лідери згадали в контексті врегулювання війни на Донбасі Мінські угоди. Це викликало чергову хвилю критики нинішньої влади і їх штатних трубадурів до попередників: мовляв, ось що нам залишили у спадок, і тепер в нас нічого не виходить і не вийде, бо Угоди погані.
Що я тут можу сказати? Ці неідеальні Угоди були підписані в хвилини, коли на кону стояло існування Держави, коли на нашій команді лежала історична відповідальність – врятувати і зберегти Україну. В 14-15. Я пишу це без пафосу, констатуючи ту страшну історичну реальність. Мені дуже боляче, що в нинішній владі ніхто цього не розуміє, так цинічно маніпулюючи на тих страшних подіях. Мінські угоди дійсно неідеальні, це продукт важкого компромісу.
Зеленський два роки тому, під час кампанії, критикував Мінські домовленості й обіцяв запропонувати свій план. На хвилі карколомного електорального успіху і підтримки 73% населення він міг це зробити, і світ зрозумів би молодого президента, який мав небачену підтримку суспільства, міг на неї спиратися, в тому числі наззовні .
Але він згаяв час, шанс, профукав все й витратив 2 роки на ниття про не такі Мінські угоди. Не запропонувавши нічого свого нового і хорошого. Він воював з попередниками, а не з Путіним. І продовжує це робити.
Плюс він, разом зі своєю командою, апріорі не здатен толком використати всі, навіть вельми позитивні напрацювання попередників. Починаючи з безпекової сфери, закінчуючи питанням звільнення заручників.
Очевидно, що Москва і весь цивілізований світ, в тому числі Вашингтон, по різному читають слова «демократія», «мир», «територіальна цілісність і суверенітет України» та й Мінські домовленості. Очевидно, що Москва просуває там політичний блок, найбільш складний для України, а весь світ тисне на Москву з вимогою виконати безпековий і гуманітарний – перестати стріляти і вбивати, звільнити українські території та заручників.
Так ось з цього потрібно починати і Києву. Не нити і не оббріхувати попередників. А вимагати прийняття дорожньої карти, де чітко зафіксувати поетапність безпекового, гуманітарного, економічного і тільки потім політичного блоку. Посилювати власну армію, а не МВС. І працювати над введенням миротворчої місії ООН на Донбас, яка сприятиме демілітарізації регіону і підготовці його до майбутніх виборів, які можуть відбутися тільки в умовах сталого миру й за українським законодавством, без «зелених человечків» і російських паспортів. І в цьому ми точно готові бути поряд з владою.
Байден-Путин: Итоги первого саммита.
Ничто не предвещало беды – её и не произошло. Ничто не предвещало прорыва – его тоже не произошло. Но определённый результат есть. А теперь по порядку.
➡ Целеустремления Москвы в отношении Украины не нуждаются в изысканиях, они высечены на камне истории с 1654 по 1991 год, когда Украина, в той или иной форме, находилась внутри империи. Поэтому нынешние задачи Путина точно такие же, какими они были у Петра, Екатерины, Ленина и Сталина – Украина должна быть её составной частью. Без неё неоимперский проект неполноценен, поэтому будущее вторжение и поглощение бОльшей части Украины – вопрос не возможности, а времени.
➡ Таков принципиальный нарратив Москвы. Именно поэтому не верьте тому, что вступление Украины в НАТО (шаг, полностью разрушающий вышеописанный план) Путин и Байден обговорили “мазком”. Не “мазком”, а весьма подробно. Никто из нас не может знать всех деталей, но главное, что тема присоединения Украины к Альянсу СТОЯЛА НА ПОВЕСТКЕ ДНЯ. Это наиболее важный результат по той причине, что раньше данный вопрос не обговаривался лидерами РФ И США ни разу.
➡ Кремлёвский карлик дует щёки и выпячивает такие понятия, как “стратегическое сотрудничество в Арктике” и кибервойны для того, чтобы казаться равным Вашингтону партнёром. На самом деле, его волнуют три вопроса: как избежать новых санкций, Украина и Китай (да-да – Китай!).
Впрочем, перейдём к Байдену, ибо он играл первую скрипку, а то, что говорил Путин по окончанию переговоров – корм для внутреннего потребления.
➡ Сразу замечу, что президент США заявил о непоколебимой позиции по поддержке территориальной целостности Украины ещё до того, как его успели об этом спросить. Главное подтверждение того, что Украина была среди центральных тем.
➡ Интересен пассаж Байдена о Минске: “Мы обсуждали Минские договоренности. Я высказал свое мнение об этом. Он (Путин) не возражал мне, но различия в позициях были”. Эти слова опровергают тот факт, что Вашингтон согласился с кремлёвской трактовкой этих соглашений. Потом, пересматривая анализ CNN, услышал фразу ведущего о том, что Москва и Вашингтон, понимая невыполнимость Минска, якобы пришли к соглашению негласно заморозить конфликт со взаимными обязательствами не предпринимать действий по ухудшению ситуации.
➡ Ещё одна фраза Байдена: “Россия сейчас находится в очень и очень трудном положении. Она отчаянно хочет оставаться сверхгосударством, но её давит Китай”. Сколько скрытой иронии в этих словах – раньше давили только Штаты, а сейчас это уже делает “дружественный” Китай.
Теперь сделаем определённые выводы:
✔️ Уже понятно, что Вашингтон не собирается ставить Москву на колени какими-то сверхсанкциями, а намерен вести с ней диалог по схеме: сделал – получи кость. Хорошо это или плохо? Больше хорошо. Как бы вы себя ни тешили тем, что Россия вот-вот развалится, – это желание далеко от реальности. У неё есть определённый запас прочности, а её руководство научено ВЕКАМИ держать свой народ на цепи, даже если он будет жрать одну морковь и капусту. Но ядерного и другого оружия у этих дураков – как у собаки блох. И если их пережать больше, чем нужно, они в целях шантажа начнут это оружие использовать, мол, смотрите, какие мы дураки. И использовать в показательных целях не где-нибудь, а в Украине. Поверьте, их в этом случае не остановит ни один SWIFT. Поэтому, пока Вашингтон и Москва разговаривают, Украина в относительной безопасности.
✔️ Судя по скупости информации, абсолютное большинство договорённостей было не публичными. Среди того, что проскользнуло в американских новостях, интересными видятся слова Байдена в самолёте о том, что Путин предлагал ему модернизированный вариант Ялты (распределение мира по зонам влияния), от чего американский президент отказался. Что также является позитивным сигналом для Украины и гарантией того, что мы остаёмся в американской зоне безопасности. Ещё якобы договорились обмениваться информацией о передвижениях американских войск в Европе и российских вблизи украинской границы во избежание непредвиденных Casus belli.
Тоже для нас неплохо, ибо месяц назад мы были очень близко от масштабного вторжения России.
✔️ Среди интересующих нас тем было договорено (опять-таки, по сообщениям американских источников) провести детальные консультации относительно компенсаторных механизмов Украине после достройки СП-2. В контрактах якобы должно быть указано, что за украинской ГТС резервируется не менее 25% объёмов газа, идущего в северо-европейском направлении. Кроме того, “поток” должен быть запущен не ранее 1 апреля будущего года. Плюс ещё что-то. Эти моменты пока обозначены пунктиром. Что ж, здесь Германия тупо “пережала” Украину – не в последнюю очередь про@б ермаковской дипломатии.
✔️ Всё более очевидно, что Байден больше дипломат, чем ястреб – он избрал такой путь, и нам остаётся его принять. Но при определённых недостатках этот путь отодвигает возможность полномасштабной войны от Украины. США в любом случае остаются нашим главным стратегическим партнёром и гарантом безопасности. А то, что Байден ПЕРВЫМ среди американских президентов заговорил о возможности принятия нашей страны в НАТО, говорит о том, что наедине с Москвой мы не останемся.
✔️ А теперь ложка дёгтя. И возложить её хочу на голову нашей дипломатии. При Зеленском мы стали во многом ведомыми. Где шаги на упреждение? Где нестандартные комбинации? Где создание проукраинских лобби? Где дипломатическая (а не просто) наглость, в конце концов?
Большинство вопросов решается за спиной Украины. Её НЕ сдают с потрохами, но результат был бы лучше, если бы наступательность дипломатии выражалась не в новом кабинетике гаранта с пластмассовыми джунглями, а в профессиональном кадровом подборе, и передаче её из рук Ермака в руки профессионалов с наработанными связями в США и Европе.
К. Елисеев, В. Чалый, В. Огрызко… Вот кто должен (ИМХО) не вылезать из кабинетов западных чиновников, а не те блатные МИДовцы, которых пристроили по просьбе “квартальцев”.
На сегодня так. Дальнейшей информацией буду делиться по мере поступления. Хорошего всем дня!
Во-первых. Судя по заголовкам наших уважаемейших СМИ, вчера путин в Женеве встречался с путиным.
Во-вторых. Если у вас были какие-то ожидания, что все изменится, то у меня только один вопрос – а вот схренали?
Не, серьезно. Какие варианты? Байден победил, и хло превратился в плюшевого зайчонка? хло победил, и униженный Байден уполз умолять о пощаде, слив попутно Украину и согласившись на ее присоединение к скрепостану по областям?
Встретились и поговорили. Но это не значит, что ничего не произошло.
Пузыри и понты хла до, во время и после встречи меня не интересуют. Собственно, они вообще никого не интересовали бы, не будь у него ядерного оружия. Прихлопнули бы тихонько и обнесли колючкой. А так приходится разговаривать. Как разговаривает умный опытный взрослый с неадекватным подростком, размахивающим револьвером.
Кстати, подлинное отношение США к скрепостану хорошо видно на диаграмме размеров экономик, показанной в эфире MSNBC. Ну да, есть такое образование, меньше Канады и Техаса.
Но если внимательно почитать, что сказал Байден на пресс-конференции, то можно увидеть много интересного в том плане, какие именно очень вежливые, дипломатичные и одновременно болезненные предупреждения получило хло.
Кибератаки. Байден сообщил, что есть чем и как ответить.
Поскольку компании Интел, Майкрософт, Гугл и далее по очень длинному списку почему-то находятся не в Тульской области, то действительно есть чем. Когда Байден говорит хлу “как бы вы себя чувствовали, если бы кибератаке подвергся ваш трубопровод” – это не метафора, не образное сравнение и не жалоба. Это прямое предупреждение бензоколонке.
“Я указал ему, что у нас есть значительный кибер-потенциал. И он это знает. Он точно не знает, что это, но это важно”. Пусть теперь мечутся, что могут оказаться под ударом. Удар, в случае чего, будет неизбежным, причем где, когда, как – это сюрприз.
Еще момент. Болезненная для США тема выхода из Афганистана (который много ближе к скрепостану, чем к США). И звучит показательная фраза: “В интересах России не допустить возрождения терроризма в Афганистане”. Не “в наших общих интересах” почему-то, ага.
Дальше. “Соединенные Штаты будут реагировать на действия, которые наносят ущерб нашим жизненным интересам или интересам наших союзников”. Казалось бы, общие слова, но это только если вне контекста. Потому что контекст таков, что да, вообще-то, так было всегда, но предыдущие 4 года кое-кто решил, что все можно, и не получил реакции. Вот хлу и сообщили, что теперь ему так больше не будет. Туда же и в очередной раз сказанная фраза, что “США вернулись”.
О Навальном. “Я дал ему понять, что считаю, что последствия этого будут разрушительными для России”. Ну я не знаю, скрепостанцы теперь должны с него пылинки сдувать и нимб за ним носить.
Ну и открытым текстом – “если вы не соблюдаете международные нормы, то с вами торговать не будем не только мы, но и остальной мир”.
И еще. “У вас тысячи километров границы с Китаем, а ваша экономика испытывает трудности”. Какой милый намек.
“Я считаю, что он все еще обеспокоен тем, что, цитирую, «окружен». Он все еще обеспокоен тем, что мы действительно хотим его убить и так далее. У него все еще есть эти опасения, но я не думаю, что они являются движущей силой тех отношений, которые он ищет с Соединенными Штатами”. Смотри-ка, опасения есть у хла, а США ничего не опровергают и не подтверждают.
И вообще. I explain things based on personal basis. “What happens if,” for example. “Что будет, если…”
Так что, скорее всего, учитывая разницу в весовых категориях, “что будет, если…” Байдена оказалось на пару порядков весомее аналогичного “что будет, если…” со стороны хла.
Дедлайн кто кому установил? Байден сказал, что ближайшие 6 месяцев все покажут, причем речь идет именно о поведении скрепостана, а не США что-то там должны хлу сделать и показать прогресс.
Но при этом, несмотря на разницу в весовых категориях, эти 2 страны в случае прямого конфликта способны в труху развалить Земной шар. Вот поэтому Байден и разговаривал с хлом.
Фото: AP Photo/Alexander Zemlianichenko, Pool
Карикатура на заставці © Володимир Казаневський
