Типовий приклад напіваматорського підходу до державної справи

Михайло Забродський

На минулому засідання комітету ВРУ з національної безпеки, оборони і розвідки, між іншим, розглядався важливий законопроект №4504 із помпезною назвою “Про територіальну оборону”. Наразі не є новиною, що законопроект не був підтриманий комітетом. Докладніше поясню лише окремі причини.

Головна ідея законопроекту – створення системи територіальної оборони (ТрО). Вкрай потрібна, надзвичайно своєчасна, визначальна і надефективна складова розбудови сектору безпеки і оборони. В складних умовах сьогодення один із реальних факторів стримування агресора і підняття для нього ціни оволодіння територією нашої країни.

Серед бурхливого океану різноманітних поглядів та ідей стосовно її побудови і розвитку зазначений законопроект є типовим прикладом напіваматорського підходу до державної справи, який немає нічого спільного ані з реальністю сьогодення, ані зі здоровим глуздом.

Почнемо с того, що законом пропонується створення в державі окремої силової структури. Вичерпний перелік її завдань викладений в статті 6 законопроекту. Між іншим включення до нього охорони і захисту державного кордону, забезпечення правового режиму адміністративних обмежень та інформаційної протидії (!) наводять на думки стосовно створення скоріше правоохоронного органу, ніж складової сектору оборони.

Але справжня “родзинка” законопроекту в іншому. Систему ТрО із військами ТрО, всіма доданими і приданими структурами (до переліку яких потрапила навіть СБУ!) для виконання завдань пропонується підпорядкувати… міністерству оборони! Простіше кажучи, пропонується створити ще одну армію ПОЗА межами Збройних Сил із підпорядкуванням її такому собі центральному органу в складу МОУ. Судячи по розмаху авторів, такий орган повинен щонайменше бути аналогом, якщо не більш функціональною структурою, ніж Генеральний штаб ЗСУ.

В статті 1 законопроекту пропонується обмежити виконання завдань підрозділами ТрО виключно поза межами зони бойових дій. Хочеться запитати авторів – а які завдання і як мають виконувати підрозділи ТрО, якщо зоною бойових дій буде не Схід і не кримські перешийки, а вся територія держави? Зона бойових дій – це не територія із загородженнями і попереджувальними надписами. Цей термін стільки ж юридичний, скільки і військовий. У разі агресії, особливо із широким застосуванням засобів повітряного нападу, зоною бойових дій може швидко виявитися вся територія країни від Ізвариного до Чопа! І цілком імовірно, що противника менш за все буде хвилювати – чи встигли оголосити, наприклад, Чортківський район Тернопільської області такою зоною. Які тоді функції з амбітного переліку будуть мати право виконувати підрозділи ТрО?…

На цьому новели статті 1 не закінчуються. Так “суб’єктом ТрО” визначено Збройні Сили України. Таке положення надто слабо корелюється із покладанням керівництва ТрО в окремій зоні на голів ОДА. Навіть не ведучі мову про ступінь компетенції абстрактного голови ОДА, як можна явити сам процес “управління” ним діями хоча б невеликого підрозділу ТрО, не згадуючи вже військові частини Збройних Сил? Мабуть, приблизно в стилі, в якому голова Харківської ОДА коментував катастрофу військово-транспортного літака під Чугуєвом?

Одним із принципів побудови ТрО згідно статті 4 законопроекту пропонується територіальність. Начебто нічого поганого, на то вона і ТЕРИТОРІАЛЬНА оборона. На практиці все може виявитися значно складніше. Виключна територіальність закладає собою жахливу небезпеку. Не можна буде навіть уявити собі виконання підрозділами ТрО такого, більш ніж солідного, переліку завдань ПОЗА межами рідної громади, району або області. Словом, там, де це буде потрібно, виходячи з обстановки. Мабуть, таку “надскладну” функцію ТрО автори закону і покладали саме на ЗСУ, НГУ і решту силових відомств, як “суб’єктів” ТрО?

Стаття 2 законопроекту зазначає метою ТрО “забезпечення функціонування органів військового управління”. Попри весь перелік невирішених проблем в ЗСУ вочевидь із виконанням такого завдання вони здатні впоратися самостійно. З однієї простої причини. У воєнний час (а взагалі-то, і в мирний) ніякому голові ОДА/РДА або ОТГ, виходячи зі специфіки, ніхто навіть повідомляти не стане про місце розгортання і призначення таких органів!..

Заслуговує на увагу положення статей 15 і 17. Згідно з першою з них, ЗСУ “забезпечують” ТрО, згідно з другою, ТрО “сприяє” нашим збройним силам. За цією на перший погляд невинною грою поняттями криється ще одна небезпека. В широкому юридичному розумінні пропонується розглядати Збройні Сили України як структуру, що має створювати умови для ведення ТрО. Не керувати, не координувати, не визначати, а… забезпечувати. При цьому надпотужніша система ТрО, на чолі з органом в складі міністерства, вочевидь лише “в міру сил, за можливістю” буде їм “сприяти”…

Прикладом владних “апетитів” авторів законопроекту можуть слугувати і положення статті 35. Згідно її пункту 4 “ВМС і ПС виконують окремі завдання ТрО”. Із Повітряними силами все туманно і загадково, хоча й складно уявити знову ж таки керівника зони ТрО, який ставить завдання на відбиття, наприклад, повітряного нападу, оперуючи при цьому курсами, висотами, витратою ракет і нарядом літаків. Із ВМС все ще складніше. Справа в тому, що адміністративні межі навіть приморських областей закінчуються по урізу води на узбережжі. Уявіть собі дії катерної групи ВМС в ближній морській зоні під управлінням, наприклад, штабу ТрО Миколаївської області! Чи може автори закону мали на увазі морську піхоту, яка висаджується за наказом голови ОДА? Або удар дивізіону протикорабельного ракетного комплексу “Нептун”?..

Окремо хочеться наголосити на розподілі повноважень за думкою авторів законопроекту. Тут потрібно звернути увагу на статтю 36. Вона визначає, що в МИРНИЙ ЧАС “введення в дію протоколів ТрО” здійснюється за рішенням штабу зони, ну того самого штабу при голові ОДА. Зокрема, під час “загрози незалежності і конституційному ладу”. Після кривавих злочинів Майдану, силової анексії Криму і невизначеності перших днів АТО автори пропонують керівнику місцевої адміністрації самостійно визначати ступінь цієї загрози. І не так важливо, з якого приводу на вулицях з’являться, наприклад, патрулі підрозділів ТрО, головне – “законно”! Голова наказав.

Ну а щоб наказувати було авторитетніше і сумнівів у нікого не виникало в законопроект введена стаття 57. Вона визначає, що забезпечення, зокрема, загонів ТрО покладається на “бюджет громад”. А автомобільну техніку для них постачає в мирний час МОУ, а в воєнний час – Збройні сили! Як говориться, хто платить, той і замовляє музику.

Можна ще чимало додати. І про повноваження, і про зберігання зброї, і про комплектування і соціальний пакет. Не варто. Відверто, шкода навіть часу, витраченого на розгляд законопроекту.

Успішний збройний захист країни – це системність, об’єднання зусиль, належне забезпечення і керованість, але аж ніяк ні надмірна романтика, схоластика і амбіції.

 

Усі відео