Гарант, який не гарантує, і до чого тут ТрО?

Автор: Руслана Величко / Мілітарний

Вже не вперше у Верховній Раді України порушують Регламент цієї Ради та одночасно з цим і Конституцію України. Не вперше політична еліта країни заявляє про відповідальність за порушення Регламенту України.

До прикладу, «кнопкодавство» є порушенням Регламенту, і у серпні 2019 року Зеленський вніс до Верховної Ради проєкт закону про внесення змін до статті 81 Конституції, у якому йдеться про можливість позбавляти мандатів народних обранців у випадку неперсонального голосування. А 19 грудня Верховна Рада прийняла в другому читанні законопроєкт, який запроваджує штрафи для кнопкодавів, який згодом підписав Президент.

Однак, за політичної доцільності Президент сам нехтує Регламентом та порушує його. Так, сьогодні Президент України вніс до Верховної Ради України проєкт Закону України «Про основи національного спротиву» (реєстр. 5557). Сам законопроєкт фактично є нормотворчим документом, що регулює питання територіальної оборони України.

Загалом ситуація, коли Президент нарешті вносить законопроєкт про ТрО як невідкладний, це не погано, але було б краще, якби він не порушував Регламент ВРУ та Конституції України. Адже, проєкт Закону України «Про територіальну оборону України» (реєстр. 4504) був зареєстрований у Верховній Раді України ще 16 грудня 2020 року. Фактично ще тоді представники Офісу Президента розпочали змагальні перегони щодо питання ТрО та заявляли, що Президент свою версію внесе ось-ось.

«Президентом визначено термін до 29 грудня 2020 року – проєкти законів повинні бути подані в Верховну Раду України. У нашу міжвідомчу робочу групу увійшли фахівці всіх структур, які добротно попрацювали, і фактично ми два проєкти альтернативних винесли і два тижні тому представили Президенту – верховному головнокомандувачу на тій нараді установчій, яку він проводив. Він нас заслухав, зробив деякі зауваження, які ми вже на даний час усунули, і ці законопроєкти зараз знаходяться вже в Офісі Президента України, опрацьовуються і будуть у встановленому порядку направлені до Верховної Ради для обговорення», – зокрема заявляв перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Михайло Коваль.

Як вже показує історія, то не вніс, а законопроєкти про які говорили представники Офісу Президента, як альтернативні все-таки виявилися основними. І доки у Офісі Президента думали, як все-таки не втрапити у ситуацію коли Президент буде змушений, як і всі громадяни, виконувати норми законів України, то строки внесення альтернативних законопроєктів пройшли.

А відповідно частини 1 статті 100 Регламенту Верховної Ради України проєкт Закону України «Про основи національного спротиву» (реєстр. 5557) міг би бути зареєстрований, як альтернативний законопроєкт, адже альтернативними вважаються законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин. І такий законопроєкт мав би бути внесений не пізніше як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання.

Тому відповідно до статті 92 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» у прийнятті на реєстрацію законопроекту має бути відмовлено у разі, якщо законопроект є альтернативним і вноситься з порушенням строків, визначених Регламентом.

Отож, що ми маємо? А маємо ми за участі прекрасних представників Офісу Президента та його представників у ВРУ, гаранта Конституції, який її не дотримується навіть у законодавчій ініціативі, створений прецедент до паралельної реальності щодо законотворчості. Адже з таким успіхом можна внести законопроєкт щодо внесення змін до Конституції та назвати його просто іншими словами, до прикладу, «Про Основний Закон України». Таким чином обійти регламентовану процедуру щодо внесення змін до Конституції та створити паралельну Конституцію України. А можна взагалі нарешті перестати бавитися з цією Верховною Радою України та цими численними народними депутатами України і вводити в дію Закони України щодо безпеки і оборони рішенням Ради національної безпеки та оборони України.

Можна, звичайно, вважати, що це не досить важливо, яким чином це все відбувається, бо ж головне на благо, але і цю історію ми уже проходили. Ця історія нас довела до подій 2013 року, а згодом і 2014 року. Коли одна людина, яка має бути гарантом Конституції вирішує, що на благо і кому. Такий «пасьянс» нас призвів до втрачених територій та щоденних зведень щодо загиблих у районі проведення Операції Об’єднаних сил.

Джерело

Автори