Акція «Перша хвилина миру» з нагоди Дня пам’яті та примирення (фото, відео)
Сьогодні ми згадуємо день, коли в Європі настала вистраждана та омріяна тиша — після найкривавішої в історії світу війни. Переживши страшну біду, народи сподівалися, що ніколи знову параноїки-тирани не пересуватимуть в Європі кордони. Що мирні жителі не будуть гинути під обстрілами. Що людей не вбиватимуть тому, що їхня земля сподобалася окупантам.
Особливо гостро цю надію відчував український народ. Нашій землі випало стати головним полем бою тієї війни. Наші втрати були незліченними. В Україні немає жодної родини, яку б те вселенське лихо обійшло стороною. Велика біда постукала до кожної хати.
Не була виключенням і наша сім’я. Мій батько Олексій якось розповідав, яким запам’ятав Дунай під час бомбардування — червоним від крові. Дід Іван Порошенко дійшов до Праги, отримавши в останні дні війни поранення ноги. Осколок витягти так і не змогли, рана сочилася десятиліттями, і кульгав він до кінця життя. Дід Марини Михайло Переведенцев і поранений був, і контузію отримав; війну завершив у Берліні полковником 8 травня. Воювали і мамини брати Григорчуки, слава Богу, обоє повернулися живими. А другий дід моєї дружини Микола Надєждін пропав без вісті у листопаді сорок першого під час оборони Одеси. І досі нам болить від думки, що він, можливо, так і залишається непохованим. Подібні спогади мають мільйони і мільйони українців.
Наш український внесок у перемогу визнаний усім світом. Українці боролися з нацизмом не лише у складі Червоної армії та УПА, але й у військах усіх країн антигітлерівської коаліції. Не лише на рівнинах Європи, але й у пустелях у Північній Африці та на водах Тихого океану. Для радянського режиму перемога над нацизмом стала підставою оголосити Східну Європу зоною свого впливу, позбавити народи радянської імперії та їхніх сусідів права самим обирати власну долю.
Але неправда і неволя не можуть тривати вічно. Крах СРСР, який наближали визвольні рухи поневолених народів, наші українські борці за незалежність, дав новий шанс на мир і свободу народам, і Україна ним скористалася. Ми, українці, вірили і віримо, що зможемо жити у дружбі з усіма сусідами, разом будувати нову об’єднану Європу — спільний дім вільних народів.
Але, на жаль, Москва не відмовилася від імперських амбіцій. Понад сім років тому РФ розпочала агресію проти України, і вона триває вже довше, ніж Друга світова! Восьмий рік стрічка новин щодня приносить звістки про втрати, про обстріли, про зосередження російських військ, що готуються до наступу. От і сьогодні у військовому шпиталі Харкова помер військовий з Полтавщини Віктор Городніченко, якого було поранено 28 квітня біля села Зайцеве Бахмутського району. Давайте вшануємо хвилиною мовчання його пам’ять, пам’ять загиблих у Другій світовій війні та у війні, що її проти України розв’язала Російська Федерація.
Путін каже «Можем повторить». А ми, відчуйте різницю, — «Ніколи знову». Саме під таким гаслом відзначаємо День пам’яті і примирення і День Перемоги у Другій світовій війні.
Бажаю всім українцям миру.
Слава Україні!
День Пам’яті та примирення.
В 2015 році президент Порошенко своїм Указом запропонував щороку 8 травня, в день капітуляції нацистської Німеччини, вшановувати подвиг українського народу, його визначний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції.
Вже традиційно в цей день, у владі ми чи в опозиції, Європейська Солідарність проводить акцію «Перша хвилина миру». Ми збираємося на території Музею історії Другої світової. Згадуємо і всіх загиблих на російсько-українській війні. Не забудемо.
Перемога нашого покоління ще попереду – коли російські окупаційні війська підуть геть з українських Криму і Донбасу. Наша ідеологія – ніколи знову. Ні – нацизму, ксенофобії, людиноненависництву. Ця ідеологія переможе кремлівську, агресивну «можем повторить».
Миру Україні! Через нашу перемогу.
