Ціна перемоги по-більшовицьки

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Мені часто буває шкода, що не можна влаштувати для “дєдиваєвателів”, в яких сьогодні та завтра стається загострення “я помню – я горжусь”, якусь примусову реконструкцію, аби вони на власній шкірі відчули ціну перемоги, якою так пишаються.

Ну, аби примусово їм наказали прибути на збір. Не прибув – розстріл або грати. Аби в перший бій їх кинули у всьому цивільному. Без зброї, якщо не пощастить. На кулемети. А присягу аби вони прийняли і однострої отримали потім, якщо виживуть. Як кожен “чорносвиточник”.

Аби вони місяцями мерзли в шинелі “на риб’ячему хутрі” і харчувалися “капустою з водою, капустою без води і водою без капусти”. Аби межею мрій стали черевики і тушонка з презренних США…

Аби дізналися вони, що таке “підножний корм” і харчування по “бабциному атестату”. Аби дізналися, що мертвий ворог – це в першу чергу ранець з н/з. Аби знали, що таке, коли у щойнозбудовану тобою землянку вселяється полковник, викидаючи тебе на мороз, і – “Салдат! Ісполнять!” Альтернатива – будеш спокутувати провину у штрафбаті. Кров’ю.

Аби дізналися, що таке знімати з мертвих валянки і гріти руки над їхніми ранами. Поки ще теплі.

У 1944 р. середньостатистичний піхотний лейтенант на передовій жив кілька діб. Солдату вистачало кількох атак. Атак бувало в день до 10-15. Що таке штрафбат на цьому тлі, думаю, уявити не важко.

Я дуже хотів би побачити “дєдовоєватєлєй” на форсуванні Дніпра пізньої осені на підручних засобах, аби потім на тому березі їх мокрих і задубілих валив з усіх калібрів ворог – в масштабах Букрина, приблизно. Сотнями. Аби Київ взяти до урочистої дати.

А особливо я хотів би подивитися на “дєдовоєвателя”, якби він потрапив під руку його кумира маршала Жукова, і аби той порвав його документи і наказав охороні його “ізбіть і обосцать”.

Я хотів би почути, як “дєдовоєватель” заволає: “Задля чого все це?!” Як це заради чого? Заради того, аби працювати на заводі без права звільнення. Аби колгосп без документів і з жебрацькими трудоднями. Аби якщо “ляпнеш зайве”, “компетентні органи начєку”. Аби коли тебе в “органах” просто відгамселять, ти відчував би себе щасливим, бо на меридіани Ангари тішитися з дружиною ніхто не пустить. У всьому іншому різниця незначна.
Інших форматів перемоги СРСР не передбачав. Тільки от таке. І це за умов, що “дєдиваєватєль” не був у полоні, бо тоді йому довелося б ще й доводити щодня, що не зрадник.

Брехня? Ворожа пропаганд? Бу-га-га! Я нічогісінько не вигадав. Все описане я взяв з мемуарів фронтовиків – колишніх солдатів і офіцерів Червоної армії. Ще з розповідей своїх рідних. Давно кажу, про Другу Світову війну треба говорити. Багато говорити. Треба розповідати те, що розповідали самі радянські солдати та наші батьки і дідусі.

Шкода, що “дєдовоєватєлєй” не можна от так поганяти щось так півроку, аби потім привести їх на якийсь їхній же сходняк, і аби там вони розповіли все, що вони думають про “я помню, я горжусь”. І аби їм якийсь Бужанський волав “Та ти фашист!”

Я не маю жодних симпатій до нацизму – це бузувірська ідеологія і нелюдська система. Знищити нацизм було треба. Але от в чому проблема. Англійці, американці, французи, італійці тощо від перемоги отримали безпеку, демократію, права, свободи і майбутнє в нинішньому ЄС. Народи, що опинилися під контролем СРСР отримали… ГУЛАГ замість Бухенвальда. НКВД замість Гестапо. Розстріл Єврейського антифашистського комітету, боротьбу з космополітизмом та Справу лікарів замість Голокосту. Колгоспи без паспортів замість… та ні, такого не було навіть у нацистів.

Оце справжня ціна перемоги по-радянськи. Про це треба говорити. Говорити, що кожен, хто в СРСР-переможці висловлював ідею Незалежності України, відправлявся за колючий дріт або в розстрільний підвал. Україна виникла тому, що СРСР-переможець здох. Це правда, і вона єдина.

Треба говорити все це. Аби знати реальну ціну перемоги по-більшовицьки. Особливо – ціну для України.

Усі відео