Зарано судити нашого посла за явний блеф (відео)

Тарас Чорновіл

Заява українського посла в Німеччині активно обговорюється скрізь і всіма. От тільки переважно аналізують лише одну фразу: якщо нас швидко не беруть у НАТО, то нам потрібно задуматися про ядерний статус. Вирвана з контексту ця фраза, звісно ж, абсолютно інфантильна й нічого доброго б не принесла. Бо блеф у світовій політиці не сприймається. А те, що ми не зможемо, принаймні при цій владі, розгорнути й реалізувати програму створення достатньої кількості збагаченого урану й пройти наступні надскладні та дорогі етапи створення ядерної зброї та виготовити достатню кількість сучасних засобів її доставки, на заході дуже добре знають. Про що взагалі може казати представник країни, яка досі не вирішила проблеми вакцинації свого населення, а у військовій сфері другий рік поспіль (від часу приходу телепня до влади) повністю провалює оборонне замовлення? Там на такий дешевий шантаж точно не піддадуться. Але…

А далі вертаємося до повного тексту інтерв’ю німецькому радіо. І там усе більш-менш вірно. Розставлені правильні акценти, реалістично та емоційно сформульовані загрози, виставлені завдання: що ми потребуємо від західного світу. Сказано про найбільше після другої світової війни переміщення рашистських військ, пояснено, які можуть бути наслідки байдужості цивілізованого світу. Наголошено на необхідності вступу України в НАТО. Нарешті нашим дипломатам дозволили відкрито наполягати на цьому. Якби ж не було ганебного демаршу восени 2019 року та двох втрачених років, сьогодні це вже були б не просто слова, а реальні можливості… Але ми зараз тут не про дії зєпрідєнта-нікчеми, а про слова українського дипломата говоримо. І вони правильні, хоча звично неефективні.

Захід допомагав лише тоді, коли психологічний тиск ішов із самого верху, від президента особисто. Тільки Порошенкові (його прозвисько серед дипломатів, коли очолював МЗС, було – бульдозер) вдалося вивести іноземних лідерів із блаженного стану “глибокої стурбованості” та щось таки робити для України. На слова посла зазвичай не особливо реагують. Це звернення могло б залишитися ще одним воланням потерпаючого в пустелі. І тоді посол раптом без паузи сказав: “бомба!” Й продовжив свою мову. І всі вмить прокинулися. Заговорили, часто з осудом – не можна ж руйнувати принцип нерозповсюдження ядерної зброї! Але обговорювати стали весь текст інтерв’ю із загрозами та шляхами їх вирішення, а найперше – стосовно НАТО.

Це дуже давній прийом, але він працює. Зафіксовані десятки прикладів його використання.

Класичний – це про американського сенатора 19 століття, який довго промовляв про щось важливе, а його колеги тихо дрімали. Тоді він раптом голосно сказав: “Ірокези!” (чи яких там племен найбільше боялися), і всі вмить прокинулися та уважно прислухалися до подальших слів, а позицію сенатора (звісно, з тими ірокезами) опублікували всі газети.

Аналогічно колись поступив і мій учитель екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. Це був черговий україно-американський форум у Вашинґтоні десь 2001 чи 2002 років. Усі офіційні особи там просто відбували повинність. А Удовенко наполягав на чомусь досить важливому. Нікого це не цікавило, повне збайдужіння. Тоді Удав Йосипович підвищив голос і абсолютно поза суттю свого виступу сказав: “Україна повинна розпочати відновлення своїх ядерних озброєнь, у нас є можливості й технології для швидкої реалізації цих планів!” Так швидко ще ніде ніхто не прокидався. Я з англійською не дуже товаришую, слухав через перекладача, тому спершу візуально побачив, як усі раптом стрепенулися, а вже потім почув через що. Зате після цього дискусія повністю перейшла в русло запропоноване Удовенком. Головний його опонент посол Стівен Пайфер був змушений, критикуючи фразу про відновлення ядерних озброєнь, дискутувати з іншими тезами Удовенка.

Щодо виступу нашого посла в Німеччині, то його заяви не викликали б такого пробудження в німецького істеблішменту – там розуміють, що це нічим не підкріплений блеф. Але заява була спрямована на іншого слухача. Політичні програми на радіо слухає не вищий політичний клас, а трохи інші верстви населення. Звісно, мова йде не про фермера з Баварії чи робітника автомобільного заводу в Штутгарті. Публіка з юридичних, експертних, гуманітарних, дипломатичних середовищ на це відреагувала й включилася в дискусію. Чого й вимагалося.

Але тут теж є своя пастка. Гра має тривати і йти на підвищення, але не можна перегравати. Навряд чи наш дипкорпус до усього готовий і має відповідні можливості, а головне – належну медіа-підтримку.

І ще одне. Провокуюче слово має привернути увагу до суті. Але ця суть має бути! Пригадуєте тупе й інфантильне інтерв’ю Зеленського американському телеканалу з фразою, що він би спитав Байдена: “Чому ми досі не в НАТО?” Фраза могла привернути увагу, але не було до чого. Жодного змістовного тексту там не було.

Тому нашого посла давайте поки не будемо судити за цей явний блеф. Він хай і не сильно, але здетонував. А далі повинне йти наповнення. І його має продукувати той, кого інакше як інтелектуальним євнухом назвати, на жаль, не можу…

Усі відео