Про малороса і українця
Малорос – це лінь українця. Вона може бути наслідком втоми. Але необов’язково. Бути малоросом просто легше. Це спокійно, не викликає конфліктів з сусідами. Хоч, звісно, не викликає у них захоплення чи навіть просто поваги. Але на рівні малороса немає потреби в цьому – «лиш би не чіпали». Малорос – це українець, який не хоче рости, якому не треба багато.
Бути українцем важко. Це постійний процес відстоювання своєї особливості перед собою та іншими. Говорити не так як вони і не те, що вони хотіли б чути від тебе. Дряпатися кудись вгору, де тебе ніхто не чекає. Звідки на тебе зневажливо кидають погляди інші, мовляв, «а тобі чого там унизу не сидиться».
Малоросу простіше, у нього вже є все, що потрібно для його ідентифікації іншими. Всі його особливості (вареники, борщ, гарні пісні…) вже давно відібрані цими іншими за їх смаками. То ж вони не викликають ні в кого заперечень.
Українець постійно відтворює свої особливості, він має просувати їх у світі, де вони сприймаються з подивом, а іноді навіть із ворожістю, яку викликає чуже і незрозуміле.
Малорос вірить, що найважливіше можна випросити на колінах. Українець знає, що мусить вирвати його в боротьбі.
Для малороса головне у головній пісні – «згинуть наші вороженьки як роса на сонці». Для українця – «душу й тіло ми положим за нашу свободу».
Малоросом бути легше, але щоб не було соромно перед дітьми, маємо залишатись українцями.
Ілюстрація Олексій Кустовський/Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
