Поки всі боролися з «короною», у нас зросла смертність від онкології та серцево-судинних хвороб
15 березня 2021 року на сайті інформаційного агентства «Апостроф» було опубліковано інтерв’ю директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України академіка Елли Лібанової про зміни в суспільстві за час карантину, економічні тренди, психологічні та ментальні наслідки для українців.
Академік Елла Лібанова розповіла, як пандемія змінила світ та Україну:
«Скажімо, економічна криза, яка сьогодні вирує в усьому світі, і ми не бачимо навіть передумов для початку її кінця, швидше за все, буде розвиватися по різним траєкторіям.
Може бути класична V–подібна крива, тобто ми спускаємося до самого низу, а потім разом з усіма починаємо рівномірно підніматися, але я в це не дуже-то вірю. Ще один варіант, який обговорюється в світі, – це вихід з кризи по траєкторії літери W: тобто падіння, потім невеликий підйом, і знову падіння — ось це більше схоже на правду, тому що начебто падіння призупинилось, а зараз йде нова хвиля карантинів, і знову страждають деякі сектори економіки, причому дуже сильно. Третя траєкторія, про яку навіть Байден говорить, подібна до літери К, тобто частина (менша) країн піде вгору, а друга (більша) піде вниз. Якщо про це говорить президент США, то до цього, як мінімум, треба дослухатись і міркувати над тим, як все це виглядатиме в Україні.
Під час пандемії чітко проявилась нерівність країн, яка є шаленою, і це видно, наприклад, по вакцинації. Одні країни швидко отримали доступ до вакцин, наприклад, США, де вже 90 млн отримали хоча б першу дозу вакцини. Я вже не кажу про Ізраїль, це все-таки невелика країна. (…)
Скажімо, великий бізнес постраждав не так сильно, як малий і мікробізнес, які мали невеличкі доходи. Тобто люди, в яких доходи і так були невеликими, втратили більше. І це стосується не лише України. Постраждав туристичний бізнес, і це стосується не лише власників готелів. Передусім постраждали наймані працівники, а в них у будь-якій країні невисокі доходи, які дещо компенсуються за рахунок чайових. Але якщо нема туристів — нема й чайових. Щодо ресторанів сьогодні питання навіть не в тому, закриті вони чи ні. Люди побоюються ходити до ресторанів. Менше людей – менше доходів. До цієї ж когорти долучились і виробники сільгосппродукції, зелені, овочів, ті, хто копійки заробляє, на відміну від зернотрейдерів. Вони збідніли, бо в них основними клієнтами були ресторани, які втратили попит на свою продукцію. Тобто в межах країни реакція окремих ринків відрізнялась».
Учена також пояснила, чи почали ми внаслідок пандемії більше цінувати те, що маємо, чи зросло насилля в сім’ях, та чого більше бояться люди – бідності чи коронавірусу:
«Як би там не було, я маю на увазі не тільки можливість подорожувати, хоча для багатьох це дуже важливо, причому найважливіше це для молоді, яка тільки стає на ноги. З моєї точки зору, сьогодні нічого страшнішого за нерівність нема. До речі, коли молодь говорить про те, що її в принципі задовольняє можливість вчитися та працювати онлайн, — це неправда. Людина – істота соціальна, і нам потрібні контакти.
В Ізраїлі дуже серйозно б’ють на сполох через проблеми у стартапів. Адже стартап – це ідея, а де може виникнути спонтанна ідея — в розмові, а для розмови треба спілкування “за чашкою кави”, не онлайн. Наука втратила конференції, адже вони складаються не лише з доповідей: треба обговорити почуте, поспілкуватися. Тому для стартапів та для наукових відкриттів зараз настали важкі часи, багато втрачено. Чи повернеться до норми, з’явиться знову? Скоріше за все, так, але питання — коли і як. (…)
Зараз багато говорять про те, що ми стали більше часу проводити з родиною, не вештаємося по вулицях. А хто вештався, грубо кажучи? Це була молодь, у якої немає своїх дітей, а якщо це подружжя, то вони вештаються вдвох. Я до чого: коли був локдаун, то ми побачили те, про що ви говорите, хоч і не так яскраво, як передбачалося, тобто зростання внутрішньосімейного насилля. Ось уявіть собі: невелика квартира, в якій, припустимо, 5 осіб, коли комп’ютер потрібен двом дітям, неважливо, гратися чи навчатися: і те, і те важливо. А ще ж і батькам щось треба на комп’ютері робити, тобто існує психологічне перевантаження, пов’язане якраз із дистанційною роботою. Воно так чи інакше віддзеркалюється на родинних відносинах. Зараз я бачу, як багато батьків кажуть: давайте дітей до школи, не потрібні їм ці безкінечні канікули, коли вони не мають чим зайнятися, не навчаються і не розвиваються нормально. Тобто, внутрішньосімейні проблеми посилюються. (…)
Думаю, люди більше бояться бідування. Можливо, тільки зараз починається усвідомлення, що ми маємо результат пандемії в Україні: понад 35 тисяч померлих за минулий рік порівняно з 2019 роком. Але тут треба думати, чи лише коронавірус винен, чи не зовсім розумна реакція влади, не лише української. Я про те, що припинили планові операції, планове обслуговування в медзакладах загалом: або “корону” лікували, або невідкладні випадки. Але ж можна не доводити до невідкладних, якщо вчасно отримувати допомогу. Тобто ми отримали зростання смертності від онкології, від серцево-судинних хвороб, адже не лише органи дихання страждають в людей. Я ще чекаю на статистику по віку померлих, вона буде десь влітку, і порівняти її з 2019 роком».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю
За інформацією інформаційного агентства «Апостроф»
Фото © Facebook Елла Лібанова
