Демонологія порохоненависників

Я регулярно спілкуюся з порохоненависниками. Мені їх навіть не треба шукати – вони приходять до мене в коменти самі. Звісно, мене завжди цікавило – що ж їм не так? На дискусії з ненависниками Порошенка і його політсили я витратив не один десяток годин. І, схоже, я зрозумів, чим насправді вони керуються. Ні, не кривдами, які вони озвучують, на кшталт родича загиблого під Іловайськом або родички, яка збирала пляшки, в той час як «свинарчуки»… Це – так би мовити «інтерфейс», привід для кривди, зрозумілий іншим. Якщо цей привід не розбивається логічними доводами, значить, справа не в ньому. Ми маємо справу з переконаннями набагато більш глибокими. Мій власний досвід дозволив розділити порохохейтерів на кілька груп. От вони.

Необільшовики

Суть їхніх претензій: Порошенко – мільйонер. Ці люди далеко не завжди є шанувальниками Леніна, але в кожному з них сидить переконання за Марксом – в основі великих статків лежить злочин. А відтак гасло Шарікова «відняти і поділити» актуальне й досі. Шаріковські гасла всіляко підігріває демократична українська преса. Репортажі про «олігархів-корупціонерів» – сухий хмиз у палаючий вогонь необільшовизму. Часто прихованими необільшовиками бувають й ідейні націоналісти, й навіть підприємці. Вони теж бувають щиро переконані, що крупний капітал – це зло. Найсмішніше те, що ніхто так не підтримує необільшовицькі погляди громадян як ЗМІ олігархів – в боротьбі один проти одного.

Вата

Знову таки різноманіття тут повне. Порошенка ненавидить водночас і відкритий шанувальник Стрєлкова та Захарченка, і особа переконана, що «Порошенко почав війну, аби нажитися», і «у мене родич в Росії – що мені стріляти в нього?». Звісно, ненавидять Порошенка ті, хто втомлювався від війни на дивані, бо «за кого воювати – за олігарха?». Окрема тема ненависті до Порошенка – помісна церква. Доводилося бачити людей, що вважають себе патріотами України, але ходять до храмів УПЦ-МП, бо «то церква благодатна».

Ідеалісти

Їх претензія до Порошенка примітивна: він не був ідеальним керівником. Ідеалістам властиво надмірно ідеалізувати Захід, європейські цінності тощо. По-хорошому ідеаліста не влаштує ніяка влада – ідеальної влади не буває, будь-яку владу можна знайти за що критикувати. Подекуди ідеалізм стає професійним – ідеалістів повно серед демократичних журналістів та активістів грантових організацій. І перші, і другі мають чималий вплив на громадськість.

Знехтувані ЛСДи (російською – ЛОМы)

Цієї публіки повно на соцмережах. Не секрет, частина лідерів думок намагалися запропонувати партії Порошенка взаємовигідне співробітництво. Були послані – в ЄвроСолідарності обирають мати справи з прибічниками, а не з найманцями. Тепер такі лідери думок вивалюють ЄвроСолідарність в багні скрізь де можуть. Про принципи не йдеться – вони просто творять вендету. Почасти вендета непогано оплачується.

Адепти інших політиків

Теж неймовірно поширений тип порохоненависника. Він може мати схожі переконання. Може поділяти погляди більшості порохоботів. Але він з іншого клану, тобто політпроекту. А якщо так – свій лідер завжди правий, а інший – завжди лівий. В українських реаліях, де персоніфіковано категорично все, іншої політичної культури не буває як таке. Хто не з нами – той проти нас, і не цікавить.

* * *

Звісно, це не повний перелік. Існують інші групи людей, які ненавидять Порошенка з якихось своїх причин. Та, загалом, звести порохоненависників можна до перелічених. Якщо ви стикаєтеся з порохоненависником, на якого не діють логічні доводи, копніть глибше. Ви побачите один з перелічених мною типів.

Від себе додам просто. Я терпіти не можу ідеалістів, я не вірю в щирість з боку Москви і я ненавиджу більшовизм у всіх його проявах. Навіть якщо ідеями дрімучого марксизму фонтанує щирий патріот, на жаль, маю такі приклади. І ще я не розумію людей, які своє власне его ставлять вище за інтереси країни. Хоча згоден, інтереси країни я і вони можемо розуміти категорично по-різному.