Добровольці – наш перший надійний щит у війні з російським агресором

Петро Порошенко

14 березня 2014 року сотні Самооборони Майдану відправилися на тренувальну базу у Нові Петрівці, що під Києвом, а згодом — на фронт.

Потім до них приєдналися й інші. Вчителі, лікарі, підприємці, юристи, студенти з усіх куточків нашої країни не мали військової підготовки, але мали Україну в серці та бажання захистити її. Безстрашні, мужні, сильні та відважні добровольці стали першим надійним щитом у війні з російським агресором.

Низькій уклін і щира подяка кожному чоловіку і кожній жінці, які боронили Україну тоді та захищають українську землю зараз.
Вічна пам’ять полеглим. Честь і слава живим.

Слава Україні! Героям її слава!


Олександр Турчинов

Добровольчий рух розпочався в найбільш небезпечні часи для України і став важливою складовою героїчної історії нашого народу.

В 2014 році, коли виносили труни з героями Небесної Сотні на Майдан, коли на рахунках України залишалося всього 100 тисяч гривень, а вся владна верхівка на чолі з Януковичем розбіглася, мов щурі, перед цим зруйнувавши і роззброївши нашу армію, Росія розпочала військову агресію проти нашої країни.

Щоб провести мобілізацію, відновити боєздатність Збройних Сил України, одягнути та озброїти наших воїнів потрібен був час. Але ж ворог не чекав, коли ми зможемо провести підготовку і злагодження наших військ та відновити недієздатну військову техніку. Захищати державу необхідно було негайно. Саме тоді я звернувся до всіх українських патріотів із закликом не чекати повісток до військкоматів, а встати в проломі за Україну.

Під час таких страшних випробувань почали формуватися добровольчі батальйони. Тисячі справжніх патріотів України пішли на фронт, без спеціальної підготовки, без бронежилетів та шоломів і навіть без військового однострою, якого тоді також не було, з легкою зброєю та у власному одязі. Саме завдяки добровольцям, які, жертвуючи собою, прийняли на себе перший удар, ворога було зупинено, а ми змогли виграти такий потрібний час, щоб відновити Збройні Сили, а згодом, звільнити дві третини Донбасу. Пам’ятаємо всіх, хто віддав своє життя, захищаючи Україну!

Зі святом, добровольці, нехай Бог береже вас та ваші родини! Знаю, якщо буде потрібно захищати Україну, ви знову без жодних вагань станете на її захист.

Слава Україні! Героям Слава!


Андрій Парубій

Сьогодні День українського добровольця. Свято усіх, для кого Україна, Незалежність і Гідність є нерозривно пов’язаними.

Сім років тому на Майдані народився добровольчий рух.

Сім років тому, як Секретар РНБО, мав честь оголосити з трибуни Верховної Ради України Закон про «Про Національну гвардію України», яким ми законодавчо закріпили добровольчі формування як складову національної системи безпеки і оборони.

І сім років тому ми проводжали наших самооборонівців, які прямо з барикад Революції Гідності вирушили на «дальні барикади» російсько-української війни.

Сім років наші добровольці захищають Україну від російської агресії. Вони – у найгарячіших точках, у найзапекліших боях. Бо добровольці не можуть інакше.

Зі святом вас, українські добровольці! Зі святом, українці!
Вічна пам‘ять і слава полеглим побратимам!

Слава Україні!


Степан Полторак

З Днем українського добровольця!

Шана та повага Героям!

Вічна пам’ять полеглим у боротьбі за Свободу та Незалежність України!

Слава Україні!

#ДеньУкраїнськогоДобровольця!


Віктор Муженко

Українські добровольці у всі часи були і завжди будуть головним чинником єднання нації навколо ідеї захисту держави та її незалежності.

Честь і шана найкращим синам і донькам України!

 

 


Alexey Petrov
Олексій Петров

Эти споры негромкие. Так, максимум на кухне и за бокалом пива. Кто-то считает, что добровольцы – это исключительно те, кто воевал в добробатах. Другие уверены в том, что речь идёт о тех, кто сам, тобто добровольно пришёл в военкомат. Третьи записывают в добровольцы и первых, и вторых…

Скажу своё мнение. Точно знаю, что не все его поймут как нужно, но тем не менее.

Для меня добровольцы – все те, кто сделал шаг сам, добровольно на защиту Украины. Пусть и получив повестку (Ведь тысячи так называемых граждан её проигнорировали). Важно, что на порог военкомата они пришли сами. Было это 02 марта 2014 года или например 08 сентября 2018, когда условный Василь из Тернополя или Саня из Бердянска, плюнув на всё, подписали контракт, став классным пулеметчиком, связистом, танкистом или водилой на «шишаре», не важно…

Добровольцы – все те, кто сам, добровольно начал помогать армии. Стал за спиной тех пацанов, которые поставили на кон всё, что у них было. В первую очередь, свои здоровье и жизнь. Ведь могли сделать вид, что это их не касается, но не сделали. Таскали броники, каски, турникеты, аптечки, картошку, цибулю, аккумуляторы, сало, рации и тепловизоры. Сами… Никто их не просил и не заставлял.

Все выбрали добровольно стезю зашиты Украины.

Так что… С Днём добровольца, Украина!

На фото те самые добровольцы, двое из десятков тысяч. Мои бойцы из первого состава «Пепси» и «Белый». Обыкновенные украинские парни. Где-то под Авдеевкой, 2014 год.


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Знаєте, категорично не хочу в цей день ділити дотичних до війни на підрозділи, роди військ, належність до певних силових служб тощо. Бо діленням можна далеко зайти.

Хтось гордо називається бійцем добробату, хоча за документами був штатним службовцем МВС або ЗСУ. Хтось за фронт не отримав жодної копійки, бо підрозділ був справді таки добровольчим, а не штатним. Таких не бракувало. А хтось добровільно і за власним бажанням пішов до військкомату і воював у ЗСУ, на плечах яких виїхало 85% війни. Хтось отримав повістку і НЕ включив режим «мене тут нема», аби п’ять років «втомлюватися від війни», тремтячи на дивані. А хтось, пішовши по повістці на фронт, чесно виконував свої обов’язки і захищав країну – і не став аватаром та «вантажем 500», тобто відмовником.

А волонтери? Оператори БПЛА, медики-консультанти, фахівці з вибухівки та снайперської зброї, виробники радіо-локаційних систем… Був колись хлопчик-волонтер ботанічного вигляду, який програмував контролери на «Піонах». Він не був солдатом, не стріляв по ворогу, але робота його…

Не хочу ділити. На моє глибоке переконання, кожен, хто пішов захищати свою країну і захищав чесно, – у тій чи іншій мірі доброволець. Бо той, хто не хотів, мав 1001 спосіб не піти. Вони пішли. Тому це свято спільне, а не свято бійців окремих підрозділів.

А що зараз можу згадати?

«Тобі що більше всіх треба?», «За що ти загинути готовий, за державу, якій на тебе чхати? За те, щоби олігарх багатів?», «Тобі там і двох копійок не платять – за що ти воюєш?», «Тобі у військкоматі сказали – негідний, чого тобі ще треба?», «От побачиш, тебе скалічать, і ти залишишся нікому не потрібний, держава про тебе не згадає – вона на службу тебе не призивала», «Ти уже був на фронті – чого тебе тягне туди знову?».

Насправді, все було от десь так.

Хлопці уходили. Абсолютна більшість пішли у штатні структури ЗСУ та МВС. Там – зарплатні, забезпечення, офіційний статус. Пільги після дембелю. А я… Що мене тоді втримало в добробаті? Спеціальність. Не хотілося грошей – хотілося бути корисним. Певно, вдалося.

Поруч жили люди своїм звичайним життям. Лаяли «бариг і мародерів», втомлювалися від війни на дивані. А я знову і знову мотався до волонтерів, аби не втрачати кваліфікацію. Аби бути готовим. Аби, коли приходив наказ, зібрати рюкзак, перевірити по чек-листу обладнання і поїхати на схід. Туди, де стріляють. Виконувати завдання. Бо так було треба. І не шкодую.

Всіх, хто добровільно пішов захищати свою країну, щиро вітаю. З Днем добровольця вас.

Окремо вітаю бійців Добровольчої козацької роти «БУК» ім. Тараса Шевченка. Нашого загону. Новоазовськ, Широкине, Маріуполь, Новотроїцьке, Мар’їнка, Авдіївка. Ці місцини пам’ятають нашу роботу.
Зі святом хлопці та дівчата. Здоров’я вам всім. Козацького!


Татьяна Худякова
Татьяна Худякова

Многие из профессионалов-силовиков сдавали свою страну в 14-м задешево. Без колебаний забывали свои клятвы и присяги. Отмазывались риторическим вопросом “А что мне дала эта страна?”.
Многие удирали от мобилизации в Польшу и Румынию.
Многие прятались на дачах и покупали справки о плохом здоровье.
Кто-то до сих пор считает, что это “не твоя війна”.

А мой муж, не служивший даже срочку, собрал рюкзак и ушел на фронт.
И его друг. И ещё один.
И оперный певец. Учитель. Кодер. Комбайнер.
Врач, капеллан, менеджер, владелец собственного бизнеса, домохозяйка, слесарь.
Агроном и токарь.

Ушли без пафоса, проводов и с истериками родных.
Ушли, понимая, что вероятно навсегда.
Ушли без экипировки и навыков, просто потому, что надо.
Просто потому, что “Это мой дом, моя земля”.

Горжусь вами.
Именно вы стали тем неучтённым в РФ фактором, о который она споткнулась.
Именно вы дали время реанимировать ВСУ.

Зі святом, добровольці.
Без вашої доброї волі України вже б не було.


Елена Кудренко
Елена Кудренко

Коли нам 16, ми маємо одні пріоритети. Коли 25 – трохи інші. Коли 40, 50 – взагалі багато речей мають для нас інший сенс. Якщо пощастить, деякі речі ми зрозуміємо вчасно. Якщо пізно – теж краще, ніж ніколи. Бо ми маємо стільки прикладів серед населення, що не зрозуміли головного й досі, що це можна було б назвати трагедією.

Для мене люди розділились на дві частини з початком російської агресії. Одна частина має якісь вищі цінності, гордий погляд, свідомі вчинки, ширші знання порівняно з іншою частиною, яка в свою чергу вже ділиться на всяке. Бо є в мене приклад із Рівного, але воно любить Росію всім серцем. Чи з Харкова, а воно зелене-зелене і за політичними поглядами, і за рівнем свідомості…

Наразі я розумію, що ціную в людині лише те, НА ЩО ВОНА ЗДАТНА. Та те, що вона ЗРОБИЛА та РОБИТЬ. Якщо, як я вже писала, в радянських фільмах виключити музику, то залишиться сірість. Так і в людині – виключи в ній якісь додаткові прибамбаси (посаду, матеріальні здобутки тощо), то одне з двох – чи сірість залишиться, чи ОСОБИСТІСТЬ.

Добровольці для мене – це саме такі люди, які вищі за мене якраз завдяки неймовірній силі свого вчинку. Я, мабуть, не зможу описати словами ту висоту, яку вони, в моєму розумінні, взяли. Це не на гору зайти – це піти на війну. Це прожити дні, місяці, роки свого життя там і так, на що ми, більшість (хоча я бажаю називатись меншістю), закриваємо очі.

Люди, ви піднялись неймовірно високо. Ті, що добровільно пішли на війну. Це коштує набагато, набагато більше, ніж те, що заробляють собі інші у іншому, матеріальному, прийнятному для себе вигляді. Ви заробили собі недосяжний для більшості рівень.

І якщо чесно, я рівняюсь на цей рівень. Давно і чесно рівняюсь. Є здобутки, які дають декому почуття недарма прожитого життя.

Дякую, і вічна пам’ять загиблим у цій паршивій, жорстокій, але такій невідворотній війні.

23 червня 2014 р. Проводи батальону «Азов». Фото © Микола Тимченко/«День»

Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

З Днем вас… ті, хто бував у пеклі.

«Эй, мужчина!
Мы подумали, может быть, Вам надо?
Вот брошюра,
В ней сказано все про ад.
Все причины
Попадания, весь антураж ада,
Ну, и тезис,
Что выйти нельзя назад.

Вы не смейтесь,
Мы, свидетели судного дня, в общем,
Объясняем,
Как можно в ад не попасть.
Хоть убейтесь,
Но доступнее, и для людей проще
Нету плана –
Держите. Первая часть».

«Эй, братишки!
Я подумал, а может, помочь как-то?
Вы ведь правы –
По краю ходим, скользя.
В вашей книжке
Недостаточно отражены факты,
И картинок
Немного. Так же нельзя.

Вот вам снимки –
Артиллерия малость дала лишку.
Это яма,
А раньше тут был блок-пост.
Невидимкой,
Насквозь светится над полосой вышка.
И упрямо
На небо строится мост.

Это лето –
Перемешаны танки с землей плотно.
В Иловайске,
Дорогой на выход в ад.
А вот это –
У Дебальцево мертво стоит рота.
По-хозяйски
Вцепившись у самых врат.

Смотрим дальше…
Эй, болезные! Вижу, совсем худо?
Дурно что-то,
И гонит назад еду?
Все без фальши.
И правды полно покуда
В каждом фото
У тех, кто бывал в аду».

Постер © Нікіта Тітов

Поділитися:
Share
Усі відео