Про політичні монополії ринковою термінологією

Юрій Гудименко

У цивілізованому світі політика залишається чи не єдиним простором для створення монополій.

Якщо говорити про політичне поле ринковою термінологією, то у США, наприклад, два політичних монополісти, котрі на двох контролюють 99% ринку політичних партій. У Британії – більше, але наш Антимонопольний комітет їх би заблокував все одно (якби міг хоч щось зробити, звичайно, а цього не спостерігається).

Ще цікавіше поглянути на політичні процеси у розгляді монополій на ідеї. А якщо точніше – на електоральні кластери. Наприклад, довгий час ринок проросійських ідей України поділяли Партія регіонів і Компартія, потім – Опозиційний блок і (з меншою часткою ринку) Наш край, потім з’явилися декілька нових гравців і відбулося їхнє злиття у корпорацію ОПЗЖ (Опозиційна платформа + За життя = Опозиційна платформа За життя; порівняйте зі злиттям компаній Exxon та Mobil в гіганта Exxon Mobil). Нові «стартапи» у проросійському сегменті проросійського політичного «ринку» не злітають: той же Шарій зі своєю партією дотягує хіба що до п‘ятої частини рейтингу монополіста ОПЗЖ.

Які політичні думки, ідеї чи кластери електорату мають зараз своїх монополістів?

В сегменті ультраправих ідей монополіста немає, «Свобода» та «Нацкорпус» мають порівняну підтримку на всеукраїнському рівні (на Західній Україні, тим не менш, «Свобода» має непогані результати, але це регіональний рівень). С%Bред лібералів також немає монополіста: є «Голос», є «Демсокира», є «Сила людей» (в окремих регіонах). Казали навіть, що десь у хащах нещодавно бачили «Демальянс», але це не точно.

У популістичному сегменті стартап «Слуга народу» здувається, а старі корпорації «Блок Юлії Тимошенко» і партія Ляшка поступово повертають втрачені позиції.

Є фактичний монополіст в консервативному сегменті – це «Європейська Солідарність». Деякий час точилася боротьба за монополію на позицію головної опозиційної сили, але фактично цю боротьбу виграли одночасно декілька політичних партій – кожна на своїх телеканалах. Можна сказати, що за «ЄС» залишилася монополія на проукраїнський патріотизм для глядачів «5 каналу», «Прямого» та «Еспресо», тоді як для глядачів проросійських каналів (пом‘янемо) ОПЗЖ підтвердило монополію на проросійський, антиамериканський та антиєвропейський «патріотизм».

Тривала також незрима, але цікава боротьба за монополію на протест, але вона вже закінчилася бойовою нічиєю. Було цікаво.

Насправді, монополії в політиці дуже схожі на природні монополії у світі, і обмежувати їх немає ані сенсу, ані справжніх можливостей. Неможливо заборонити бути монополістами ідей, хоча саму ідею можна, а інколи навіть треба забороняти і обмежувати (точніше, не ідею, а її провідників). Без Компартії, погодьтеся, справді краще. Як і без «Ньюзвану».

Наприклад, «Демсокира» є монополістами у вузьких темах: боротьба проти Коломойського за «Приват», газова сфера (не в плані тарифів та популізму), тема зброї, тема медканабісу, взагалі всі праволіберальні теми наші за дуже поодинокими виключеннями. І це нормально.

У інших партій теми інші. Ринок, в принципі, вільний (в сенсі свободний, а не в сенсі порожній). Проблема є, звичайно, у медійному дисбалансі (немає вільного доступу до ЗМІ, відповідно ті, хто мають свої телеканали, показують своє і блокують чуже), але соцмережі трохи вирівнюють ситуацію.

Коротше, дійсно цікаво спостерігати за українською політикою через призму ринку та відповідного понятійного апарату. І не тільки спостерігати. Рекомендую.

Усі відео