День Соборності України. День Єдності, без якого нас не буде

Петро Порошенко

Сьогодні Україна відзначає День Соборності — свято втілення багатовікової мрії українців про єдність.

102 роки тому на Софійській площі в Києві був урочисто проголошений Акт возз’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

22 січня 1919 року ми нарешті заявили на увесь світ: Ми — єдині. І жодна імперія не зможе нас розділити.

Традиційно у День Соборності України українці від Заходу до Сходу брались за руки, формуючи ланцюг єдності. Нині через пандемію це свято набуває нових форм і нового глибокого змісту.

Попри війну, хворобу, популізм і непрофесійність влади, цього року ми знову відчули нашу єдність, допомагаючи і підтримуючи один одного у непростих обставинах. Відчули, як ми об’єднані почуттям любові до ближнього і спільної відповідальності за майбутнє.

Любов до рідної країни, відповідальність, патріотизм об’єднують усіх українців від Луганська і Донецька до Львова і Ужгорода, від Чернігова до Криму. Знаю, що разом ми будемо сильними, здійснимо нашу волю, здобудемо перемогу, забезпечимо вільній соборній Україні європейське майбутнє.

Слава Україні!

* * *

День Соборності не тільки свято об’єднання нашої держави. А й, на жаль, скорботний день в українській історії, коли перші Герої Небесної Сотні віддали свої життя за ідеали Гідності і Свободи.

7 років тому, 22 січня, захищаючи Євромайдан, загинули великий українець вірменської національності Сергій Нігоян, великий білорус, який любив Україну, Михайло Жизневський, та львівський науковець Юрій Вербицький.
Вони віддали своє життя, аби ми мали шанс побудувати вільну європейську країну.

Про це важливо пам’ятати не тільки сьогодні, а й, буквально, кожну хвилину. Особливо зараз, коли ми, на жаль, бачимо і безсоромну передачу «беркутів»-убивць країні-агресору, і відновлення політичних переслідувань часів Януковича, і тиск на волонтерів та воїнів, і спроби підірвати авторитет армії, і багато-багато чого іншого, що можна об’єднати єдиним гірким словом — реванш. Усе це — спроба переписати історію під диктовку Кремля.

Але вона не вдасться. Тому що є ми. Ми — носії пам’яті. Ми були там і ми пам’ятаємо все. Заради пам’яті про наших Героїв ми не дамо жодного шансу розвернути країну назад у російське ярмо.

Слава Героям! І Слава Україні!


Олександр Турчинов

«…Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Україну на благо і щастя всього її трудового люду». (з тексту Універсалу про Злуку).

Сьогодні 102 роки тому на Софіївській площі у Києві був проголошений Універсал про Злуку між ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянщина) в єдину соборну Україну. Подія величезної ваги. Але сто років тому наші предки не змогли повною мірою відчути, що означає це об’єднання, за два тижні був захоплений Київ. Україну розірвали на шматки та окупували на багато десятиліть. У кожного, хто шматував Україну, були свої інтереси, і кожен з них не був готовий миритись з існуванням соборної незалежної України.
Наш народ довго, із великими втратами, йшов до власної державності та незалежності. В історії України були різні етапи, але всі вони доводили, що за свободу і незалежність треба боротися, треба прикладати неймовірні зусилля, жертвуючи власною кров‘ю і навіть життям.

Ніхто не подарує нам сильну демократичну країну, чесні прозорі суди, відсутність корупції, моральну авторитетну владу. Ми самі повинні розбудувати і захистити нашу країну, не дати її зруйнувати та розірвати ані зовнішнім, ані внутрішнім ворогам. Ми здатні звільнити від окупації та об‘єднати нашу країну від Львова до Донецька, від Одеси до Луганська, від Херсона до Севастополя, зробити її сильною, заможною та європейською. Нехай Господь буде з нами та благословить всіх нас.

Зі святом!

Слава Україні! Героям слава!


Iryna Gerashchenko
Ірина Геращенко

З Днем Соборності! Вже 7 років в ці дні ми згадуємо не лише Ланцюг Єдності, наш романтичний період становлення незалежності, але й трагічні події на Майдані, перші смерті, які стали найвищою платою за реальну Незалежність України.

Вчора російські окупанти вбили нашого воїна на Донбасі. Підлий ГБістський почерк – напередодні важливих наших днів загострювати ситуацію на фронті, нагадувати про «братські обійми», робити боляче. Тисячі вбитих і поранених, сиріт і вдів мали б давно вилікувати наше суспільство від ілюзій щодо сусідки.

Єдність залишається нашим ключовим внутрішнім викликом. Гібридна війна триває, боротьба йде за наші мізки, щодня п’ята колона через своїх адептів, свої телеканали і «експертів» намагається дискредитувати українські символи, Революцію Гідності, нашу Армію, наш зовнішній вектор, демократію, реформи, патріотизм. На жаль, влада всіляко підіграє розколу суспільства, влаштовує полювання на опонентів, замість боротися з ворогами. Справжніх ворогів, внутрішніх і зовнішніх, нинішня влада воліє не помічати і не згадувати, призначаючи своїми особистими ворогами опозицію.

Ми зможемо відновити нашу територіальну цілісність, тільки посилюючи нашу Армію, нашу дипломатію і культивуючи нашу єдність як нації. Дай, Боже, нам мудрості.

P.S. В зверненні до Дня Соборності Зеленський згадав людей, що загинули в пожежі у Харкові. І забув про вбитого напередодні на Донбасі Воїна, який захищав Україну. Маємо людину на Банковій та не маємо Верховного Головнокомандувача. На жаль.


Volodymyr Ariev
Володимир Ар’єв

Даруйте на слові, президент знову виступив зі святковим епістолярним жанром. Тепер з нагоди Дня Соборності. Краще би мовчав.

Виявляється, в тому, що не зберегли державність 100 років тому, винні лише українські політики, а зовнішніх ворогів, які завдавали удару Україні з усіх боків, і серед яких – більшовицька Росія, Зеленський навіть не згадав.

Так само не висловив жаль з приводу щойно вбитого російським снайпером воїна та всіх українців, що загинули від російських окупантів, хоча знайшов слова жалю щодо трагедії в Харкові.

Салат з пафосу, цинізму та вдаваного патріотизму. І щоб ворога не чіпати, бо його «95 кварталу» треба робити бізнес на крові. Але народ вже наївся цих маніпуляцій. Починається фізіологічно зворотній процес.


Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Українська Злука – кілок в серце адептам “руского міра”, які розповідають, як Україні “подарілі” території, та як їх “обьєдініла советская власть”.

Тоді українці голосно заявили про себе як про єдину націю, але втратили державу через наївну довіру населення до червоних “слуг народу” та традиційну зраду частини нашої “еліти” з гнучкими хребтами.

Проте боротьба триває досі, і, не дивлячись ні на що, Українська держава розвивається, долаючи хвороби популізму та реваншу.

І кожен наш День Соборності наближує час, коли громадяни України постануть рівноправною складовою об’єднаної Європи.


Александр Дедюхин
Олександр Дедюхін

З Днем Соборності!

Соборність — це церковне слово. Означає вона єдність у багатогранності. Такою я бачу сучасну і майбутню Україну. Так, ми всі різні, але обʼєднані Ненькою.

Трохи більше 100 років тому була проголошена Декларація про Соборність, сьогодні ми бачимо цю Соборність в дії. Так, у нас багато людей, котрі ще просто не розвинулися до усвідомлення хто ми, куди ми, для чого ми, і які справжні перспективи в нас є. Але є активна меншість, котра лупає цю скелю совку та крок за кроком прорубає в ній вікна, стежки, дороги, а згодом, сподіваюсь, зовсім зруйнує її.

Маленький приклад. Введення в дію Закону про мову. Навіть в ці, далеко не найкращі часи, ми стаємо свідками чергового вичавлювання узкоязичія та імперського насліддя. Активна меншість діє, активна меншість обʼєднує, активна меншість скликає собор, активна меншість стає ядром Соборної та вільної України.

Так ми і рухаємося: крок за кроком, біль за біллю, від радості до радості.

І ось ідемо в бою життєвому
Тверді, міцні, незламні мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Вітаю! Слава Україні!


Юрій Гудименко
Юрій Гудименко

Мене нещодавно спитали, якою є українська національна ідея. Я не знав, і сказав про це відверто. Але тепер, здається, знаю.

Українська національна ідея – це свобода.

Підручник історії України за будь-який клас сповнений повстаннями проти загарбників і визвольними війнами. Козаччина, визвольні змагання, Українська повстанська армія – навіть назви говорять самі за себе. За останні десятиліття було три революції, і кожна з них – за свободу: свободу від імперії (Революція на граніті), свободу вибору (Помаранчева революція), свободу від тиранії (Євромайдан). І війна, яка зараз точиться на Сході, – це війна за свободу і про свободу.

Ніщо так не характеризує українця будь-якого часу, як це слово. Свобода на межі хаосу, свобода за будь-яку ціну, свобода від усіх обмежень. Не дивно, що саме українці зробили такий величезний внесок в історію розвитку космічних польотів, і не дивно, що саме на українських землях розвивалася авіація. Це – також про свободу. Свободу літати. Свободу від обмежень нашої планети.

Україна завжди буде країною свободи. Ми завжди будемо прагнути більше. Більше прав, більше можливостей, менше утисків і обмежень. Менше заборон. Менше «ні».

І ми завжди будемо єдині.
Бо єдність – це також свобода.

З Днем Соборності, українці.
За нашу свободу.


Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

Сьогодні День Соборності України. Ми вітаємо один одного, тому що для нас це важливо. Це день Єдності, і без нього нас просто не буде.

Але вже другий рік в цьому святі все більше гіркого осаду. Ми котимося назад і вниз. І я бачу маркери розвилки, що наближається. Де одна з доріг веде в нікуди.

Можна довго говорити про сьогоднішню владу. Про абсурд, брехню і катастрофічні дії. І настільки ж катастрофічну бездіяльність. І про те, що рот може говорити одне, а руки роблять завжди інше. Розбирають по цеглинці те, що, власне, майже стало сильною, усвідомленою і вільною Україною.

Коли День Незалежності підміняють на дешеве шоу – це маркер.
Коли “верховний головнокомандувач” говорить про “війну, яка закінчилася в його голові” і вводить бойову Армію в режим “просто перестати стріляти” – це маркер.
Коли “головнокомандувач” оббрехав загиблих і зрадив їх – це маркер.
Коли влада намагається вести “договірні ігри” з ворогом на його умовах – це маркер.
Коли зі всіх щілин лізе зголоднілий “рускій мір” в уха і мізки – це маркер.
Маркерів занадто багато, щоб їх перерахувати.

Біда в іншому. Маркери вказують на наближення логічного завершення схеми. Тому що ця влада глибоко транзитна. І основне її завдання (про яке можуть не знати навіть багато з “ляльок”) – забезпечити прихід тих, хто знищить Україну вщент. Якщо не назавжди, то дуже надовго.

Тут за кілька днів стався дуже характерний каскад медіаподій. Спочатку Олена Бондаренко називає українських військових злочинцями. Потім юне створіння, яким явно почали керувати дорослі досвідчені дядьки, публікує скандальне відео, де “вибирає росію”. А після ще й іде в атаку на офіцера, який цим відкрито обурився.

А сьогодні вночі на телеканалі ЗІК виступила Ганна Герман, і це – квінтесенція того, що відбувається. Просто всі встали і вшанували пам’ять загиблих. У тому числі на Майдані “з одного і з іншого боку”. І на Донбасі – “з того чи іншого боку”. Тому що це все – “наші люди”. А потім було головне. Після слів про злочинний Майдан і державний переворот, про те, що винна у всьому і досі одна людина (вгадайте хто?), що треба “відняти і поділити”, що армія воює не з тими (а повинна з внутрішнім ворогом), і що факторами розділу є мова і віра, і ще багато чого. Головними були слова про те, що “є в Україні чесні люди”. “По обидва боки”, звичайно. І що “хтось із цих людей” може стати лідером. Хіба що прізвище Медведчука не назвала.

Влада мовчить. Активна патріотична частина суспільства обурюється. Але, думаю, що “обурювалка” у багатьох скоро зламається від перевантаження. Країну просто готують до “змін”.

Чим глибше зариває себе нинішня влада, тим яскравіше світяться зірки проросійських сил і партій. Вони готуються до того, коли більшість приведе їх до влади. Тому що вони “спробували нове”. А тепер захочуть “спробувати старе”. І ймовірність цього більш, ніж висока. Вони просто виконують план і нарощують присутність в нестійких умах більшості. Вони будять примітивні інстинкти і згодовують під це навіть неймовірну брехню. По технологіям, яким можуть позаздрити навіть передвиборчі технологи Зеленського.

А завтра вони, цілком імовірно, прийдуть. І якщо хтось сподівається на “м’який варіант”, не сподівайтеся. Вони розуміють, що якщо не зачистити Україну від “патріотичної загрози”, існування їх буде коротким. Тому все буде жорстко.

І Дня Соборності більше не буде. І соборності не буде.

І не треба про “нерозумну більшість”. Ми всі винні в тому, що вона такою і залишилася. І йшла не за нами. Хоча спочатку – за нами. Ви ж пам’ятаєте це? Всі винні – хтось більше, хтось менше. Але всі. Занадто рано ми почали вважати, що головне досягнуто. І взялися гризтися між собою.

І закінчитися це все може точно так же, як і з тією самою соборністю 1919 року. Кров’ю, репресіями і зникненням на довгі роки.

Найцікавіше, що об’єднання українських сил вистачило б не тільки щоб протистояти загрозі, а й на те, щоб качнути чималу частину більшості на свою сторону. Але кожен продовжує тягнути загальний Прапор на свою сторону. Як ковдру. Не помічаючи, що в руці вже не прапор – клаптик.

Або ми згадаємо головне значення слова “соборність”. Або від нас залишаться тільки тихі спогади. А потім і вони зникнуть. А замість цього знову буде альтернативна історія. Де ми будемо лиходіями і вбивцями. Тому що писати її будуть виключно негідники.

З Днем соборності України! Пам’ятайте, що це значить. І навіщо ми вже стільки і дорого заплатили за все. І як прикро буде це все знову втратити.

Вибачте, якщо зіпсував комусь святковий настрій. Бо щось не те відчуття для бадьорих криків “Ура!”.
Просто хочеться не втратити.

І тим не менш,
Слава Україні!

© Андрій Єрмоленко

Зоя Ярош
Зоя Ярош

Цей день в історії України. Сьогодні день Соборності України. А ще це день, який ми, сучасники, не забудемо ніколи. Революція Гідності.

22 січня проти кримського та донецького «Беркуту» виступили звичайні українці. Звичайні в повсякденному житті, але в кожному з нас живе дух вільних предків, дух гідності. Вони воювали не за себе, а за нашу незалежну європейську Україну. Вони стояли за кожного з нас і наше майбутнє.

Саме цього дня Російська Федерація дуже чітко зрозуміла, що втрачає минулий тотальний вплив на внутрішню політику України. І тому невдовзі окупувала Крим і Донбас.

Я згадаю тих, хто бився не на життя, а на смерть заради усіх нас. Це 21-річний вірменин Сергій Нігоян із Дніпропетровщини. Це 25-річний білорус Михайло Жизневський, якому снайперська куля влучила прямо у молоде і гаряче серце. Так само у цей день був поранений 45-річний львів’янин Роман Сеник — його не змогли врятувати кияни, хоча під лікарнею десятки стояли у черзі, щоб здати кров для переливання. 22 січня у лісі під Києвом було виявлено тіло львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур – активіста Майдану викрали невідомі з лікарні напередодні. Через кілька днів від численних травм, яких зазнав 22 січня, помер ще один учасник Майдану – киянин Олександр Бадера.

Що ж ми маємо сьогодні? Зраду. Зраду їх пам’яті, намагання розхитати ситуацію ізсередини, аби злити Україну з європейського шляху, посварити нас із нашими стратегічними партнерами США та ЄС і переписати історію під себе, де є лише «беркут», і немає нашої Небесної сотні. Де є лише тітушки і убивці, і немає місця світлим людям.
Переписати нашу пам’ять.

Ось тому розгорнуто цілу кампанію з очорнення Революції Гідності будь-якими способами. Ось тому зливають справи Майдану як на стадії розслідування, так і в судах. Тому віддають ключових свідків і підсудних Росії по обміну.

Ось тому є намагання викреслити слова «Революція Гідності» і «Небесна сотня» із шкільних підручників. Бо коли нема пам’яті про недавнє героїчне минуле, тоді народжується покоління тіктоку, який прославляє Росію і гнобить ветеранів війни на Сході.

Я хочу сказати, що наш вибір і наші дії були вірними. Днями ЄСПЛ чітко відповів на питання, яке турбувало багатьох: чи мав місце “переворот”. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у четвер, 21 січня, ухвалив низку рішень у справах, які стосуються подій під час Революції Гідності у Києві та інших містах України. Вони включають випадки силових розгонів протестувальників, їхнє затримання, викрадення активістів, неналежне поводження з ними та відповідні провадження…

«Суд встановив, що владні органи умисно застосовували жорстоке поводження, та що держава була відповідальна за вбивство одного із протестувальників. Суд також зауважив, що багато з рішень про тримання під вартою були свавільними», – йдеться у пресрелізі рішення ЄСПЛ.

Зазначається, що суд дійшов висновку, що «владні органи умисно намагались завадити початково мирним протестам, використовуючи для цього надмірне насильство та незаконні затримання».  Тобто ЄСПЛ дуже чітко пояснив, що був протест людей, проти якого влада задіяла силові методи, які порушили права людей. Суд навіть вживає слово тітушки без лапок, вказуючи на безпосередню причетність влади до їх задіяння з метою силового придушення мирного протесту.
Тут п’ять взаємопов’язаних рішень:
CASE OF SHMORGUNOV AND OTHERS v. UKRAINE
CASE OF KADURA AND SMALIY v. UKRAINE
CASE OF VORONTSOV AND OTHERS v. UKRAINE
CASE OF LUTSENKO AND VERBYTSKYY v. UKRAINE
CASE OF DUBOVTSEV AND OTHERS v. UKRAINE
Це вже встановлені факти рішеннями ЄСПЛ. А розгляд наступних справ продовжується і рішення вже скоро.

Але війна продовжується. Найголовніше – інформаційна війна за наші голови. Тому і вчиняються дії то з оскарження підручників, то безперервна брехня на каналах. І тому гинуть українці на війні не віртуальній і телевізійній. Сьогодні вбито снайпером ОРДЛО українського воїна в зоні ООС. Вбито людьми, мізки яким давно промили брехнею та дали в руки російський автомат.

Майте власну пам’ять. Бережіть себе, свою гідність, наше майбутнє і Україну.


Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

До Дня Соборності зринають багато думок: і радісних, і не дуже… Але коли починає наростати скептицизм, звертаю погляд на цю карточку видану у Львові ще в 1905 році за панування в моєму рідному місті Австро-Угорської Імперії, у якій українці так і не стали рівними серед рівних. А на Великій Україні (так називали галичани решту українських земель) усе національне гнітила й топтала кривава російська тюрма народів. Що знали українці Галичини в ті давні часи про Київ і Наддніпрянщину? А чи багато киян мали якісь достовірні повідомлення з-за кордону, який розсікав нашу землю? А прагнення до єдності було й передавалося десь на генетичному рівні. Передавалося й прив’язувалося до значимих і зрозумілих символів. Так на цій карточці Велику Україну відобразили в образі Шевченка, до якого прагне Галицький Лев.

Та й згадаймо, що один із офіційних символів Української Держави – наш Гімн також є уособленням соборності творців та видатних громадян двох на той час розірваних частин України. Музику створив греко-католицький священик Михайло Вербицький з села Млини на Яворівщині, яке після сталінських переділів української землі було передане до Польщі. А слова написав Павло Чубинський з Київщини. Ще в 1860-их роках два автори, які ніколи не бачили один одного й навіть заочно не були знайомі між собою, створили майбутній символ Української Держави – її Гімн.

Якщо в такій символіці нашого Гімну та в образі Шевченка наші далекі предки бачили для себе, абсолютно бездержавних і упосліджених у країнах-окупантах, світло надії на єдність, то нам сьогодні гріх впадати в безнадію. І жодні 73% “какая разніца”, ніякі московські підступи й інтриги нас не розколють… А стараються, навіть дуже.

Усі наші внутрішні проблеми, непорозуміння, мовні й історичні колізії мають дуже чітку адресу відправника: Москва, Крємль. Доки ми навіки не відгородимося від тієї диявольської Московщини непроникними стінами відторгнення, зневаги, мінімізації будь-яких контактів, глобального вибору, урешті-решт надійного кордону з жорсткою візовою системою, нас будуть протиставляти й колоти, щоб потім ослабленими й пересвареними було легко маніпулювати й управляти.

Погано, звісно, що в більшості українців нема цих бар’єрів проти всього ворожого у власній душі та свідомості. Жахливо, що й серед українців знаходиться вдосталь паскудства, яке свідомо чи несвідомо підігрує провокаціям ворога. І мені якось байдуже, хто сьогодні на догоду Москві пробує розколоти Соборну Україну. Це можуть бути відверті сепаратисти, які ненавидять усе українське, або ідеологи вторинності українства, як і професійні малороси, які зневажливо фиркають на “галиційство” й переконують українців, що то якісь напів поляки, а ми ж лише тут справжні й автентичні…

Повірте, з усіма цими категоріями доводилося перетинатися. І нічим не легше, а може й гидкіше, коли московський план Лемберг відпрацьовує мер Львова Садовий, а його Самопоміч пробувала узаконити внутрішні кордони та навіки відкинути єдність і соборність України. Так само огидно, коли ряджені під професійних націоналістів дітки стребків і гебістських стукачів зараз у створених частенько й за ворожі гроші партійках і організаціях борються проти патріотів України, а не проти її ворогів, розколюють суспільство своїми провокаціями й підливають оливи у вогонь, розпалений проклятою світом і людьми Московщиною.

Але ж пережили й гірші часи розчарування, зневіри та зради 100 років тому. Так само, як до того не дали спорожнити свої душі відповідно антиукраїнською політикою одної імперії та агресивним москвофільством у межах іншої. Увесь цей бруд відійде. Можливо, не скоро, тоді це буде лише додатковими випробуваннями й стражданнями для нашого покоління, але відійде. Спливе у каналізаційні люки разом із космополітами зеленськими, із апологетами русскага міра та продажними агентами ворога, що закамуфлювалися під українську ідею. Усе це відбудеться. І в масштабах історії України не так уже важливо, станеться це з нами, чи вже після нас. Історія – це така невибаглива дама, що може почекати, а ми зможемо?

© Нікіта Тітов
Поділитися:
Share
Усі відео