Незламні серця (фото, відео)
Щоб вижити в Донецькому аеропорту, нашим захисникам довелося стати «кіборгами»…
Запекле протистояння українських воїнів з російським агресором в Донецькому аеропорту назавжди у пам’яті українського народу. Це – героїчна сторінка війни за Незалежність.
Наші мужні захисники довели, що український дух стійкий та незламний, а силу волі та бажання жити у вільній країні російському агресору не зламати.
Не вистояв бетон, але вистояли «кіборги», а завдяки їм вистояла Україна!
Низький уклін воїнам за захист землі.
Вічна пам’ять полеглим героям.
Слава живим захисникам Донецького аеропорту!
І Слава Україні!
Багато хто з них віддав своє життя там, в терміналах ДАПа. А тим, кому пощастило вижити, вже сьогодні чують з етерів українських телеканалів, що вони, мовляв, – злочинці. Що воювали виключно з «мирными жытилями данбасса». Але мільйони справжніх українців (а не кремлівських хвойд) пам’ятають ціну вашого подвигу! Пам’ятають самі та розповідають дітям та онукам!
Двісті сорок два дні українські спецпризначенці, десантники, звичайна піхота, добровольці, багато з яких вперше взяли в руки зброю, шинкували російських окупантів. І українські воїни вистояли. Не витримав тільки бетон…
Вічна пам’ять загиблим!
Слава тим, хто вижив!
Слава Україні!
Вчера был день тех людей, оказавшихся крепче бетона. День людей, которые создали легенду… даже ценой своей жизни.
ДАП навсегда отпечатался в сердцах части украинцев… развалины подвала, где спят десантники Маршала… очередные бэхи, летящие по взлетке с пехотой Доцента, удары от выстрелов танка, за рычагами которого прикипел к СУО Адам, ползущие по посадке к “Скорпиону” бойцы “Правого сектора”, перебегающие от здания к зданию спецназовцы Редута… и другие, и многие другие люди, которые стали пазлами этой легенды.
И все те, кто погиб вокруг этих двух зданий…
Мы помним ваш вклад.
Мы помним вашу жертву.
Мы не забудем.
Вчора ми вшановували пам’ять “кіборгів”, які загинули в результаті підриву терміналу Донецького аеропорту.
Героїчна оборона терміналів тривала 242 дні.
У кожної нації є свої легенди, без яких вона не існує. Для нас – це Крути та захист Донецького аеропорту.
Настане день, коли звільнимо Крим та Донбас, а у Києві буде влада, яка ніколи не дивитиметься в сторону Москви.
Шана полеглим, дяка живим…
Слава Україні!
242 дні.
Сотні мужніх чоловіків.
Донецький аеропорт став символом незламності українців та боротьби за свою землю! Їх духу, сили, віри в свою державу.
Для всіх нас вони завжди будуть незламними Героями! Прикладом самопожертви заради майбутнього.
Кіборги. Так назвали українців, які тримали Аеропорт та билися з московським агресором. Довгі 242 дні.
Ми пам‘ятаємо!
Ми пишаємось!
Один бій – в одному фото. Невідомі сторінки історії ССО.
Донецький аеропорт. Вересень 2014-го. В той час Вежа, що в подальшому стала символом стійкості захисників ДАПу, була відносно спокійною позицією і головним чином використовувалася українськими воїнами для спостереження. Основні ж сили перебували у терміналах аеропорту. Аж раптом до командного пункту із вежі надійшов сигнал про те, що на неї сунуть танки і піхота противника. На допомогу одразу ж вирушила група бійців 3-го окремого полку спеціального призначення. Із ними – екіпаж танку Т-64.
“Ті, хто перебував на метеовежі, повідомили про наступ. Але, вогонь у бік противника не відкривали, вичікували. На них сунули два танки, а з наявним озброєнням проти броні наші хлопці могли вдіяти небагато, тож чекали на нас” – згадує воїн 3-го ОПСпП з позивним “Бугор”. За його словами, не відчувши на підступах жодного опору, ворог вирішив, що вежа покинута, і танки з піхотою спокійно йшли на неї: “Поки ми туди їхали, ворожі машини підійшли до будівлі практично впритул, одна з них ледь не вперлася гарматою у стіну”.
І тут ситуація почала стрімко змінюватися. Українські захисники на метеовежі таки вирішили відкрити вогонь до прибуття підмоги. Наші бійці сиділи в районі 4-го поверху. У момент, коли ворожі танкісти нічого не могли вдіяти, бо підійшли занадто близько до вежі, її захисники раптово почали душити вогнем піхоту противника. Водночас танк, що стояв найближче – біля стіни, почали обстрілювати з РПГ з вікон верхніх поверхів метеовежі. “В нього прилетіло з півтора десятки гранат. Серйозної шкоди броньованій машині вони не нанесли, утім змогли перебити електрообладнання, знерухомивши танк. Ми цей танк потім відтягли до себе і віддали “Адаму” (Євгену Межевікіну), за що він нам був дуже вдячний”, – розповідає боєць.
“Екіпаж противника намагався запустити свій танк, але не зміг. І коли вже став вистрибувати з люків, щоб утікти, – там його весь і поклали. В той момент на місце бою підлітала наша група. Неслися туди ми на БМП-2, слідом – наш танк. Коли сепари зрозуміли, що отримують тягла, їхній другий танк, що лишався на ходу, почав тікати від метеовежі, попутно розчавивши своїх же бійців. Приблизно за 1,5 км наш танк починає вести вогонь навздогін по противнику. Ми ж під”їхали до вежі та добили ворожу піхоту. В той час у ворожу машину вже потрапив бронебійний снаряд і прошив башту”.
Бій завершився. Проваливши наступ на Вежу, російські окупанти відкрили по українцях вогонь із мінометів, прикриваючи втечу сепарів.
“Бугор” розповідає: “Обстрілювали важким 120-м калібром. Наші, хто де був, – в укриття. Я перебував біля вишки поруч із нерухомим танком. Вскочив у нього на місце механіка-водія і закрив над собою люк. Коли сидів закритий у танку, зник зв’язок в радіостанції. Наші хлопці тоді переживали через це і навіть збиралися висуватися на пошуки. І ось триває обстріл, а я не гаю часу і намагаюся завести трофейний танк. Не виходить. Тоді сів і чекаю: міни лягають навколо. Але ж це танк. Мені б не пощастило лише у разі прямого влучання у люк. А так я немов “у будиночку”. Коли обстріл завершився, я виліз, вийшов на зв’язок, і ми з іншими бійцями вирушили на зачистку території й огляд другого підбитого танку. Він встиг проїхати від вишки близько 500 метрів і заїхав у “сіру зону” – посадку між нашими і ворожими позиціями. Навколо вже нікого з противників не було. Але на місці явно зрозумілим було те, що танкісти не вижили. Їхні тіла сепари забрали при відході. Ми ж думали той танк забрати собі, але він був надто пошкоджений для транспортування. Тож вирішили його підірвати, нашпигували вибухівкою й відійшли”.
Кілька днів по тому кіборг-спецпризначенець “Бугор” отримав важке поранення під час влучання танкового снаряду у будівлю терміналу. Але це – інша історія, яку ми розкажемо вам у наступних публікаціях.
Більше матеріалів за посиланням.
Фото Sergei L. Loiko Los / Angeles Times
Постер © Нікіта Тітов
