Про хибне уявлення щодо схем лікування та «доказової медицини»

Дмитрий Левинский
Дмитро Левінський

Дякуючи деяким діячам культури (не медицини, а саме культури), в наших людей склалося хибне уявлення про схеми лікування та про “доказову медицину”.

По-перше. Ніде у світі не існує ніяких ПРОТОКОЛІВ лікування. Протокол в медицині є лише один: протокол розтину. Все інше – СХЕМИ. Ніде у світі вони не мають імперативного характеру. Лікар має право відступати від рекомендацій, але при цьому він повинен мати й доводи, щоб відступити. З іншого боку, так, дотримання рекомендацій для лікаря є своєрідним юридичним захистом. Але тільки в тому випадку, якщо розслідування не виявить чогось такого, що мало спонукати лікаря відступити від рекомендацій.

Взагалі, всі ці рекомендації при різних патологіях, охоплюють від 70 до 90% випадків. У разі поєднаних патологій – до 50%. Завжди є місце для нетипового перебігу хвороби, прихованих супутніх патологій, індивідуальних особливостей організму тощо. Тобто в добрій половині випадків суворе дотримання рекомендацій може бути небезпечнішим, ніж діяння на власний розсуд.



Щодо “доказової” медицини. Немає ніякої доказової медицини. Є “case evidence”. Всі рекомендовані схеми лікування, всі рекомендації по препаратах – лише тимчасовий науковий консенсус щодо оптимального вибору на базі останніх досліджень. І якщо сьогодні дослідження встановили, що при патології Х краще працює препарат А, ніж препарат Б, це не означає, що препарат Б застосовувати не можна або що він не є ефективним. Це означає лише, що препарат А ефективнішій в більшій кількості випадків. Або більш ефективний в більшості випадків.
Причому його “кращість” може складати лише лічені відсотки.

І горе тому лікарю, який діє лише за стандартними схемами, не вивчаючи пацієнта докладно. Бо будь-яка виявлена дрібниця може поставити хрест на будь-який стандартній схемі. І якщо лікар не почне складати індивідуальний план лікування, пацієнта він втратить. А якщо й не втратить, буде довго і довго мудрувати зі “стандартними” схемами та “стандартними” препаратами.

В більшості таких випадків виною всьому є недостатня діагностика. Тут бажано б було зробити КТ, тут – КТ з контрастом, тут – МРТ, бажано всього тіла, тут – коштовний перелік аналізів. Але лікар “пожалкував” пацієнта, точніше, його грошей, і пропустив поєднану (або навіть основну) патологію. Або, що трапляється ще частіше, пацієнт сам відмовився від усіх потрібних досліджень, погодившись лише на мінімальний набір. А інший ще й скандал закатив і скарг понаписував в усі інстанції на лікаря, що не може поставити діагноз, лише оглянувши пацієнта.

Так і живемо.

І вся ця хрінота навколо скорочень персоналу, змін схем взаємодії між лікарями різних ступенів, схем фінансування так і буде хрінотою, поки якісна діагностика не стане доступною для більшості населення, і поки лікарі не перестануть боятися призначати всі потрібні діагностичні процедури.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії