Страхи про «капіталістичне пекло»
Перекладаю одну книжечку про капіталізм та паралельно граю у дві гри, які малюють “капіталістично-лібертаріанське пекло” – The Outer Worlds та Cyberpunk 2077. Ну, класика – світи, де багатенькі капіталісти купаються у розкоші, а нещасні прості люди прозябають.
Це така дуже цікава “чорна легенда”. Чорні легенди завжди цікаві.
От, наприклад, була чорна легенда про те, що інквізиція масово спалювала вчених. Це брехня – себто просто вигадка, але вже сотні років вірити в це мало не суспільна норма, яка впливає на сприйняття цілої інституції. Світоформуюча неправда.
Так і тут – суспільне сприйняття “як працює капіталізм” повністю відрізняється від того, як працює капіталізм. Хоча тут мова не йде про події сивої давнини, а буквально про те, що діється довкола нас. Я не кажу про співставлення достатку країн капіталістичного та довколамарксистських шляхів, навіть не прошу порівняти дві Німеччини, дві Кореї чи нас з Португалією. Я про те, що навіть у внутрішній логіці цієї чорної легенди є критичні хиби.
“Чорна антикапіталістична легенда” (ілюстрації – Кукринікси), в якій капіталісти активно будують суспільство прозябання простого народу та власного домінування, ламається о дві складові реальності.
По-перше, капіталісти завжди зацікавлені в високій платоспроможності покупця. Сюрприз, курча. Отому капіталісту у фраці та циліндрі вигідно, щоб в тебе, Вася, були гроші, на які ти купував би його товари. Якщо в тебе їх не буде, він розориться. І краще б в тебе було достатньо грошей не на капусту, а на айфон, бо у айфона значно вища додана вартість.
По-друге, ніщо так не скорочує історично велетенський розрив у доступі до благ, як вільний ринок. Зараз простий селянин має доступ до благ вищий, ніж ще сто років тому мав князь. В нього сральник опалюється. Його “Нива” їздить швидше за будь-який диліжанс чи Студебекер. Він може мати доступ до кращого лікування, він може обирати з більшого асортименту їжі, в нього є інтернет, а в інтернеті – задоволення духовних потреб на будь-який смак, від найвищого до найнижчого.
Так це ж, ви скажете, не капіталізм, а прогрес!
Але саме капіталізм рухав і сам прогрес і, що важливіше, впровадження його досягнень у реальне, побутове життя. Саме він створив безліч масових ринків того, що без нього було б штучними об’єктами розкоші. Не було б сучасного світу автомобілів без Форда, сучасного світу комп’ютерів без Apple, IBM та Microsoft, сучасного світу музики без Sony… Навіть Мікояну не було б в кого стирити рецепт “найкращого в світі радянського пломбіру” без клятих американських капіталістів. Соціалістичним режимам залишалося епігонити за клятими ворогами із відставанням у покоління.
І тут є велика іронія. Бо прогрес, викликаний ринковою конкуренцією, не тільки зрівнює сучасного “простого хлопа” з минулим князем. Він ще й скорочує дистанцію між сучасним “простим хлопом” та сучасним багатієм. Бо і в того, і в того є смартфон, різниця в моделях. І в того, і в того є авто, різниця в пафосі та можливості розігнатися з порушенням ПДР. І той, і той більшу частину життя їдять приблизно одне й те ж саме. Різниця хіба в можливості придбати нерухомість.
І з огляду на це все всі страхи про “капіталістичне пекло” виглядають все більше анахронічним. Так само анахронічним, як усі оповіді про пригноблений робітничий клас-гегемон у постіндустріальному суспільстві. Але живуть. Через довгу низку психологічних трюків та комплексів.
Але це вже інша історія.
* * *
Критична проблема усіх сучасних довколамарксистів – те, що вони підсвідомо, інтуїтивно розглядають економіку як замкнену систему та гру із замкненою сумою. А це неправда. Простіше кажучи, в їхній свідомості “щоб у когось стало більше благ, потрібно, щоб у когось стало менше благ”. Тож ідеальний варіант – просто розподілити ці блага рівнесенько.
А фіг там.
В реальності ж кількість благ зростає, та доступ до них полегшується. І так, ринкові економічні зносини значно пришвидшують цей процес, а їхні обмеження – сповільнюють. Довколамарксисти сакралізують “рівність”, зауважуючи, що за такої моделі одним дістається більше, ніж іншим. Це філософія заздрості, філософія нікчемності, згідно якої проблемою є не динаміка твого добробуту, а динаміка добробуту сина маминої подруги, з яким ти не можеш припинити себе порівнювати.
Тож довколомарксистська тактика – давайте ми запровадимо якнайширше втручання задля “справедливого розподілу” (окрема тема – чому “рівний” видають за “справедливий”). Так, це уповільнить процес зростання благ та полегшення доступу до них в цілому, але ніхто нікому не буде заздрити.
Тому нормальне, вільне суспільство – це коли сьогодні і в лінивого Васі, і в працьовитого Петі по п’ять свиней, а за рік в Васі десять свиней, а в Петі – двадцять свиней. Ідеальне довколомарксистське суспільство – це коли сьогодні Васі та Петі по п’ять свиней, а за рік в Васі сім свиней та в Петі сім свиней. Сім – це менше, ніж десять. Але Васю гріє душу думка, що Петі не краще.
Звісно, це в ідеальному світі. Якого не існує. Реальне довколамарксистьке суспільство – це коли спочатку в Васі та Петі по п’ять свиней, а за рік в Васі дві свині, в Петі куля в голові. Зате чотири свині у комісара, який забезпечує всім рівність свиноможливостей. Він відібрав всіх у Петі та більшість у Васі, але частина здохла, бо він не вміє доглядати.
Отаке свинство, шановні.
