«Узбагойтесь, порохоботікі, нє всє так однозначно»

Заступник керівника Офісу президента (ОП) України Роман Машовець, радники глави ОП Михайло Подоляк і Олексій Арестович 4 грудня провели зустріч із блогерами, які пишуть про національну безпеку і оборону. «Бабель» отримав цей список від учасників зустрічі. Блогерів просили не писати про результати зустрічі…

Перша методичка “естественной сети позитивных блогеров” імені Єрмака-Подоляка озвучена та пішла в мережу.
То такі тіпочки як Арєстовіч-Іванов грають роль “поганого поліцейського”, концентровано кидаючись зеленим лайном в Порошенка і “ЄС”, а болєє лудшые блогери просуватимуть тези “ну не все ж зрада” та “просто провалена комунікація”.

Наприклад, зрив оборонного замовлення, скасування харчової реформи та зупинка будівництва житла для військових – це не зовсім “зрада”, ЗСУ ж поки що не розпустили, треба й позитив бачити.
І генерала Марченка для залякування тримали в клітці, а Ріф в СІЗО вже рік без єдиного доказу – то теж не “зрада”, просто “комунікація провалена”, буває.
Як і таємна поїздка в Оман, справа “вагнерівців”, портновщіна, закупка чеського металобрухту для армії, розкрадання антиковідного фонду – теж проблема “комунікації”, а не те, що ви подумали.

Узбагойтесь, порохоботікі, нє всє так однозначно.

І що чиновник ОП Татаров став говорити словами кремлівської пропаганди про “внєншєє управлєніє”, то “естественним блогерам” не підозріло, головне, що ВІН! ЇМ! РУКУ! ТИСНЕ!
ВАУ!

Заради цієї величі, натурально, варто біле пільтішко приміряти, тим більше, і унікальне виправдання є, яке підкупає своєю універсальністю – “у нас к Порошенко многа вапросав”, “пачіму він всіх не побідив, а тільки червоні лінії окреслює? Ганьба!”

Тільки знаєте що.
Зрада є зрада, бо ця влада не є українською, тому ваш “синдром Колумбєта” виглядає паршиво.

З приводу закритої зустрічі проукраїнських блогерів з представниками злочинного прокремлівського режиму.

Якщо описати речі з правильними епітетами, то ситуація сама по собі вже виглядає огидно. Правда?
Але я не буду настільки категоричним як інші, відрікаючись від цих людей. Причина проста: режим вчора злив їх сам, вони цього не чекали. Отже можна зробити висновок, що вони не вели себе так, як на це сподівались представники прокремлівських злодіїв.

І це дає сподівання на те, що, може, люди дійсно лоханулись. Але не відкидає претензій в надмірних амбіціях учасників (а нах ви туди взагалі лізли? щоб потім виставити себе героями, які порішали за Ріфа?) і претензій світоглядного характеру.

Бо якого хріна взагалі зустрічатись з цими утирками і при цьому розказувати ще й за те, що в ОПІ не зняли портрети героїв? Це не заважає їм відпускати вагнерівців, торгувати державою, брати на роботу гуснявих скотів.
І якщо ви на 7-му році війни, в тому числі інформаційної, досі не зрозуміли, що найгірший ворог не той, що йде у відкритий наступ, а той, що маскується під свого і вбиває зсередини, то ви погані блогери. Кісєльови з соловйовими не зробили й десятої долі тих втрат, які спричинили Україні Маша Кольчуга та її виводок ручних шалав, що маскувався під антикорупціонерів. Скабєєва – ніхто проти Славіка Вакарчука з його любов’ю до нетакіх русскіх і нетвоєю війною. Єдина Росія – сопляки проти Самопомочі, розповідей про план мореля, неконституційність захисту України та іншої брехні, що роз’їдала і деморалізувала, вбивала народ гірше смерчів і градів.

Тому коли ви на 7-му році війни розказуєте, що не зняли (пздц, досягнення – “не зняли”) портрети героїв, при тому, що коридорами ходить і в кабінетах сидить відкрита неприхована худоба, то ви виглядаєте нємножко по-дебільному.

Так само виглядають і аргументи про Ріфа, як мотив вашої участі на зустрічі. Типу вони не знають про Ріфа, типу не чули? Ні, вони все знають, чули. Це мерзенні подонки. І зрештою, на що ви сподівались? На те, що ви поговорите з якимись третьосортними клоунами подонків в рожевих сукнях і небритих пиках, і вам відпустять Ріфа? Зрештою, хто сказав, що якщо його відпустять через розмову з вами, а не розмову сашка пожинського і єрмака пів року тому з того ж приводу?

Кароч.
Я не відрікаюся від цих людей і досі вважаю їх нашими. Хоч буду тепер пильним. Але відчуття неприємні. Наче дивишся на індіанців, які повелись на скельця і віддають гвалтівникам своїх дружин і дочок, все те, над чим вони працювали останнє десятиліття.

Ну що, дожилися. Один-єдиний похід в Офіс президента на зустріч блогерів ставить репутаційний хрест на блогері.
Не рятують ні заслуги, ні добрі наміри, ні «ми тільки запитати», ні «я там навіть води з кулера не попив». І навіть не в тому справа, що підписники на ФБ відразу обвалюються на третину. Це таке діло, наживне. Завжди можна за рахунок ботів розігнати, кількість не критична.

А проблема у тому, що твоя думка для людей, у яких ти був (була) opinion leader, відразу множиться на нуль, незалежно від того, скільки одиниць перед нулем у тебе стояло ще вчора. І вся твоя цінність як активу тут же втрачається. Бо ті, на кого ти впливав, від тебе тихо відписалися, а метати бісер перед новою зеленою аудиторією… Ну це таке, на любителя.

І я не злорадствую насправді. Я вважаю, що для країни це дуже погано. Якби ми пливли різними човнами, то я б просто заблокувала у ФБ, помахала ручкою на прощання і викинула з голови. На щастя, у нас є кого почитати і без ходоків до Єрмака. Але так сталося, що ми всі в одному човні, та вискочити немає можливості.

І я розумію, що жоден тямущий спеціаліст, для якого важлива репутація, не піде на співпрацю із Зеленським. Як би не було боляче дивитися на те, що вони творять. Як би не було страшно від усвідомлення наслідків. Як би не хотілося підскочити затикати їхні дірки, бо ж тонемо всі разом! Але ні, немає можливості.

Ступаєш на Банкову і перетворюєшся на соляний стовп. Спопеляєшся, як вампір на сонці.