Як не бути ідіотами, або Ходити чи не ходити на вибори?

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Знаєте, вся сучасна демократія так чи не так походить від демократії давньогрецької. І от в давньогрецьких громадах-полісах із їхньою тодішньою владою рад громадян та демократичними інституціями існували люди, які категорично не брали участі у радах і органах управління. От не хотіли – і не брали. Давні греки таких людей називали «ідіотис», від чого пішло сучасне «ідіот». Саме собою слово означає «окрема, недолуга людина», але в тих реаліях це означало щось середнє між «егоїст» і «божевільний». Ставлення до таких людей тоді було як до осіб, які страждають глибокою формою розумової відсталості. В сучасній медицині таких людей називають, власне… «ідіотами».

В нашому не в міру патерналістському суспільстві поглядів давніх греків не зрозуміти. Тодішні поліси регулярно опиралися спробі загарбати їх з боку котрогось «великого і простого» імперіаліста, нині такий для чималої кількості наших громадян – то блакитна мрія. А тоді давньогрецьким полісам, аби вижити, потрібні були воля, думка і навички кожного громадянина. Те, що осіб, які ухилялися від спільної справи (а «спільна справа» латинською це «Рес-публіка»), вважали всього лише не сповна розуму – то була нечувана милість. Їх не вважали зрадниками і не поводилися відповідно. Демократія, що поробиш.

На тлі таких реалій давніх демократів стає зрозуміло, чому Україна ніяк не стане на шлях реформ, а коли стає, вдячні громадяни швидко втягують її назад у болото застою. Чого ви хочете від нації, де 50,8% громадян (за даними парламентських виборів 2019 р.) – ідіоти? Тобто на вибори категорично не ходять. Дивно, як за таких умов ми взагалі ще існуємо як держава.



Молитвами як раз таки деяких не в міру демократичних громадських активістів в суспільстві поширена думка, ніби не прийти на вибори – це така форма протесту рівня героїзму. Насправді, це типовий прояв звичайного інфантилізму, тобто небажання брати на себе відповідальність за своє життя, свою громаду та свою країну. Ходити чи не ходити на вибори – справа, звісно, особиста, але реальність така. Відмова від голосування – це не голос «проти всіх». Це голос на користь переможця.

По-хорошому, нема нічого поганого, коли того чи іншого політика критикує той, хто на виборах голосував проти нього або за нього і був обдурений. Але нахабним лицемірством виглядає, коли правлячого політика критикує той, хто на вибори не ходив. Бо в перемозі цього політика на виборах його участь не менша ніж участь того, хто за того політика проголосував. Бо людина має право на помилку, вона може з вибором помилитися. Ухиляння ж від вибору – це не помилка, це небажання брати участь в громадському житті своє країни. То якщо не хотів брати участь у день виборів, якщо не прийшов, не голосував, не зіпсував бюлетень, чорт забирай, будь послідовний. Після виборів заткни пельку. Маєш те, чого заслужив.

Правда така, що ідеальних кандидатів не існує – людям властиво десь обов’язково нагрішити, а за сучасної гостроти політичної боротьби кожного кандидата вивернуть навиворіт як стару шкарпетку. Вибори – це завжди вибір кращих з гірших. Обирати – це не віддавати голос за щирого без страху і догани. Це як прибирати вулицю від бруду та багна. Робота брудна і мерзенна, але без неї людина просто здичавіє. Тому голосувати треба.

Повторюю, відмова від голосування – це не голос «проти всіх», це голос на користь переможця. Як правило, не того, який задовольнить особисто вас.

За кого голосувати – справа особиста. Але голосувати треба. Це будуть непрості вибори. Доведеться довго чекати на вулиці. Йти на дільниці моторошно – в країні лютує епідемія. Але 25 жовтня – це день, коли писатиметься майбутнє країни на кілька років вперед. Яким воно буде, залежить від кожного, хто прийде та проголосує.

До зустрічі на дільницях. Час переставати бути країною ідіотів.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії