Сафарі-тур 120 братків Зеленського до зони ООС (фото, відео)

Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Коли розгорталася війна, слуґі крутили задами в Москві та уклонялися від повісток.

Потім ржали з армії та підмахували “уставшим” з реваншистами, спокійно спостерігали за дискредитацією ЗСУ, арештами військових та їхніми смертями під час липових “пєрємірій”.

Зато тепер запахло смаженим – рейтинги не ті, і вони соізволілі поїхати на лінію розмежування… на два дні.



За три дні до виборів, щоби поробити прикольних фоточєк та попіаритися на чужій крові.

Таке знущання над собою може витримати виключно добрий український електорат, викоханий інформаційною окупацією.


Тамара Горіха Зерня
Тамара Горіха Зерня

Добре пам’ятаю, як на початку війни, коли ми збирали гроші на фронт усіма мислимими способами, аж до аукціонів на «каву з волонтером», хлопці пропонували: а давай робити сафарі для багатеньких буратін?
Такий собі екстрім-тур: переночувати у бліндажі, сходити у розвідку, стрельнути з автомата, зняти розтяжку… «Нє, ну з розтяжкою ви загнули. А якщо не зніме?» – «Зніме. Це як з грибами, їсти можна всі, але деякі тільки один раз. Головне гроші за сафарі наперед взяти».

Ну що ж, минули роки, і нашу ідею вкрав Зеленський. Щоправда, зробив це в притаманній йому манері: платять не вони, а ми. Сафарі-програму братків Зеленського оплачує державний бюджет. 120 лобів вирушили «на Схід» комфортним Інтерсіті першого класу. (Можуть собі дозволити, подякуйте, що не персональний потяг на кожного). На місці сафаристів супроводжуватиме близько тисячі військових.

Протягом усього туру компанію годуватимуть з офіцерського столу. Питання – чи залишиться після цього щось солдатам і офіцерам – залишається відкритим. Я так думаю, що Вовина сарана виїсть усе, з волонтерськими борщами включно.

Яка користь армії від цієї навали?
Користь сумнівна. Особливо враховуючи, що кожен із туристів може потенційно виявитися очима і вухами ворога. Дуже сподіваюся, що їх не повезуть на дійсно секретні позиції.

Ми розуміємо, що Вови-катастрофи на даний момент уникнути неможливо. Від душі співчуваємо комбатам, на чию голову звалилася ще одна халепа. Єдине, що можемо підказати – хлопці, подумайте про атракціон з розтяжкою. Він має у собі потенціал.


Роман Доник
Роман Донік

А вообще-то, послать щелчком двух пальцев больше сотни депутатов в зону ООС – это хорошее решение.

Если кто забыл, у нас парламентско-президентская республика. Ну, типа, для парламента президент – не указ. Теперь вообще никакие отговорки, почему “буксуют реформы” или почему так “все плохо”, не прокатят. Потому что мудрый нарид увидел, что все зависит от желания Зеленского. Порошенко приходилось торговаться за каждый голос в ВР. Поэтому часто голосов не хватало. А тут как холопов барин отправил.

Нет реформ? Зеленский не хочет.
Нет борьбы с коррупцией? Зеленский не хочет.
Коммуналка растет? Зеленский так делает.

Потому что у него полный контроль над ВР. Смог же отправить пол фракции перед выборами для рекламы? Значит, может и все остальное. А если не делает, значит, не хочет. Барыга значит.


Жодного разу, перебуваючи в зоні АТО/ООС, я та моі колеги Iryna Gerashchenko, Mariya Ionova, Андрій Парубій, Ivanna Klympush-Tsintsadze ніколи не вдавались до перевдягання з цивільного одягу на військовий. Адже мали повагу до наших захисників й знали норми чинного законодавства.

Дивлячись на фотографії «слуг», які лише через проведення місцевих виборів поїхали на Схід, майже через рік після свого обрання до парламенту, хочу звернутися до Національної поліції України у зв’язку з порушенням статті 186-8 КАПУ «Незаконне носіння військової форми одягу із знаками розрізнення військовослужбовців».

Військова форма – це не карнавальний одяг та не шкіряні штанці учасника КВК або 95 кварталу на сцені. Це – атрибут належності до Збройних сил України, які захищають територіальну цілісність та суверенітет держави. На моє переконання та за нормою закону, військову форму встановленого зразка можуть вдягати лише ті, хто перебуває в лавах ЗСУ (!) та має законні підстави для її носіння. Вдягання форми заради селфі в зоні бойових дій є клоунадою та приниженням тих, хто її носить з метою захисту України та ризикує своїм життям на війні.

Нагадаю слугам про зміст статті 186-8 Кодексу про Адміністративні правопорушення:

«Носіння військової форми одягу із знаками розрізнення військовослужбовців Збройних Сил України або інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, особами, які не мають на це права, -тягне за собою попередження або накладення штрафу від СТА П‘ЯТДЕСЯТИ до ДВОХСОТ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією відповідної форми одягу із знаками розрізнення військовослужбовців Збройних Сил України або інших військових формувань, утворених відповідно до законів України».

Ну що ж, фіксуємо селфачі та відосики «слуг»та оформлюємо позови.


Iryna Gerashchenko
Ірина Геращенко

Більше 90 раз я була на фронті.
З перших днів війни. З липня 2014.
В найгарячіших точках, в найкращих бригадах, з найкращими нашими воїнами.

Жодного разу ми не переодягалися у військову форму. Чи коли забирала заручників, чи коли на запрошення військових відвідувала їх позиції. Бо ми цивільні, та це неповага до військових, які мають право носити форму.

А уявити собі, що народним депутатам шиють іменну форму з іменними нашивками, навіть в голову б не прийшло. Звідки гроші на цей пир? Це не цирк, не театр, не шоу. Це Армія. Все, до чого доторкаються слуги, вони примудряються опошлити та зганьбити. Навіть важко уявити, що думають про це шапіто військові.


Helgi Sharp
Helgi Sharp

Очевидцы сообщают, что поездка “слуг” на Донбасс началась с конфликта между военнослужащими и Арахамией из-за слов о сокращении армии. Инцидент произошёл прямо на перроне вокзала в Константиновке, где высадился пиар-десант “слуг народа” (лакеев Коломойского).

В ответ Арахамия привычно начал мямлить, что его слова “вырвали из контекста”, а 40% армии – не боевой состав. Который, мол, надо сокращать, а на эти деньги осуществлять перевооружение армии.

Может, проще прекратить пиар-поездки “слуг”, избавиться от десятков машин в кортеже Голобородька, продать (как и обещал) дачи, отказаться от незаконных опросов, убрать кодло паразитов из набсоветов госпредприятий и вдвое сократить бесполезные “антикоррупционные органы”? Глядишь, и появятся деньги на армию.

А вообще, это только начало – надеюсь, что на передке этим “слугам”, которые не постеснялись взять с собой даже пропагандистов Шария, навтыкают по самые помидоры и зададут те вопросы, которые действительно интересуют людей.

Бужанский, Дубинский, Юзик, Третьякова там? Скажите “да”, поднимите Шарпу настроение! 😆


Ігор Артюшенко
Ігор Артюшенко

Гадаю, що військовим необхідно бути обережними. Всі ми пам’ятаємо, як місцеві мешканці приносили вибухівку. А серед слуг достатньо відкритих колаборантів. А скільки латентних та прихованих — не відомо. До того ж зі слугами поїхали пропагандисти Шарія.

Тому я не радію та не сміюсь з цієї піар-акції Зеленського. Бо, як мінімум, є великий ризик поширення коронавірусу серед військових — фракція слуг є осередком різних інфекцій. І це не тільки вірус капітулянства, але й віруси невігластва та блюзнірства.


Evgeniya Podobna
Evgeniya Podobna

А пошліть нардепів не на фотосесію зі спеціально відібраними військовими в чистенькій формі їсти борщ десь в кількох кілометрах від передка, а відвезіть їх, наприклад, у Зайцеве, під Горлівку. Днів на три. Пожити стандартним життям місцевого мешканця. В літній кухні, бо хата згоріла ще кілька років тому після прямого влучання. Або в хаті з залатаним дахом і забитими плівкою вікнами. Нехай порубають дрова. Побачать, як це, коли на городі перемішані 2:1 земля і залізо. Хай поговорять з людьми, які живуть під бойовиками на окупованих вулицях Зайцева. До яких не може приїхати пожежна, «швидка» і поліція. Взагалі ніхто приїхати не зможе раптом що. Бо це – «сіра зона».

Нехай поговорять з місцевими, які живуть по покинутих сусідами хатах, яким пощастило вціліти. Бо їхні розбиті. Поговоріть там з жінкою (проукраїнською, до слова) яку вигнали з хати бойовики. Дали забрати з собою лише найважливіше. А вона живе в чужій – людей, які виїхали. Вона постійно питає у військових, чи ціла ще її хата. І навіть наші мужні військові не знаходили в собі сил сказати їй правду. Скажіть це їй ви. А заодно скажіть, куди відселите її, коли повернуться власники її тимчасового пристанища. Куди їй йти?

Вони покажуть вам підвали, де ховались під час обстрілів. Де стоять бутиль води, пару банок консервації, свічки та дитячі іграшки. Бо «початись» може в будь-який момент. Вони розкажуть про всіх вбитих російськими окупантами місцевих у власних дворах. Останню жінку вони вбили цього року. Вам покажуть, де саме.

Вони розкажуть вам, чому дітям доводилось ходити в школу на окуповані території, а потім вчитись вдома дистанційно і лише потім вчитись по інтернатному типу. Чому? Спойлер: бо в школі Зайцевого – позиції бойовиків.

Вони розкажуть вам, не підбираючи слів, що таке війна. Але няшних відосиків не вийде – забагато доведеться запікувати. Можливо, дехто з вас щиро захоче допомогти. Але від одних – «мизамірцев» і «пачємусюлапрішлі» – ви почуєте добірного руського слівця, прокльонів і побажань здохнути вам і всім вашим нащадкам по восьмого коліна. Вас, звісно, не хапатимуть за шкірки, як це колись було зі мною, але вам буде боляче, бо ну як же так? Будуть ті, хто цілком справедливо запитає вас: чому ви забили на них? І що ви думаєте робити з цим всім? А будуть ті, хто буде за руки тягти вас в літні кухні і напіврозбиті будинки – єдині живі люди на всій цій розбитій вхлам вулиці – частувати млинцями і чаєм. І ви, мабуть, теж заплачете, коли ці люди щиро скажуть вам, що люблять свою країну. Бо навіть на війні, де вбивають тіла, неможливо вбити душі. Не забудьте заїхати в Майорськ – там днями насипали. А, ви не чули? Ага, перемир’я ж, я забула. І бойовики, здається, теж. До речі, доїхати без машин і супроводу – самотужки.

І, так, не забудьте поставити самотнім стареньким мешканцям села питання: «А чому ви не виїжджаєте?». Мені просто цікаво, що ви відповідатимете на зустрічні питання «Куди?» і «А хто нас там чекає?».

Хочеться таки до військових на передову? Та без питань. Лопату вам в руки. Так, саме лопату. Допоможіть рідній армії укріплювати позиції. Насипте піску у мішки, допоможіть утеплити бліндажі. Нарубайте дрова. Так, буржуйки щодня топлять дровами. Так, щодня. Поночуйте пару ночей в бліндажі. Ні, це не нари. Це спальне місце солдата. Так, в спальному мішку. І не бійтесь мишей, вони не кусаються. Зазвичай не кусаються. Обовя’зково помийтесь. Як це ніде? Он душова. Так, оце, оббите клейонкою. А, ні, вам пощастило – у цих бійців є бліндаж-баня. А до вітру, то вже перепрошую, таки на вуличку. Так, краще туди, куди всі, в кущі лізти не раджу – ноги вам ще знадобляться.

А вночі – на пост. Знаю, що спинка болить від броніка. Треба потерпіти. Не забувайте дивитись в тєплік. Так, відчуття через 20 хвилин, що в очі оцту налили. Але се ля ві. Точніше, се ля вор, гайс. Знаю, що промерзли вже до кісткового мозку. Потерпіть ще годинку. А потім ідіть до командира заповнювати журнали. Журнал обліку журналів, журнал видачі мила і ще пару мішечків документів. Ні, завтра не можна – завтра комісія, і це все буде перевіряти якийсь суворий полковник. Тому – кава чи «ред бул» і вперед.

Поговоріть з хлопцями. Не як депутати, як люди. І ви дізнаєтесь скільки шрамів під їхнім камуфляжем і бронею. Вони розкажуть вам, як це – коли людина, біля якої ти спиш місяцями, гине в тебе на руках. Яка гаряча була кров, коли вони перетягували рани побратимів турнікетами. Як вони моляться під великим калібром, аби і наступний снаряд був мимо. Про те, що відчуваєш, коли навіть маленький осколок впивається тобі в тіло. Як блюєш, іноді, коли тебе контузить. І що відчувають, коли після цього в Києві, звідки ви приїхали їм кажуть «я тєбя туда не пасилал». І відкриєте для себе, як багато «данєцкіх» воює. Так, з окупованої території. Яким нікуди повертатись. Окрім як на підвал в рідному Донецьку. І які дуже хочуть додому. Настільки, що готові гнати окупанта за порєбрік до останнього патрона і навіть ціною свого життя.

І тоді ви, можливо, зрозумієте, що таке війна. І зрозумієте, що ви ані біса не робите насправді, аби її закінчити. Аби хоча б трохи полегшити життя своїй армії. І, можливо, тоді ви зрозумієте, що війна має закінчитись нашою перемогою і ніяк інакше. І що домовлятись з ворогом можна, лише попередньо добряче надававши по зубам.

Але краще не займайте їх, бо ваш піар-тур для військових – це ота сама хвороба прямої кишки. І їм так винесуть мізки перед вашим приїздом, що ви навіть уявити не можете.


Alexey Petrov
Олексій Петров

УЗеленського, напевне, вирішили кардинально вирішити питання скорочення депутатського корпусу! А тому невдовзі 120 Слуг-добровольців примусово поїдуть на фронт. Навіщо, я, звичайно ж, не знаю. Може, за посвідченнями УБД, а може, щоби наробити героїчних селфіків і потім вже хизуватись перед онуками «Вот смотри, Димочка, как дедушка танки грыз! Как барбарис!».

І я тільки можу уявити цей треш на позиціях батальйонів:

– О, бля! А шо это за крутилка?
– Це «тапік».
– (Здивовано) Тапок?
– Ні… телефонний апарат ТА-57, «тапік» якщо скорочено.
– Вайфай на нём какой?
– Це військова техніка.
– А покрутить можно?
– Ні… Не можна. Краще взагалі нічого не чіпайте. Ось ваше ліжко. Ось тут кава. Тут цукор. Декілька днів всидіти зможете?
– (Розчаровано) Не знаааааюююю… А ресторан далеко?
– Дуже!
– Метрів сто?
– Кілометрів…
– Тю… А это что такое мигает? ПлейСтейшн?
– Ні… Фарлеп!
– Фар… Шо?
– Супутниковий зв’язок!
– О! (Радісно підскочив)… А какие каналы ловит? Порнуха есть?
– (Роздратовано) Це канал супутникового зв’язку, а не супутникове телебачення! Різницю відчуваєте?
– Пааааняяяятно… А это что за пластмассовая фигня?
– Теплік… Тобто тепловізор.
– А посмотреть можно?
– Ні!
– Чиво?
– Таво… Розвідка заборонена!
– Как так? Какой идиот такое придумал?
– Тобі пальцем показати, чи сам здогадаєшся?
– Хм! А если они пойдут в атаку?
– Нам п#зда!
– Нам? Всем?
– Угу… Тобі так точно!
– (заикаясь от волнения) А… А… А почему? У вас же есть эти, как их… Пулемёты?
– Ну є!
– Вы же будете стрелять в ответ?
– Ні… Заборонено!
– КЕЕЕЕЕМ? Они там что, ненормальные?
– Звідкіля я знаю?.. Сам спитай у свого шефа.
– Фигня какая-то. А душ есть у вас?
– Є…
– Вода горячая постоянно?
– Влітку постійно. Якщо не гаряча, то дуже тепла. Як сонце нагріє, так і буде! А зараз як нагрієш собі, так і буде горяча…
– Эта… А туалет де?
– Тут! Поруч. Виходите з бліндажу, наліво і через п’ятдесят метрів за хащами буде туалет! Побачете, зелений такий! Там ще написано… Кгм! Офіс… Ну Ви зрозумієте!
– А если ночью захочу писять! Куда идти?
– Як це куди? Туди ж. Тільки не пройдіть повз. Далі вже міни! Один крок і все, гаплик усій кар’єрі!
– Блииииин!.. Мне срочно нужно в штаб! Дела у меня там. Важные… Государственно важные!
– Я так і зрозумів!
– Ну я поехал! Вы тут держитесь, солдатики! Мы же там, в своей фракции за вас! Вы же знаете…
– (З сумом в голосі) Знаємо! Навіть чуємо та бачимо!
– Кто меня отвезёт в штаб?
– Так ось, Микола підкине на свому пепелаці.
– (С ужасом в голосе) Чтооооооо эта?
– Де? Ах це?.. Наша «буханка». Та ви не турбуйтесь, пане депутате. Ось тут сідайте на ящик з гранатами. Та тримайтесь міцніше…

Дверцята зачинились, і автівка боком по багнюці повезла верховну дупу в штаб!

– Степане! А куди це Слуга поїхав? Він же тільки годину як приіхав!
– Все, Сашко, навоювався депутат. Терміново в штаб приспичило!
– Зрозуміло… Кава є у вас?
– Як завжди! Є… Став чайник!

Світлина зі сторінки 93 омбр «Холодний Яр»

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії