Меч чи гаманець?
Я навіть радий, що срач навколо блокади розпочався і що суспільство розділилося на прибічників і противників блокування окупованих теренів. Що прибічники будуть – я й не сумнівався. Переконаний – році у 1991-му кількість прибічників блокади наближалася б до 100%. А от поява значної кількості противників реально порадувала.
Розумієте, існує два підходи до стилю ведення зовнішньої політики: азійський або честолюбний, або європейський або економічний.
Якщо ви відкриєте підручники історії Китаю, Японії, країн Середньої Азії, тощо, ви побачите багато згадок про честь і гідність. Ви побачите байки про беззавітне служіння Імперії і безмежну вірність традиціям предків. Самурай здійснює сеппуку аби захистити гідність. Китайський воїн діє так, а не інакше, бо так робили його предки.
Якби ту саму модель поведінки запропонували пересічному англійцю або французу – ті мабуть посміялися б. Англійська компанія живучі в Московії від усієї души милувалася домостроєм та снохачеством, зазнавала всього міцного московського грубіянства та насилля – і нічого. Горді бритти усе терпіли. Коли на кону були ТАКІ гроші – можна було і потерпіти.
Так само французи в часи Людовіка XIV не гребували кланятися турецьким пашам і султанам та дотримуватися їхніх почасти варварських звичаїв – про надто велику грошву йшлося в стосунках Франції і Туреччини. А коли мова про гроші – честь почекає.
Про те як викручувалися поляки або фіни, маючи Московщину в сусідах, я взагалі мовчу. Термін «фінляндизація» має свою цілком конкретну історію.
Або ти керуєшся честолюбством, болісним почуттям скривдженої честі і гідності – і приносиш в жертву честолюбству економіку. Так поводиться Росія, країни Сходу, тривалий час так поводилися Китай та Японія. Або – все працює на економіку, і честолюбство спрямоване на це – за цим принципом збудована практично вся сучасна Європа і США.
Або гаманець працює на меч, або меч на гаманець – третього не дано. Практика ж показує, що меч без гаманця довго не протягує, той же хто має гаманець – не має проблем і з мечами.
Частина нашого суспільства це розуміє і діє відповідно – це добре. Це посилює віру, що ідемо ми в правильному напрямку – в європейському. Тому ж хто застряг мозком в Азії, при чому не сучасній, а часів Чань Кай Ши і Джугашвілі-Сталіна – можна лише поспівчувати.
