Навіть вкрасти по-людськи нездібні (фото, відео, документи)

Не встиг наш зеленосяйний натішитися титулом найдорожчого для народу України посідача президентського крісла (номінація: “Платинова задниця країни”), як друзі й подруги із зеленого болота вирішили й собі погрітися біля корупційного та жлобського багаття. Мова про 200% свою генпрокураторшу Венедіктову. Зовсім непогані житлові умови сімейства все ж не задовільнили все зростаючий рівень чиновницького жлобства.

Венедіктова десь невдовзі після призначення почала тиснути на директора так званого комплексу відпочинку “Пуща-Водиця”, що у віданні знаменитої ДУСі, яку МЗЧ (Маленьке Зелене Чмо) до виборів клялося ліквідувати, Євгена Єгорова. Оскільки за законодавством приміщеннями й палацами комплексу можуть користуватися лише три особи: президент, прем’єр та голова Верховної Ради, справа спершу пробуксовувала. Тоді 200% мабуть знайшла “переконливі аргументи” для керівника ДУСі й уже на початку червня змогла в’їхати в непризначений для неї палац.

Але ж треба було якось легалізувати злочинну оборудку. Тут уже в нагоді став “чєго-с ізволітє” Шмигаль. Він не погребував внести зміни в постанову КМУ №18 від 1994 року, якою регламентувалося надання та обслуговування державних дач, право на користування та право на їх відчуження й приватизацію. Документ досі засекречений. Мав змогу з ним ознайомитися ще коли був нардепом – це ще той апофеоз чиновницького жлобства…

Саме 19 червня цього року, в 16 річницю ухвалення первинного корупційного документа, КМУ на своєму засіданні ухвалив постанову №506 про внесення змін до даного документу. Ненаситна зажерливість і жлобство та ще розгул чиновницького свавілля – що ще до цього можна добавити. Про це сьогодні вже написали в соцмережах чимало моїх друзів. Ділюся щодо даної теми запозиченими з інтернету скрінами повідомлень і документів. Тут можете побачити одне з численних повідомлень у пресі, скрін постанови КМУ (про його долю напишу далі) та скрін угоди про надання палацового комплексу. Що цікаво, згідно даних деяких розслідувачів, Венедіктова поселилася в резиденції ще на початку червня, узаконили це дійство 19 червня, а угоду підписали вже й узагалі пост-фактум 08 серпня. Тому, навіть попри повну незаконність та аморальність усієї цієї оборудки, наявний ще й факт злочину – самозахоплення режимного державного об’єкта, який перебуває під охороною УДО. Але я вирішив глянути на цю подію ще й з боку документообігу (люблю знаходити першоджерела). І тут раптом наскочив на ще один посадовий злочин.

А тепер про дещицю солі на зелені виразки, яку й я бажаю тут підкинути. Мені доволі легко вдалося віднайти базовий документ, до якого вносилися зміни. Точніше, його сторінку в базі “Законодавство”, бо документ досі не розсекречений. Але доки він під грифом, саме так його й мають публікувати: номер, інформація про статус документа (доступ) та повний перелік документів, якими вносилися до нього зміни. Усе вірно. Але остання зміна до Постанови внесена й зареєстрована в Мін’юсті ще 26.11.2012!!! Жодних змін від 19 червня не позначено. Я вже почав грішити на колег, що подали неперевірену фейкову інформацію. Але вирішив пошукати нову постанову №506 від червня цього року. А пошуковик її не видає. Попередні постанови є, наступні є, а цієї нема! Відкрив у форматі всіх постанов і побачив чудову картину маслом – урядовці так прагнули приховати злочинну дію, що тільки підтвердили її реальність! От зробили б, як належиться, опублікували її номер, дату ухвалення, гриф про обмежений доступ, але без назви й тексту. І доказуйте, що там щось страшне й незаконне, а може там про розвідку чи армію, “а ви, порохоботи працівниє, все клєвєщете”. А так – усе більш, ніж ясно.

І вже у підсумку всієї цієї гидкої й жлобської історії. Кажуть, що один із діячів епохи Януковича, дивлячись на тупість, з якою слуги крадуть і смітять навколо доказами своїх злочинів, гірко зітхнув: “До чего страну довели – даже воровать по-человечески неспособны…”