А що там з виборами Президента НАН України? Частина 1
Нарешті цього чудового недільного ранку, коли малий поснув, дійшли руки написати.
Якщо коротко – було 5 кандидатів, а де-факто лишилось 3.
Отже, ще навесні в Національній академії наук планувалося проведення Загальних зборів, де мали обрати нового очільника, членів Президії, вирішити стандартні для таких зборів питання і таке всяке. Епідемія коронавірусу внесла свої корективи і Загальні збори постійно відтерміновували, але врешті зійшлися на датах 7-9 жовтня.
На початку колективи наукових інститутів висунули кандидатури академіків Гончарука, Загороднього, Комісаренка та Семиноженка, а пан Данилишин – висунувся сам. Якщо цікаво почитати виборчі програми – тут.
Потім відбулося 2 цікаві речі:
1. 14 вересня академік Данилишин написав дивний пост, де, з одного боку, пише, що проведенням виборів організатори ризикують здоров’ям літніх людей, а з іншого, що цими виборами якісь престарілі члени Президії та якась маріонетка хочуть захопити владу. Як це вкладається в одному пості – я не знаю. Але потім він закликав інших претендентів на посаду президента знятися з виборів (!), але сам розглядає тільки можливість свого зняття.
Хитрун, еге?
Тож мені здається, що пан Данилишин в очах виборців “увімкнув задню передачу”.
2. 30 липня 2020 року наживо в ефірі програми skrypin.ua з Kateryna Suprun я озвучив, що серед претендентів на пост Президента НАН України є абсолютно непритомний кандидат, якому місце в сусідній країні. А це я усього-навсього прочитав лишень його передвиборчу програму, взагалі не вивчаючи персону і науковий доробок.
Як у воду дивився: нещодавно він свій придуркуватий внутрішній світогляд виклав в інтерв’ю (тут і тут) одному інтернет-виданню “Граніт наукі”, що не вирізняється проукраїнською позицією, але принаймні зіграло свою роль у тому, щоб усім стало зрозуміло – у академіка Гончарука наглухо потік дах. Він верз таку маячню, що бомбануло у фізиків і хіміків, які понаписували відкриті листи, мовляв, усе, що він говорить, антинауково, і решта академіків не поділяють його думки.
Моя думка – людині слід поспівчувати, подякувати їй за все зроблене (а у нього дійсно купа хороших публікацій на відміну від псевдонауковців типу Теслі чи Кириленка), системно познімати з усіх керівних посад і провести розслідування щодо дивного інститутського наукового журналу, де вона свої брєдні публікувала. Аж до закриття журналу і звільнення до біса усієї редакції в купі з рецензентами, навіть якщо доведеться відправити на біржу праці половину інституту.
Загалом, факт лишається фактом – не думаю, що серед виборців знайдеться хоч одна людина, що віддасть свій голос за академіка-неадеквата.
Зрештою, лишається троє кандидатів – академік Загородній, академік Комісаренко, академік Семиноженко. Знаю, що вони їздять інститутами і зустрічаються з колективами, дають інтерв’ю, які легко гугляться. Загалом, триває нормальний передвиборчий процес.
Ближче до виборів, може, ще будуть якісь новини, то я, як дійдуть руки, напишу.
P.S. До речі, з приводу моєї тези щодо непроукраїнської позиції Граніту наукі (а вірніше, відверто антиукраїнської і, навіть, проросійської ), аби у Вас не лишалось сумнівів теж.
Ось цитата зі статті головного редактора:
“Мы нигде никогда не писали, что «Гранит науки» — украинское издание. Журнал изначально проектировался на русском, потому что 99% людей, видя украинский язык, сразу перелистывает страницу – банальная статистика, которую и обсуждать нечего. Это украинцам кто-то рассказал, что в Украине подавляющее число людей читает на украинском. Но исходя из практики, понятно, что Украина не думает на украинском языке, она думает только на русском. И в быту разговаривает на русском. А по-украински только, уж извините за прямоту, кривляется. В государственных учреждениях, в судах, в школах — отдавая некую дань. Детей со школьной скамьи приучают к лицемерию: конспект на одном языке, который уже становится ненавистным от этого насилия, а урок на другом, «домашнем»…” і так далі.
Тому я палко “вітаю” тих, хто це видання шерить.
Цьомкі-бомкі.
На фото (зліва направо): Кремень В.Г., Загородній А.Г., Семиноженко В.П.
