Повне та всеосяжне вбивче перемир’я…

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Що таке ультиматум чеПушиліна про відкриття вогню 7 вересня?
Це нагадка Зеленському – вибори в ОРДЛО мусять відбутися синхронно з усією Україною, і не цікавить.

Що таке сьогоднішній обстріл українських позицій з АГС?
Це нагадування – Кремль втрачає терпець.

На місці ЗЕкоманди я вже припиняв би хвалитися “безпрецедентним перемир’ям”. Та лихо в тому, що більше ЗЕкоманді хвалитися НІЧИМ.



* * *

Протягом одної доби. Поранені троє українських воїнів, один – важкий. Ще один боєць загинув. Вітаю ЗЕкоманду й усіх інших шанувальників ЗЕ з безпрецедентним перемир’ям, що безумовно є неймовірним досягненням ЗЕкоманди. Разом з розведенням сил, після якого бійців на фронті від ворожої зброї стало гинути на 20% більше ніж в останній рік Порошенка, і після проваленої операції з затримання “вагнерівців”, по якій “служки” категорично не хочуть формувати ТСК.

Чи здійсниться сьогодні ультиматум Пушиліна, вже неважливо. Здається, стає все більш очевидним, чому під санкції Москви не потрапила жодна “служка”.


Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

Прицільний і нахабний обстріл наших позицій, як кажуть офіційно. Напевно, тому “прицільний”, що є поранений.
Тому що обстріли, в процесі яких обійшлося без жертв, тупо “не приймають”. Бригади тихо матюкаються, але змушені грати в цю гру.

Двох бійців на Луганщині вогонь загнав на міни. Вони загинули. Звідки у вересні на Луганщині береться вогонь, який жере наші позиції, ми знаємо на своїй шкурі. Раніше про це говорили відверто.Тепер “просто загорілося”, напевно.

Штаб ООС і навіть СЦКК відкрито доповідають про переміщення російської техніки і артилерії. І про гарячкові фортифікаційні роботи на ворожих позиціях, приправляючи це традиційним “але ми дотримуємося”.

Сьогодні у штаба ООС, мабуть, увірвався терпець. Або тиснути на них зверху вже було якось незручно. Тому після поранення бійця чітко попередили – відповідь буде по повній. Правда, попередили в режимі “останнього попередження” і як завжди “але ми дотримуємося”.
Раніше “останніх попереджень” не існувало. Але зараз і це в плюс.

Дрібний урод Пушилін грає в темного володаря. І загрожує вдарити по позиціях, які “копають укри”.
Штаб і 503 бат синхронно посилають його в ширінку Моторолі. І пояснюють, що буде, якщо щось буде.
І всі знають, що з того боку вже накопали так, що накрити все нове розкопане можна тільки килимовим бомбардуванням. Подаровану нами “мирну тишу” “та сторона” використовувала на 100%.

Запальний шнур тлів давно. Але зараз, мабуть, в москві вирішили, що досить цирку, названого миром, і пора переходити до справи. І в повітрі чітко запахло ймовірністю звичайного російського кривавого “на*балова”, яким закінчуються всі перемир’я.

Що зараз відчувають на передовій, я уявляю абсолютно чітко. Від свербіння в руках, щоб дати по морді знахабнілому від безкарності противнику, до такого ж сверблячого питання “що це було, і заради чого?”.

За Армію я не хвилююсь. Вона вирівняє ситуацію, як тільки прийде час. Вони вміють.
А що там головнокомандувач? Адекватна реакція? Прозріння? Готовність?

А ні. Офіс президента говорить вустами Кравчука. Там все стабільно.
Бл*дь.

UPD: Покидьки таки відкрили вогонь ще раз. Один з наших пішов на небо.
Наші обіцянку виконали. Відповідь дали.
Упевнений, що відповідну. Втрати з того боку уточнюються.

* * *

Я так розумію, що офіс презЕдента транслював кравчуківське “Українська сторона чітко й послідовно дотримується режиму повного та всеосяжного припинення вогню” вже тоді, коли мав інформацію про новий обстріл і загибель нашого бійця?

Якщо так, у вас бл*дів вже все поплуталося. Наостанок.


Андрій Смолій
Андрій Смолій

На Донбасі вже ТРОЄ загиблих за добу.

Це ціна «перемир‘я», яке влаштував Зеленський з росіянами. Одного військового вбили стрілецькою зброєю, двоє підірвалися на вибуховому пристрої.

Згадую дешеву промову Зеленського на минулому тижні, під час чергової піар-поїздки. Він розповідав про мир та відсутність загиблих. Миру в очах Путіна так і не сталося, а сьогодні Україна втратила ще трьох захисників.

Що буде розповідати наш головнокомандувач завтра? Чи знову мовчатиме та розхвалюватиме Кравчука з Фокіним?


Iryna Gerashchenko
Ірина Геращенко

На фронті загострення. В результаті порушення режиму тиші один наш воїн загинув, кілька поранені. Формула «надо просто перестать стрелять» не працює… Зовсім не хочеться йорнічати з приводу цього «рецепту» закінчення війни, бо інфантилізм влади дорого обходиться нашій армії та країні.

Серпень, коли вдалося домовитися про режим тиші, дійсно, був найспокійнішим за останні часи. Якби не загадкові загибелі наших військових від підривів на мінах, які офіційна статистика відносить до небойових втрат. Бо в голові влади війна закінчилася заради красивої фрази на Софійському корпоративі, що воїни більше не гинуть, можна закрити очі на порушення перемир’я і роботу ДРГ в тилу української армії, закладки і міни, на яких підриваються наші воїни. Очевидно, місяць умовної тиші «другая сторона» подарувала нам, виходячи зі своїх сценаріїв, аби по максимуму використати для посилення своїх позицій в Мінську, просування ідеї загальної амністії, можливості швидких виборів, вимог постійного статусу для окупованих територій і включення в ОРДЛО всього Донбасу.

Україна вустами своїх переговірників набрала на себе ще більше зобов’язань, Кравчук навіть листа в ВР написав щодо перегляду рішень парламенту, які не подобаються Росії. РФ як країна-агресор взагалі зникла з риторики влади. І коли всі ці заяви Кравчука/Фокіна не зайшли, сценарії не спрацювали, РФ знову діє для нагнітання ситуації перевіреним способом – стріляє та вбиває. Зеленський-Кравчук-Фокін й досі бачать в очах Путіна мир?
Офіс президента, МЗС мають негайно вимагати скликання телефонної конференції Нормандського формату з однією вимогою – РФ несе повну відповідальність за своїх кишенькових пушиліних, РФ зірвала режим тиші, Москва має відповідати за це. Тиск на Росію треба посилювати. Путін має піти геть з Донбасу.


Ігор Артюшенко
Ігор Артюшенко

Зеленський вирішив порушити загальновідомі правила перемовин з терористами та почав задовольняти їх забаганки.

Ми не знаємо, що в результаті таємних перемовин з ватажками так званого “ДНР” їм віддав Зеленський минулого разу, але зараз вони хочуть більшого — частину території України. Якщо він продовжить торги та виконає вимоги або піде на інші потурання, то через два тижні терористи знову щось вимагатимуть.

Це хижа тактика вбивць.
А Зеленський робить з українців овець, які по черзі йдуть на обід вовку.

Сьогодні загинув боєць, але у Зеленського добре серце, лише коли це стосується терористів, а тому українські військові не відповіли.

Таким чином російські окупанти зрозуміють, що можна вбивати скільки завгодно, бо за це їм нічого не буде.

Чекаємо на наступні жертви…


Юрій Бірюков
Юрій Бірюков

Один военный погиб от снайперского огня. Тела двух военных были обнаружены в 400 метрах от наших позиций.

Свечка.gif и это вот все…

Поймите, тут нет злорадного потирания ладошек, мы совсем из другого теста. Тут есть боль. Есть боль трех семей, куда вчера пришла беда. Тут есть боль тех, кто был рядом.

И тут есть наша боль, боль от бессилия. А еще от того, что все эти события, все потери, все “нарушения огня противником” – ну говорилось же миллионы раз о том, что России нельзя верить.

Нам сейчас снова расскажут о том, что это все “несистемные и единичные случаи”. Антиквариат сейчас будет шлепать старческими губами и умничать про мир во всем мире.

Но военный погиб от снайперского огня. И тела еще двух наших военных были обнаружены в 400 метрах от нашх позиций.

Свечка.gif…


Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

В те чергове липове “перемир’я” міг повірити тільки дурачок.

А тим більше після минулорічних, коли наших розстрілювали як в тирі під радісні реляції про “неприцільний вогонь”, все це виглядає маразмом, на фоні якого ми знову несемо втрати, втрачаємо міжнародну підтримку та знижуємо обороноздатність.

Ніколи Путін не піде ні на який “мір”, поки не загарбає під себе Україну.

Але і тоді миру не буде – українці будуть воювати за нього десь в Сирії чи служити на Кавказі, як зараз строковики з Криму.

Що ще має відбутися, щоби народ усвідомив, яких ідіотів і зрадників привели до влади замість державників, я не знаю.

* * *

Обстріли, загиблі та поранені під час “перемир’я” – дзеркальне повторення минулорічних подій.

І така сама ганебна реакція військово-політичного керівництва країни.

Але тоді хоч Зеленський з Хомчаком виходили до преси та розповідали про “інцеденти” та “провокації”, а найвеличніший жалівся на втому та нестачу часу для дітей.

Тепер чомусь замість миттєвої реакції головнокомандувача, який знову замість отримання “миру” втратив своїх солдатів, жвачка від Кравчука про “неухильне дотримання умов перемир’я українською стороню”, “стурбованість Зеленського провокаційними (!) обстрілами”… та відео-звіт про минулорічний обмін заручниками і визволення моряків, звичайно, без згадки про виграний ще за Порошенка по їхній справі міжнародний трибунал.

Наших знову вбивають!

Яке “неухильне дотримання”?
Які відосіки?
Які “окремі відмінні випадки”?
Який “даємо бойовикам останній шанс”?

Де звернення до міжнародної коаліції? (І чи існує вона ще?)
Де скликання Радбезу, як це регулярно відбувалося раніше?
Де вимоги нових санкцій для РФ?

А головне, де чесна розмова з народом про черговий провал спроби замирення окупанта?

Чи вже життя наших нічого не варті, щоб не турбувати “втомлене населення”?
Як з Журавлем, як з десятками інших загиблих під час липових”перемир’їв”.

Війна триває більше шести років і вже п’ята її частина при президенті України Зеленському.

Звітувати немає чим, пишатися тим більше, тому її замовчують.

Класичне “отримають і війну, і ганьбу” збулося.

* * *

Ще міністр Пристайко в 2019 році з інтервалом в пару місяців постійно анонсував “перемир’я”. І пам’ятаєте, чим вони закінчувалися?

А от міністр Кулеба не пам’ятає, бо 3 вересня заявляв, що “безпекова частина Мінських домовленостей щодо врегулювання на Донбасі вже почала діяти”. ©

Але вже 6 вересня після обстрілів та втрат терміново почав ініціювати розмову з Лавровим “для обговорення ситуації, що склалася, та шляхів виходу з неї”. ©

Він реально думає, що Лавров хоче “виходу з ситуації”, бо 6 (шість) років з ним погано контактували?

Ця гра в наївність вже дістала.

Немає про що домовлятися з РФ, на них треба впливати міжнародним тиском та стояти в глухій обороні, іншого “виходу з ситуації” не було і не буде крім капітуляції та виконання умов Кремля з федералізації та деукраїнізації України.

Ці “новиє лица” ввели народ в оману обіцянками швидкого миру та казками про “наживання на войнє”, а тепер клеють дурня, бо під мудрим керівництвом Зеленського нездатні протистояти Москві ні на справжньому, ні на дипломатичному фронті.

Спроби домовитись з крокодилом виглядають принизливо та недолуго і крім повзучої капітуляції ні до чого не призводять.


Кирилл Данильченко
Кирилл Данильченко

Я думал, что российский информационный продукт люди уже научились разбирать по вони, цвету и констистенции, но нет. Так и носят – ааа, морпехи уже начали закапывать позиции, Пушилин угрожает обстрелом. Если верить т.н. лднр, то с зимы прошлого года Украина дважды планировала наступать по всему фронту, один раз в секторе на Мариуполь, в августе была высокая степень готовности и призыв “ополчения”, ультиматум сначалала был в начале сентября снести под Шумами окопы, а потом 7 сентября. Все это очень напоминает северокорейское “дайте риса, а то я сильно е*анутый”.

Республики насколько успешны, богаты и процветающи, что их долг за воду – миллионы гривен. Молдове должны в ПМР за газ как земля – колхозу, тут за воду. Поэтому раз в три месяца каратели идут на Донецк и разведка доложила точно, – может, Путин_помоги пришлет немного ГСМ, боевых и покушать, можно распилить на Пушилина и компанию. Естественно, сам по себе Пушилин ничего не говорит, поэтому очередное обострение синхронизируется или под переговоры, или вон под учения. Вчерашние наши павшие и раненые аккурат под “Кавказ-2020”, когда россияне развернут войска, тылы и можно немножко повые*ываться. Вот это вот цена слову кремлевских.

Можно, конечно, тянуть до наших местных или американской новой администрации, но чем больше говорить, что мир для нас высшая ценность, тем больше они х*еть будут. А бомбардировщики НАТО над странами Балтии и у побережья Азовского моря или худшая покупательная способность за 10 лет в самой РФ – вот это они понимают хорошо.

Поэтому не таскайте вы говно по сети. Не делайте работу за противника бесплатно. Пусть отрабатывают пакет доширака. Еще много будет ультиматумов и походов на Мариуполь, а Пушилин будет на карте обводить координаты. А за воду так и не будет бабла. И чем дальше, тем больше не будет.


Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Я жодного дня й жодної хвилини не вірив у добрі наміри й правильність дій Зеленського. Більше того, здається, був першим, хто публічно заявляв, що усвідомленим завданням Зеленського може бути чітко спланований і щедро проплачений демонтаж України як держави. Але все ж, кожен раз, коли робилися якісь речі, які в інших руках могли привести до добрих наслідків, я без надії сподівався: а може все-таки… Ні. Чудес не буває. Особливо, коли з одного боку столу переговорів (лінії фронту) заправляє чорний деспот Путін, а з іншого копошиться якась нікчемна зелена істота.

Перемир’я, на яке робив такі ставки Зеленський, уже реально зірване. Хоча його в повному, виписаному в Мінську обсягу ніколи й не було. Точніше, більшість пунктів і в майже повному об’ємі мусили виконувати українські бійці. З іншого боку просто на якийсь час стали дуже мало стріляти. Якийсь час не стріляти не означає ні припинення війни, ні навіть формального перемир’я. Російсько-терористичні війська скористалися осліпленням наших передових частин (повна заборона розвідки й навіть підняття в небо дронів), щоб жорстко зміцнити свої позиції та наростити потенційну вогневу міць. Їхні диверсійно-розвідувальні загони почувалися на нулі й у нашому тилу, як у себе вдома. Зростання кількості загиблих, поранених і травмованих українських бійців на власній території (їх Генштаб тепер записує у небойові втрати – бачте, ніби з необережності) – це дуже поганий знак. Та сама історія і з першими жертвами “перемир’я”, коли, принаймні трьоє бійців списали, як померлих від хронічних хвороб. За 5 років не було на першій лінії жодного такого випадку, а тут за один день аж троє! Усе ж зрозуміло. Тільки з однією особливістю – рідні не отримають компенсацій та допомоги…

Окрема тема, як Хомчак визнав над собою вищим командуванням, кого б ви подумали? Пушиліна. Той наказав відвести наших бійців із передової позиції, де ті мали хороші умови для відстежування за діями ворога на важливому для нього напрямі. І Хомчак вивів наших бійців із тактично важливих окопів та наказав їх зруйнувати, бо хтось у Мінську якось проспав якусь чергову лінію на карті…

Але то все були речі, які мудрим і так зрозумілі, а до ідіотів усе одно не дійде. Зараз головне те, що розпочалося в неділю. А це вже не створення тактичних переваг для ворога руками нашої влади та вищого командування. Це велика й щедро замішана на крові політика. Я про це писав раніше: Путін грається Зеленським, як кіт упійманою мишею. Це й не важко, бо мозку в Зеленського не більше, ніж у тієї ж миші. Істота, яка побачила “прагнення миру” в очах кривавого кремлівського диктатора, адекватно сприймати дійсність не спроможна та приречена бігти саме туди, куди кіт спрямував свою лапу із вишкіреними пазурами. Зеленського в Москві чітко прорахували та сформували чітку модель його поведінки. Це якщо відкинути чисто агентурну версію про свідомий демонтаж країни, хоча й тоді Путін міг би виявити невдоволення темпами виконання.

Це так само, як Кремль підчепив Зеленського на гачок убивчої для України так званої “Формули Штайнмайєра” (насправді, Лаврова). Тоді йому підсунули тему повернення наших полонених і в’язнів із Рашистану й ОРДЛО. І він саме цим виправдовував і публічно аргументував необхідність навіть найбільш зрадницьких кроків. Тоді Путін захопив нові політичні плацдарми та непогано на них закріпився. Однак у практичному плані це йому майже нічого не дало. Західні лідери так і не відмовилися від санкцій, у коло поважних політиків він не повернувся, тезу про відновлення біполярного світу та нового поділу на сфери впливу й надалі відкидають геть усі. І в Україні навіть нікчемна істота Зеленський зрозумів, що Путін десь порівняно далеко, а протестувальники вже на Банковій намети розбили (під час Паризьких переговорів). Зеленський їх злякався більше, ніж Путіна. І хоча за минулий рік внутрішня ситуація в країні стала все більше віддавати душком репресивних десятиліть, страх перед народом, який може після якогось політичного чи соціального вибрику влади різко випрямити спину, у свідомості нєдоросля таки здомінував.

А Путін чекав до кінця року завершення певних цілком конкретних справ. Чи обіцяних під час збоченої близькості “очі в очі” в Парижі, чи обговорених у ході тривалих переговорів у Омані… Просто зручний плацдарм “формули Штанмайєра” без тих реальних плодів, які вона мала б йому принести, Путіна вже не влаштовував. Я колись (ще в серпні 1991-го) понад годину спілкувався з цим тоді носієм чємоданчика Собчака (“Валодєнька, а організуй-ка нам кафєйку”) – уже тоді відчув цю звичку: захоплювати плацдарм у навіть буденній розмові й уже звідти продовжувати атаку. Зараз плацдармів і словесних атак стало замало. Путін поставив вимогу до кінця року дати результати. А Зеленський побоявся. І тоді кіт трошки припідняв лапу та сховав пазурі, щоб миша на мить відчула себе майже в безпеці та ще й з перспективами стати повноправним партнером кота…

Путін спершу добре пошантажував Зеленського можливим зривом переговорного процесу та погрозами, що отепер буде справді дуже погано… А тоді дав добро спершу на “повне, всеохоплююче та безстрокове”, а далі на продовження переговорів Єрмака з Козаком (так, ніби ці обидва партнери й так не перебувають у постійному контакті та не ведуть спільну гру). Зеленський заплатив за це призначенням у керівництво української частини мінської ТКГ двох людей, яких назвали йому в Москві. А Кравчук з Фокіним швидко почали озвучувати всі хотєлки Кремля. Здавалося б, путніський бронєпоїзд на всіх парах рвонув у сторону Києва. Аж ні. Щось треба проводити у Раді, а в Зєлі там уже нема навіть чітких 226 голосів. Тому й так розпинався про “мікробів у здоровому партійному тілі”. А десь він і сам знову злякався зробити ще один крок у бік, де зраду вже нічим не закомуфлюєш.

Путін трошки вичекав, дав миші набратися впевненості у своїй безпеці… Перемир’я в дуже ущербній формі, але цілком достатній для рівня усвідомлення зєпрідєнта, таки діяло – перестали гинути бійці, повідомлення про поранених і підірваних на новозакладених мінах списували на небойові втрати (він про це навіть і не чув та не відав). Розслаблений Зє захопився місцевими виборами. Йому дали змогу понависувати всіх, кого лише його душа забажала: коміків, оплачених лобістів, корабельних сосен, навіть медведчуківську пришелепкувату Мері Дупкінс у Києві. Сам він колесив регіонами, де йому вміло підбирали масовку – чудові кадри “єдінєнія найвеличнішого з люблячим і вірнопідданим народом”. Скрізь, окрім свого “великого будівництва” (насправді – наскоро розмороженого будівництва Порошенка-Гройсмана), Зеленський хвалився миром, тим, що не стріляють і не вбивають, обіцяв остаточний мир до кінця року. Путін також дечого прагнув до кінця року. І не лише обіцяної в Омані води в Крим…

І коли миша вже зовсім розслабилася, кіт знову випустив пазурі та показав зуби. Два почергові недільні прицільні обстріли з жертвами з нашого боку були достатньо чітким сигналом. Спершу адвокат російських окупантів Хомчак спробував заявити, що це прикре непорозуміння, на яке наші бійці не будуть реагувати й не дадуть провокаторам зірвати стійке перемир’я. І відразу ж на іншій ділянці фронту для того, щоб уже ніхто нічого не міг пояснити, гахнули ще прицільніше. А тут іще й міністр закордонних справ без прямих вказівок від ясновельможного вольності собі почав допускати. Кулеба – кар’єрист і пристосуванець. І навіть коли він (на відміну від своїх дій при Януковичі) робив позитивну роботу при Порошенкові, то тому, що знав – така генеральна лінія, і за це точно похвалять. Зараз він уже під пильним наглядом договорився навіть до часткового виконання “плану Козака”. Але Зеленський поїхав у регіони, Єрмак відстежував пересування й звукові хвилі першого тіла та відбивав атаки вже на власну персону. Й полишений на самого себе Кулеба почав заявляти те, що десь дійсно відповідає його глибоко захованому внутрішньому світогляду. А він у нього правильний. Тільки десь дуже глибоко. Спершу висловив звинувачення проти РФії в справі Навального, ще щось. А тут на дві підряд планомірні атаки росіян зреагував жорсткою обвинувачувальною заявою, яку підхопили всі медіа.

Щось ховати вже пізно. Треба визнавати – перемир’я зірване. І зірване Путіним свідомо. А миша ж уже розслабилася в новому статусі. Зараз шкереберть летять передвиборні плани, нема певності, що завтра жертв не стане в рази більше, ніж рік-два-три назад. Головний козир утікає з рук. І знову стає страшно. А Путін чітко акцентує вже не на світоглядних чи стратегічних вимогах, а на дуже конкретному:

– Вибори на окупованих територіях негайно. Під російським контролем та збереженням його й після виборів. І з ігноруванням українського законодавства.

– Особливий статус невідкладно. І не якісь особливості місцевого самоврядування, а саме статус федеративного для початку, а далі конфедеративного утворення. Путін чітко визначився: якщо не вдасться федералізувати й розвалити всю Україну, використати Донбас (увесь, а не нині окуповану частину), як Республіку Српську в Боснії й Герцоговині. Їм нав’язали таку нежиттєздатну модель країни, що вона остаточно зупинилася в своєму розвитку. Нам проштовхують те саме.

– Самобичування української влади із визнанням “злочинів українських армійців і добровольців на Донбасі” та відбілювання РФ і згода на зняття санкцій.

– Згортання українізації, нарощування російських впливів у гуманітарній, кадровій, економічній політиці.

Це лише деякі з термінових вимог. Там і вода в Крим, і певні кадрові й судові рішення, і купа потрібних Кремлю законів… Насправді Путін навалив на тупу зелену голову стільки вимог і ультиматумів, що той впав у прострацію й замість включити механізм повного відторгнення став вимальовувати завідомо програшні схеми: що б із вимог виконати, щоб Путін задовольнився малим… А так уже не буде…

Колись, коли Зеленський лише починав свою риторику про “надо только перестать стрелять”, я накаркував, що саме йому судилося пробудити безмежні апетити Путіна, які добряче зумів пригасити Порошенко. А далі він таким чином рано чи пізно приведе Україну не до миру (який при політиці Зеленського й амбіціях Путіна стає просто неможливим), а до значно більшої крові й жахливіших руйнувань. Тоді насміхалися. Зараз, на жаль, усе це стає дуже зримим, але реакції й далі жодної…

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії