Підступні виборчі технології Садового

Тарас Чорновіл

Зараз вирішив поділитися темою про дві дуже підступні виборчі технології, які розробили для нинішнього львівського мера Андрія Садового. Тут жодних персональних оцінок його як мера й людини, лише про політичне й виборче шахрайство…

Ідеться про відразу дві схеми із двома спаринг-партнерами. І саме ці схеми мали б зберегти Андрію Івановичу шанс укотре знову переобратися й не втратити мерське крісло. І це попри наявність втоми у містян від уже ледь не вічного мера та невиконання ним основних своїх обіцянок. Уже мовчу про загальнонаціональну ганьбу для міста під час “сміттєвої кризи”.

Перша технологія уже з бородою. І придумали її не в Зеленського і навіть не в Садового. Просто саме так склалося, а Андрій Іванович вирішив за цю психологічну фобію львів’ян зачепитися. Йдеться про спаринг Садовий-Кошулинський. Загалом, він вигідний обом, і обидва йому підігрують. Інтереси Кошулинського дещо ущербні – він дуже б хотів реально перемогти й стати мером, як його успішніші колеги в Тернополі, Івано-Франківську та Хмельницькому. Але зоряний час Свободи вже давно минув, і лише там, де мери-свободівці закріпилися й сприймаються населенням саме як представники громади, а не члени доволі сумнівної партії, у них є шанс перемогти й цього разу (показово: особистий рейтинг Надала в Тернополі у 2,5 рази перевищує партійний рейтинг Свободи). Кошулинський та Свобода у Львові вже давно мали б шанс остаточно маргіналізуватися й скотитися в забуття. Але тут появився інтерес Андрія Івановича та цікава підсвідома система формування вибору львів’ян.

Я й сам корінний львів’янин, а цього жоден Київ не витравить із душі. Тому можу дещо оцінювати із середини. На мерських виборах у Львові часто голосують не “За”, а “Проти”. Ні, реальні симпатики в Садового, як і в Кошулинського, таки є, але їх фатально мало, щоб вийти в другий тур виборів. Але один раз уже пішло, й Садовий цю тенденцію активно розкрутив та використав – показати безальтернативність вибору: або Садовий із його Садо-мазопоміччю, або Кошулинський зі Свободою. Львів’яни до націоналізму ставляться з повагою і не мають жодних упереджень, але при чому тут Свобода? Для Львова Свобода – це авантюризм Тягнибока, бізнес-апетити Кривецького, ціла свита супроводжуючих бізнесових партнерів. Львів – не Тернопіль, а Кошулинський – не Надал, який, очоливши місто, сам і став реальним керівником, а партійній верхівці туди зась. Львів – рідне місто Тягнибока, Кривецького й ряду інших доволі одіозних персонажів. І не маючи остраху перед делікатним і спокійним Кошулинським, жителі Львова зберігають цілком закономірні фобії стосовно можливого приходу до влади партійних босів Свободи. Ще раз повторюся, справа не в ідеології.

Садовий зумів закріпити цей наратив: якщо не за Садового, то місто візьме Свобода. З іншого боку, для тих львів’ян, яким тривале правління Садового допекло більше, ніж поки уявна загроза свободівського правління, були підведені до думки, що лише Кошулинський може перемогти Садового в другому турі. Що цікаво, ресурси та мережі Садового цій тезі не протистоять. Бо чітко розуміють: у другому турі Садового теоретично при належній кампанії міг би перемогти хто завгодно, але тільки не Кошулинський. І саме цю схему зараз активно пробують зберегти обидві сторони. Садовий, щоб ще раз стати мером. А куди ж поділася обіцянка 2018 року більше на мерство не йти? Знову “маленький Ісусик на плече сів і порадив”? Для нього важливо, щоб на друге місце вийшов не Синютка, а саме Кошулинський. Але й Кошулинському, який має усе менше шансів на перемогу, це вкрай важливо. Завдяки спаринг-партнерству (хай і програшному) із Садовим Свобода психологічно зберігає образ політсили №2 у місті, хоча електорально це вже давно не так.

Я колись і писав, і в ефірі 5 канал-Львів казав, що головне завдання кандидата від ЄС Олега Синютки – не просто набирати голоси й підтримку, а саме руйнувати цю психологічну узалежненість львів’ян від фальшивої тези про приреченість на дербі Садовий-Кошулинський. Не бачив останніх рейтингів, але, схоже, поки це йому не вдалося. Зрештою, час є, а партійні рейтинги ЄС в місті й області такі високі, що екранувати їх на кандидата від партії (він же має добре ім’я у Львові) – це питання технічне. Але для цього слід зруйнувати цю технологічну зв’язку, яку так успішно експлуатує Садовий.

Друга технологія і спаринг-партнерство – уже новітній винахід штабу Зеленського. Там спершу, коли ще партійні рейтинги зберігалися, а спогади про парламентську кампанію, де навіть за труп з моргу чи мавпу із зоопарку проголосували б, тільки б лейб слуг наліпити, не вивітрилися, мали серйозні плани на Львів. Своєї парторганізації там у них не існує. Була група жуліків і нечистих на руку будівельників (дехто й з медведчуківцями споріднений), тому вирішили опертися на позапартійні знакові персоналії. Уже було відомо про пропозицію балотуватися від слуг нашому пост-майданівському міністру закордонних справ, а нині послу в Польщі Андрію Дещиці – людині дуже гідній і заслуженій. Він відмовився. Розглядали потім ще кілька знакових кандидатур. Але ж Андрій Іванович теж без діла не сидів. Зумів налагодити стосунки із Зеленським та його канцелярією, продемонструвати найвищий рівень низькопоклонства й мега-лояльності (львів’яни, а ви забули, як Садовий вихваляв призначення в РНБО ватника Сивохо?). Сьогодні Андрій Садовий – чи не єдиний мер великого міста, в якого нема конфлікту з Зеленським та його оточенням. Єдиний, хто про центральну владу жодного кривого слова, щоб вона не витворяла… Тому було логічно, що у Зеленського вирішили робити ставку саме на Садового.

Але бути висуванцем (про це навіть мови не може бути) чи хоча б неофіційним кандидатом від колаборантської влади у Львові – це колосальний мінус. Загравання із зеленою командою вже дорого обійшлися Садовому. Він майже єдиний із приблизно 20 харизматичних мерів великих міст та обласних центрів, кому точно не світить перемога в першому турі. Коли він хвалиться рейтингом у понад 30%, то це ніщо на фоні його колег, які впевнено тримають планку від 60-70%. Під час виборів Садовому треба хоч якось продемонструвати свою опозиційність. Але як? Він знає патологічну образливість Зеленського й побоїться хоч якось виступити проти останнього. Не ризикне активно воювати й проти уряду, від якого залежать ресурси на вкрай розбалансовану господарку міста. Ну, хіба слуги таки зберуться вигнати Шмигаля з усією командою, тоді й Андрій Іванович на них би відігрався, але навряд чи це буде до місцевих виборів – Шмигаль ще ж бюджет має провести.

І тут Андрію Івановичу дали спаринг-партнера й на цьому полі. Слуги Зеленського висунули кандидатом у мери однопартійця й соратника Садового лікаря й депутата міської ради Тараса Кльофу. Ні, звісно, той нещодавно вийшов із партії й фракції Самопомочі й приєднався до слуг. Зробив навіть якусь заяву, який він невдоволений станом справ у Львові. Так “побив” Андрія Івановича, що аж погладив…

А тепер уявіть собі цю картину: увечері обоє соратників зустрічаються й узгоджують теми й тези свого “ідеологічно-непримиренного протистояння” (так, щоб нікому боляче чи образливо не було), а зранку починають “громити один одного. Кльофа, звісно, грається у піддавки та в хлопчика для биття. А Садовий громить провладну партію, але виключно в особі свого спаринг-партнера. А на кожну заяву, що Садовий реально є провладним кандидатом, вам усі залежні від Андрія Івановича медіа хором дадуть рішучу відповідь: “Який ще провладний?! Ви ж бачили, як він учора провладного кандидата порвав, як мавпа газету…”

Отакі дві технології розігрують на користь одного чинного мера у Львові. Цікаво, львів’яни купляться, чи таки розберуться, хто тут кому і за скільки… Бо шкода. Можна ж обрати дійсно хорошого й значно кращого кандидата Олега Синютку. І від ЄС висувається, а ця партія має сьогодні дуже високу підтримку на Львівщині. І головою Львівської ОДА відпрацював при Порошенкові без скандалів, але з хорошими результатами. Але це вже вирішуватимуть у громаді Львова. І на цих виборах ще без моєї участі.

 

Колаж © Слово і діло