Підступні виборчі технології Садового

Зараз вирішив поділитися темою про дві дуже підступні виборчі технології, які розробили для нинішнього львівського мера Андрія Садового. Тут жодних персональних оцінок його як мера й людини, лише про політичне й виборче шахрайство…

Ідеться про відразу дві схеми із двома спаринг-партнерами. І саме ці схеми мали б зберегти Андрію Івановичу шанс укотре знову переобратися й не втратити мерське крісло. І це попри наявність втоми у містян від уже ледь не вічного мера та невиконання ним основних своїх обіцянок. Уже мовчу про загальнонаціональну ганьбу для міста під час “сміттєвої кризи”.

Перша технологія уже з бородою. І придумали її не в Зеленського і навіть не в Садового. Просто саме так склалося, а Андрій Іванович вирішив за цю психологічну фобію львів’ян зачепитися. Йдеться про спаринг Садовий-Кошулинський. Загалом, він вигідний обом, і обидва йому підігрують. Інтереси Кошулинського дещо ущербні – він дуже б хотів реально перемогти й стати мером, як його успішніші колеги в Тернополі, Івано-Франківську та Хмельницькому. Але зоряний час Свободи вже давно минув, і лише там, де мери-свободівці закріпилися й сприймаються населенням саме як представники громади, а не члени доволі сумнівної партії, у них є шанс перемогти й цього разу (показово: особистий рейтинг Надала в Тернополі у 2,5 рази перевищує партійний рейтинг Свободи). Кошулинський та Свобода у Львові вже давно мали б шанс остаточно маргіналізуватися й скотитися в забуття. Але тут появився інтерес Андрія Івановича та цікава підсвідома система формування вибору львів’ян.

Я й сам корінний львів’янин, а цього жоден Київ не витравить із душі. Тому можу дещо оцінювати із середини. На мерських виборах у Львові часто голосують не “За”, а “Проти”. Ні, реальні симпатики в Садового, як і в Кошулинського, таки є, але їх фатально мало, щоб вийти в другий тур виборів. Але один раз уже пішло, й Садовий цю тенденцію активно розкрутив та використав – показати безальтернативність вибору: або Садовий із його Садо-мазопоміччю, або Кошулинський зі Свободою. Львів’яни до націоналізму ставляться з повагою і не мають жодних упереджень, але при чому тут Свобода? Для Львова Свобода – це авантюризм Тягнибока, бізнес-апетити Кривецького, ціла свита супроводжуючих бізнесових партнерів. Львів – не Тернопіль, а Кошулинський – не Надал, який, очоливши місто, сам і став реальним керівником, а партійній верхівці туди зась. Львів – рідне місто Тягнибока, Кривецького й ряду інших доволі одіозних персонажів. І не маючи остраху перед делікатним і спокійним Кошулинським, жителі Львова зберігають цілком закономірні фобії стосовно можливого приходу до влади партійних босів Свободи. Ще раз повторюся, справа не в ідеології.

Садовий зумів закріпити цей наратив: якщо не за Садового, то місто візьме Свобода. З іншого боку, для тих львів’ян, яким тривале правління Садового допекло більше, ніж поки уявна загроза свободівського правління, були підведені до думки, що лише Кошулинський може перемогти Садового в другому турі. Що цікаво, ресурси та мережі Садового цій тезі не протистоять. Бо чітко розуміють: у другому турі Садового теоретично при належній кампанії міг би перемогти хто завгодно, але тільки не Кошулинський. І саме цю схему зараз активно пробують зберегти обидві сторони. Садовий, щоб ще раз стати мером. А куди ж поділася обіцянка 2018 року більше на мерство не йти? Знову “маленький Ісусик на плече сів і порадив”? Для нього важливо, щоб на друге місце вийшов не Синютка, а саме Кошулинський. Але й Кошулинському, який має усе менше шансів на перемогу, це вкрай важливо. Завдяки спаринг-партнерству (хай і програшному) із Садовим Свобода психологічно зберігає образ політсили №2 у місті, хоча електорально це вже давно не так.

Я колись і писав, і в ефірі 5 канал-Львів казав, що головне завдання кандидата від ЄС Олега Синютки – не просто набирати голоси й підтримку, а саме руйнувати цю психологічну узалежненість львів’ян від фальшивої тези про приреченість на дербі Садовий-Кошулинський. Не бачив останніх рейтингів, але, схоже, поки це йому не вдалося. Зрештою, час є, а партійні рейтинги ЄС в місті й області такі високі, що екранувати їх на кандидата від партії (він же має добре ім’я у Львові) – це питання технічне. Але для цього слід зруйнувати цю технологічну зв’язку, яку так успішно експлуатує Садовий.

Друга технологія і спаринг-партнерство – уже новітній винахід штабу Зеленського. Там спершу, коли ще партійні рейтинги зберігалися, а спогади про парламентську кампанію, де навіть за труп з моргу чи мавпу із зоопарку проголосували б, тільки б лейб слуг наліпити, не вивітрилися, мали серйозні плани на Львів. Своєї парторганізації там у них не існує. Була група жуліків і нечистих на руку будівельників (дехто й з медведчуківцями споріднений), тому вирішили опертися на позапартійні знакові персоналії. Уже було відомо про пропозицію балотуватися від слуг нашому пост-майданівському міністру закордонних справ, а нині послу в Польщі Андрію Дещиці – людині дуже гідній і заслуженій. Він відмовився. Розглядали потім ще кілька знакових кандидатур. Але ж Андрій Іванович теж без діла не сидів. Зумів налагодити стосунки із Зеленським та його канцелярією, продемонструвати найвищий рівень низькопоклонства й мега-лояльності (львів’яни, а ви забули, як Садовий вихваляв призначення в РНБО ватника Сивохо?). Сьогодні Андрій Садовий – чи не єдиний мер великого міста, в якого нема конфлікту з Зеленським та його оточенням. Єдиний, хто про центральну владу жодного кривого слова, щоб вона не витворяла… Тому було логічно, що у Зеленського вирішили робити ставку саме на Садового.

Але бути висуванцем (про це навіть мови не може бути) чи хоча б неофіційним кандидатом від колаборантської влади у Львові – це колосальний мінус. Загравання із зеленою командою вже дорого обійшлися Садовому. Він майже єдиний із приблизно 20 харизматичних мерів великих міст та обласних центрів, кому точно не світить перемога в першому турі. Коли він хвалиться рейтингом у понад 30%, то це ніщо на фоні його колег, які впевнено тримають планку від 60-70%. Під час виборів Садовому треба хоч якось продемонструвати свою опозиційність. Але як? Він знає патологічну образливість Зеленського й побоїться хоч якось виступити проти останнього. Не ризикне активно воювати й проти уряду, від якого залежать ресурси на вкрай розбалансовану господарку міста. Ну, хіба слуги таки зберуться вигнати Шмигаля з усією командою, тоді й Андрій Іванович на них би відігрався, але навряд чи це буде до місцевих виборів – Шмигаль ще ж бюджет має провести.

І тут Андрію Івановичу дали спаринг-партнера й на цьому полі. Слуги Зеленського висунули кандидатом у мери однопартійця й соратника Садового лікаря й депутата міської ради Тараса Кльофу. Ні, звісно, той нещодавно вийшов із партії й фракції Самопомочі й приєднався до слуг. Зробив навіть якусь заяву, який він невдоволений станом справ у Львові. Так “побив” Андрія Івановича, що аж погладив…

А тепер уявіть собі цю картину: увечері обоє соратників зустрічаються й узгоджують теми й тези свого “ідеологічно-непримиренного протистояння” (так, щоб нікому боляче чи образливо не було), а зранку починають “громити один одного. Кльофа, звісно, грається у піддавки та в хлопчика для биття. А Садовий громить провладну партію, але виключно в особі свого спаринг-партнера. А на кожну заяву, що Садовий реально є провладним кандидатом, вам усі залежні від Андрія Івановича медіа хором дадуть рішучу відповідь: “Який ще провладний?! Ви ж бачили, як він учора провладного кандидата порвав, як мавпа газету…”

Отакі дві технології розігрують на користь одного чинного мера у Львові. Цікаво, львів’яни купляться, чи таки розберуться, хто тут кому і за скільки… Бо шкода. Можна ж обрати дійсно хорошого й значно кращого кандидата Олега Синютку. І від ЄС висувається, а ця партія має сьогодні дуже високу підтримку на Львівщині. І головою Львівської ОДА відпрацював при Порошенкові без скандалів, але з хорошими результатами. Але це вже вирішуватимуть у громаді Львова. І на цих виборах ще без моєї участі.

Колаж © Слово і діло