Так вбивається здатність керувати
На фоні чергового спалаху кількості випадків захворювання на COVID від яких, як не дивно для влади, не рятують ні патрулі НГУ на в’їздах в міста, ні суто вибіркові обмеження на зразок заборони роботи ресторанів після 22:00, якось сама собою відійшла з першого інформаційного плану тема збройного протистоянні на Сході. Невже війна, яка закінчилася для Верховного Головнокомандувача ще в минулому році, і справді закінчена?
Достатньо сказано і написано про зміст і значення чергових “миротворчих” угод, які в значній мірі схожі на виконання певних ультимативних вимог. Все від заборони відкриття вогню, яка доведена до відома особового складу ОС під особистий підпис, до заборони навіть вдосконалення інженерного обладнання опорних пунктів і позицій мало б працювати на “замирення”. На практиці, щоправда, все виглядає зовсім інакше. І безкарність лише підживлює апетити противника щодо повзучого просування вперед і ведення “турбуючого” і “безсистемного” вогню по наших підрозділах. Ці два новоутворених/напівзабутих терміни війни на Сході зразку 2020 року, на думку їх творців, вочевидь мають тепер означати вогонь противника без жодного ризику отримати відповідь. Дивні асоціації – дуже схоже на артилерійський вогонь з території РФ у вже далекому 2014-му…
Крім цілком незрозумілих, безпрецедентних і явно не корисних для наших підрозділів штучних обмежень на виконання завдань професійно хочеться звернути увагу на один суттєвий і вкрай небезпечний за своїми тривалими наслідками аспект.
Вся воєнна історія, в тому числі і наша війна на Сході, абсолютно ясно доводить, що крім всієї сукупності значущих факторів, які впливають на воєнний успіх, є один, який не можна виміряти ні в числах, ні в категорії присутній/відсутній. Я говорю про здатність командира або командувача будь якого рівня до прийняття рішення. Це саме те, що рухає військові частини і підрозділи; це те, що дає змогу реагувати на ситуацію; це те, що врешті решт і приводить до результату. Добре відомо, що ця якість не вимірюється оцінками в залікових відомостях навчальних закладів і не завжди виробляється роками мирної військової служби. Здатність приймати рішення перевіряється лише реальними обставинами і ніякі атестації/характеристики/анкетування ні в чому тут не допоможуть.
Одним із беззаперечних здобутків наших Збройних Сил з початку війни є саме така категорія командирів. Саме вони, які в 2014-му можливо ще командували взводами і ротами, зараз – командири батальйонів і бригад. Це їх наша війна навчила, хоча б і ментально, говорити велике словосполучення “я вирішив”. І це вони, ще достатньо молодими, відчули тягар наслідків і відповідальність за будь-яке своє рішення.
А сьогодні на виконання волі керівництва добитися миру і тиші на лінії зіткнення поруч з кожним командиром в ОС з’явився контролюючий! Старший офіцер або генерал з командування/управління/генерального штабу! І прибув від не для того, щоб поцікавитися проблемами чи поділитися досвідом, якого в нього, як правило, і нема. І прибув він не розділити з командиром відповідальність за утримання, наприклад, смуги оборони бригади або ведення розвідки. Він прибув із завданням контролювати і, звісно, доповідати! А чи сумлінно дотримується командир української бригади/батальйону всіх обмежень, які для нього винайшли в тристоронній (на третину формально українській) контактній групі?..
Ось так вбивається здатність керувати. Так в наших майбутніх генералів і полковників надовго закладається страх. Ні, не страх загинути або бути пораненим. Страх перед рішенням, страх брати на себе відповідальність, страх перед контролюючими.
А контактна група продовжує працювати! Ось вже і чергового екс-президента (спеціаліста по без’ядерним державам) включили до її складу. Вочевидь, як більш контактного і зговірливого… А голова прес-служби ОП дякує нашим воїнам (і їх контролюючим!) за витримку і неподатливість до провокацій! Можливо, щось знають?..
