Іловайські докази
Почався серпень, і скоро на нас звично обвалиться чергова серія гнівних дописів на тему «Порошенко злив Іловайськ». Буде дуже багато емоцій і дуже мало холодного тверезого аналізу. Обов’язково згадають цілих два телетайпи, які журналіст Бутусов і його фан-клуб намагаються подати як доказ провини Генштабу і командування АТО в Іловайській трагедії. Не дивно.
Протягом 6 років вся заповзята армія журналістів – хейтерів Петра Порошенка на світ Божий зуміла витягти телетайпні стрічки аж з цілими ДВОМА наказами: наказ штабу АТО від 4 серпня 2014 р. щодо передачі 40-го батальйону тероборони (Кривбас) з Сектору Д до Сектору Б (без зазначення мети), підписаний начальником штабу АТО генералом Назаровим. І з наказом командувача Сектору Б генерала Хомчака 40-му батальйону 7 серпня 2014 р. атакувати Іловайськ. Датований наказ Хомчака 5 серпня 2014 р. – рівно 6 років тому.
Взагалі зауважу. Саме 5 серпня генерал Хомчак віддав наказ атакувати Іловайськ. 5 серпня у будівлі ДніпроОДА сталася відома нарада за участі заступника ДніпроОДА Г. Корбана, журналіста Ю. Бутусова, командирів батальйонів «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» та «Дніпро-1» і генерала Р. Хомчака. Очевидно, саме 5 серпня було остаточно прийняте рішення брати Іловайськ. Очевидно, штаб АТО також знав про намір командувача Сектору Б генерала Хомчака брати Іловайськ. Але. Чому штаб АТО погодився? І чому ми не маємо ніяких документів про дотичність штабу АТО до інших штурмів Іловайська?
Думаю, причина в тому, що перша атака на Іловайськ – єдина подія, де бодай якось був задіяний штаб АТО – як раз через передачу 40-го бату у Сектор Б. Чому? Варто згадати, а що відбувалося у той час на фронті. Яка подія привертала тоді найбільшу увагу штабу АТО?
А подією цією було виведення частин Сектору Д з «Південного мішка» – оточення біля кордону. Пригадаємо ті події. Вивід почався 3 серпня – з оточення вийшли бійці 79-ї аеромобільної бригади. Виходили вони по понтонних переправах через ріку Міус біля Міусинська та Лісного. 5 серпня з оточення вийшла група майора Драпатого з частин 72-ї, 79-ї та 24-ї бригад. Остання група прорвалася в ніч з 6 на 7 серпня. З оточення вирвалися біля 3000 бійців. «Південний мішок» було ліквідовано. Але це був не кінець історії. Після виходу в тил вимочалених оточенням бійців командування мусило закрити фронт, втримати бойовиків…
Вивести оточенців вдалося серед іншого тому, що бойовики не змогли зняти свої банди з інших ділянок фронту, тому що ЗСУ проводили низку операцій з відволікання. Паралельно з виведенням військ з мішка частини 30-ї та 95-бригад звільняли Степанівку і Маринівку. Очевидно, аби відволікти терористів від справжнього місця прориву. Бої завершилися 6 серпня. Днем раніше, 5 серпня, 95-а аеромобільна, яка доти пройшла рейдом через Шахтарськ і Савур-Могилу на Степанівку, вирушила знову рейдом – через район Красного Луча до позицій Сектору А. Тилами бойовиків. Знову таки аби відволікти увагу.
Саме за таких умов командуванню Сектору Б був переданий 40-й бат з метою завдати удару по Іловайську. Наказ вийшов 4 серпня. За розповідями бійців батальйону, того ж дня вони почали проводити розвідку і будувати позиції біля Іловайська. Після наказу від 5 серпня батальйон 6 серпня у взаємодії з технікою 51-ї бригади (2 танки і 2 БТР) атакував підходи до Іловайська. На штурм міста бат пішов 7 серпня. І бився «Кривбас», без перебільшення, самовіддано. Мета очевидна – відволікти терористів ДиРи від ділянки прориву частин Сектору Д. Прийом цей відомий від часів отамана Самійла Кішки.
Проте відволіканням уваги справа не завершилася. Штурм Іловайська продовжився далі силами добробатів. Мету штурму чітко назвала слідча комісія Верховної Ради – опанування міста Зугрес з метою обірвати трасу на Шахтарськ. Захоплення Зуївської ТЕС в таких умовах було б справою техніки. А захоплення цієї станції сильно міняло бізнес-мапу України – на користь олігарха Коломойського.
Така вона – ціна всім цим телетайпним доказам.
