Теорія навігації в морі інформації

Віктор Трегубов
Віктор Трегубов

Часто бачу в мережі малюночок – от, не вчили в школі біологію чи там хімію, і тепер думають, що вакцини викликають аутизм, земля пласка, а 5G плавить мізки.

Маю розчарувати: це так не працює. Себто, працює, але дуже кепсько.

Так, теоретично, людина, яка вивчила астрономію на рівні школи, має значно менше шансів бути пласкоземельником, а людина, яка вивчила антропологію до того, як почала срати сама собі в голову, – расистом.



Але є одне але. Від всього таким чином не убережеш. Стане фанатом гомеопатії. Я бачив навіть людей с біологічною освітою, які були прихильниками Лисенка та його перепівок ламаркізму. В ХХІ сторіччі. Або добре вивчить технічні дисципліни, зате вважатиме, що етрускі – ето русскіє, або що вишиті маки на сорочках у нас з Трипілля, а не з мила “Брокар”.

Але є й хороша новина. Є одна конкретна дисципліна, яка скоро стане головною у вивченні. Вже мала б, насправді. Епістемологія. Теорія пізнання. Теорія навігації в морі інформації.

Треба не просто забити людині голову “правильними” фактами, як це пропонують автори картинок та прихильники підходу “просто вивчи шкільний курс того-то”. Треба навчити людину відрізняти достовірне від недостовірного. Вибирати з потоку інформації. Користуватися методологіями різних знань, а не твердити, як папужка “історія – взагалі не наука, там що завгодно могло бути, тож давайте вигадаємо так, як мені приємніше” чи “ну залишається ж вірогідність, що…” (в будь-яких дисциплінах, окрім математики). Знати, як перевіряти дані, і на практичному рівні як відрізнити буллшіт та фейк від достовірної інформації, і на теоретичному рівні хоча б знати, що таке фальсифікованість гіпотези (це на трієчку. На четвірочку – відрізняти наївний фальсифікаціонізм від витонченого).

Проблема в тому, що цим у нас наразі у більшості своїй не володіють (або не хочуть володіти) навіть науковці, себто люди, які безпосередньо працюють зі знанням. І не тільки в Україні, на жаль. Велика кількість принципово вирішила залишитися там, де комфортніше – в першому позитивізмі. Себто в уявленні про знання як лінійну та стабільну піраміду з фактів, що постійно зростає (тоді як насправді ця піраміда постійно перебудовується, і не тільки за рахунок зміни цеглинок, а й за рахунок зміни зв’язків між ними). Чому? Бо так створюється переконання в стабільності знання. Дехто через це продає науку як догматичну релігію. І стращає протилежною крайністю – анархізмом гіпотез, де “кожна думка претендує на правильність”.

Але саме для навігації поміж цими двома ХИБНИМИ підходами і існує епістемологія.

Бо хоч всю голову набийте енциклопедичними знаннями, поки ви не знаєте, як їх відбирати та як з ними працювати (чи знаєте, але ігноруєте ці принципи з ідеологічних міркувань), від побутового невігластва далеко не відскочите.

А якщо вивчите тільки епістемологію, філософію науки та базові принципи перевірки даних, принаймні забезпечите собі можливість вчитися далі.

Поділитися:
Share

Усі відео