Три роки тому Україна отримала безвіз (фото, відео)
3 роки, як діє безвіз з країнами ЄС.
3 роки, як українські громадяни користуються свободою руху — одним із стовпів європейської інтеграції.
3 роки, як нам вдалося втілити у життя мрію мільйонів українців і відкрити новий вимір свободи без кордонів.
3 роки, як впала паперова завіса, яка протягом років відділяла українців від європейської сім’ї.
Безвіз — історія нашого успіху.
11 червня 2017 року наша команда довела свою відповідальність та здатність реалізовувати складні стратегічні проекти на користь українського народу, попри бажання заблокувати процес надання безвізу з боку деяких симпатиків РФ та антипатиків України.
Шкода, що нинішній українській владі бракує лідерських якостей, щоб продовжити започаткований нами шлях. Навпаки — вони вголос говорять, що курс на членство у ЄС у Конституції їм заважає. Напевно, шкодить їм європейський ринок енергетики, чиста відновлювальна енергія, відкриті закупівлі, європейська модель державної служби. Мабуть, тому з риторики перших осіб держави зараз зникло саме слово «Євросоюз».
Але ми не дамо перетворити безвіз на безвиїзд. Не дамо повернути Україну до політики багатовекторності та зупинити наш євроінтеграційний потяг. Ми разом захистимо європейський вибір України і нікому не дозволимо зруйнувати підвалини нашої державності та затягнути нас назад у «братній» зашморг російської імперії.
Я вірю: Україна буде в НАТО, Україна буде в Євросоюзі, і ніщо, ніхто і ніколи нас не зупинить. Слава українському народу! Слава Україні!
Три роки тому Україна отримала безвіз. Його, можливо, на хліб не намажеш, але в час карантину ми всі ще раз гостро відчули, яка це цінність – відкритість світу, безбар’єрність кордонів, гордість за український паспорт, економія часу, коли не треба збирати тону папірців і ганяти візовими центрами, здешевлення авіасполучень і залучення лоу-костів на український ринок.
Турборежимовці не втомлюються щодня хаяти попередньою владу і кричати про «ащовизробилизап’ятьроків». Ми зробили багато. Разом з Армією звільнили частину захопленого Донбасу, разом з українським народом зберегли державу, наблизилися до ЄС і НАТО, реформуючи українське законодавство, підписали Угоду про асоціацію, отримали безвіз.
Три роки тому я виграла купу шампанського і парі, адже навіть найближчі подруги не вірили, що нам дадуть безвіз в час війни. А я вірила. І сумлінно працювала над цим як голова комітету євроінтеграції, а потім перша віце- спікерка. Саме я презентувала в раді закони, які відмовилися представляти чоловіки :), про заборону дискримінації в трудовому законодавстві, зокрема й за сексуальною орієнтацією (повага до прав людини – фундаментальна засада ЄС. І я вам скажу, що навіть антикорупційне законодавство проходило в залі ВР простіше, ніж істерики-байки про «содом і гоморру»). Ми дуже багато працювали з громадянським суспільством і експертами для виконання 4 блоків програми, необхідної для отримання безвізу. Це життєвий етап і професійний досвід, яким можна пишатися .
Безумовно, це командна робота, лідером процесу був президент Порошенко, якому на саміті Східного партнерства в Ризі вдалося відбити політичну умову: безвіз після деокупації Криму і Донбасу… Це були зусилля сотень висококласних профі, в першу чергу, наших дипломатів, і я щиро дякую міністру Клімкіну, заступнику з євроінтеграції Лані Зеркаль, сотням наших дипломатів, які переконували Брюссель, Париж, Берлін про необхідність безвізу для українців . Ми працювали в тісній комунікації з АП, КМУ, ВР.
Пишаюся нашими першою віце-прем’єркою з питань євроатлантичної інтеграції Ivanna Klympush-Tsintsadze, головою комітету євроінтеграції Mariya Ionova, які були справжніми драйверами і лобістами процесу. Все це було б неможливим без підтримки і комунікацій з експертами, ГО, журналістами, які ведуть цю тему. Це наше велике спільне досягнення, яким можна пишатися. Ну, й чекаємо закінчення пандемії, аби знову відчути переваги відкритих кордонів.
На фото: святкуємо перемогу в ВР. Чудовий день з послами країн-членів ЄС, коли разом з колегами могли подякувати справжнім друзям України.
«Ave, Freedom!»
Безвізом я ще не користувався.
Тому що тільки вісім місяців як “цивіл”. А якщо відняти 3 місяці карантину, то 5.
А до цього, в режимі 9 місяців ротації, два місяці полігону і місяць “на себе”, якось не до того було.
Тобто я мало чим відрізняюся від тих, які – “І шо мені той безвіз?”
Тобто від тих, кому, щоб кудись їхати, треба дати не тільки можливості, а й грошей, купити квиток, відвезти в аеропорт, поцілувати на прощання в дупу і низько вклонитися слідом. Тоді так – це безвіз.
І взагалі, навіщо мені безвіз, якщо я можу все випити і тут, правда?
Ні, я розумію все. І про маленьку зарплату, і про пенсію, і про те, що у тебе весь час хтось щось краде, хоча у тебе по життю нічого вкрасти.
Я сам не їду тому, що це коштує грошей. А ті, що у мене є, потрібні на інше.
Але у мене є можливість, яку я реалізую, якщо поставлю мету. І те, що називається свободою.
Розумієте, можна жити в межах свого будинку, двору і ділянки. Займатися простими, але важливими справами. І навколишній світ як би не потрібен зовсім, основну частину часу.
А потім ти покидаєш свою територію. І ось тут і з’ясовується ступінь свободи.
Якщо ти вільний, ти просто відкриєш хвіртку і підеш. На сусідню вулицю. Або до найближчого магазину. Або на зупинку. І звідти – куди хочеш.
А ось якщо на виході тебе зупинили і сказали, що на переміщення потрібен дозвіл адміністрації, – вітаю. Ви знаходитесь на поселенні, званому в народі “хімією”. Тобто обмеження свободи в версії «лайт».
Якщо переміщення можливе тільки в межах огородженого селища – це зона. Середній ступінь несвободи.
Або, ось, хвіртка закрита. Ти стукаєш в неї – тобі відкривають і з руками за спиною ведуть під конвоєм. Це вже несвобода «преміум плюс». Тобто в’язниця.
Ми довго були не вільні. Майже сотню років. Нас замикали в камеру, потім випускали в загальну зону, а потім переводили “на хімію” – і намагалися впарити нам як повну свободу.
А потім всі паркани зняли. І “адміністрацію поселення” скасували. І взагалі дали статус вільної людини з вільним переміщенням. Просто світ став відкритим і доступним, як власне подвір’я. Тільки йти треба далі. Але цікавіше.
І головне – може кожен і в будь-який момент.
Ось це і є безвіз. З’єднання з рештою світу. Розширення простору. Свобода.
Свобода – це просто. Можеш їхати – можеш не їхати. Можеш робити – можеш не робити. Але ти можеш. Як всі.
Тому тим, хто звик “намазувати” все на хліб, поясню.
Коли у тебе є шматок масла, ти його можеш намазувати. А можеш не намазувати. Ти можеш не любити масло в принципі. Але коли воно тобі все ж таки знадобитися, ти просто протягуєш руку і береш.
Свобода дорожче масла. Хоча помацати її, звичайно, не можна. Але, ось, коли її немає, тоді чіпають вже тебе. Дуже безцеремонно хапаючи за руку. І пояснюючи, що тобі не можна. Або просто закривають твої двері ззовні.
Тому все дуже просто. Той, хто робить так, щоб я став більш вільним, – мій друг. З безвізом так само. Це те, до чого я можу протягнути руку в будь-який момент. І реалізувати статус вільної людини.
Я вірю, бо мої двері відкриті. І я завжди можу в них вийти.
Той, хто відкрито або тихо намагається обмежити мою свободу, щоб мене було простіше загнати в стійло і контролювати, – мій ворог.
І коли мене намагаються вести в стару знайому зону “русскаго міра”, спокушаючи великим розміром “братнього барака”, я чиню опір.
А нас зовсім скоро знову спробують загнати за дріт. Вони працюють над цим. Вони вже переконали багатьох, що свобода їм не потрібна.
Тому обіцяють масло замість свободи. Ось правда, масла у них немає…
Цінуйте те, що є, поки воно у вас є.
Три роки як нам не потрібні візи в більшість цивілізованих країн. Три роки світ визнає, що ми його частина.
Якщо (коли) це закінчиться, ви зрозумієте, в чому був секрет.
А поки – «Ave, Freedom!»
Три роки тому президент Порошенко організував українцям безвіз.
Українці здійснили 49 мільйонів поїздок в країни ЄС (за три роки) і… обрали владу, яка вже раз влаштувала «безвиїзд» заробітчанам.
Ну так. «Безвіз, то ж для багатих, які гроші мають їздити!», «Навіщо безвіз, якщо країна воює?!», «Що Порошенко зробив для простих людей?!»
А могли б зараз наближатися до Шенгену. Могли б…
