Смутное время
Я люблю свою страну, но своему государству сегодня я не доверяю. Парадокс? Нет.
Слухи о слитых базах данных бедняг, на которых теперь можно вешать кредиты.
Отсутствие налички в банкоматах, или странно не работающие внезапно несколько рядом, одновременно.
Право штрафовать людей на баснословные суммы.
Разное, всякое…
Смутное время, в которое уже не появляется мысль об открытии бизнеса, а только о его закрытии и каком-то выживании…
Я люблю свою страну, но именно сегодня при именно этой власти я в никакие гарантии не верю. Чувство самосохранения, интуиция, наблюдения – все кричит о том, что лучше уже было. До этих “новых лиц”. И, наверное, будет. После них, если выстоим.
Я верю в Армию, но не верю в политическую волю государства защититить меня.
Я верю в лучшее, но бла-бла по телевизору упорно держит в напряжении и ожидании.
Я больше не открою депозит, я задаю вопросы, куда эта власть потратила мои налоги.
И больно осознавать, что эти кортежи из 42 (?) машин оплачиваем и мы с вами. И я. Топливо для их мерседесов или зарплаты для этих чиновников.
Все, что я знаю, – это то, что до Зе даже с активной фазой войны у нас было больше экономических гарантий. И ребята на фронте были лучше накормлены. И рабочих мест было больше. Я люблю свою страну, очень. Вот только голова у этой рыбы подгнивает по зеленой милости.
Як і передбачалося, окупанти збільшили кількість обстрілів з застосуванням великих калібрів, бо вчергове явилися випускники путінських артучилищ.
У головнокомандувача та бєнєвських холуїв при посадах втомленому наріду про це не повідомлять, у них в тєлєвізорі ударна “борьба за мір”.
На ідіотську відмазку “а прі вашем Порошенко лучше било чтолі?”, відповідь очевидна – так, було краще.
Рускіх не було в ПАРЄ.
Головком не зустрічався втіхаря з ними в Омані.
Ми безглуздо не відводили війська.
Ніхто не ставив під сумнів досяжність стандартів НАТО.
Бійців не перетворювали на мішені заявами про міфічні “перемір’я” та “непріцільні обстріли”.
Влада турбувалася про армію, а не переслідувала військових, і не повертала до ЗСУ совок.
Оборонні підприємства були прибутковими і не готувалися до знищення непонятними абромавічусами/найємами.
А тепер “здесь брошены орлы ради бройлерных куриц”, не хочеться вірити, що то був свідомий вибір нації, і що це назавжди.
