Зеля бігає по колу…

Гарного всім ранку! А я після деякої перерви знову відчув бажання повернутися в фейсбук, бо набралося вражень, емоцій та подій. Найперше, все ж про наш карантин і дещо дивне, що навколо нього відбувається. Я зараз навіть не про корупцію, яка набрала особливо потворних форм найбруднішого мародерства. Я тут про психологію великих мас населення.

Українці під час початків цього карантину відзначилися, як доволі дисципліновані громадяни. Чим кардинально відрізнялися від жителів більшості країн, які відверто ігнорували або й торпедували карантинні обмеження. Пригадуєте, я вам у фейсбук публікував кадри з одного із італійських міст, де мешканці абсолютно відверто зневажають усі заклики поліції покинути вулиці? У нас грубі порушення карантину на першому етапі також були. Але їх спровокувала… Та що там спровокувала, організувала наша тупа (щоб не сказати: диверсійна) влада. Це натовпи людей на зупинках і в автобусах, коли рух метро й маршруток заборонили, а роботу не скасували.

Справжнім апофеозом стала ситуація на польському кордоні, коли Зеленський спровокував тисячі заробітчан до термінового повернення й вони з польського боку утворили щільний багатотисячний натовп. До цієї ж категорії грубих порушень самої логіки карантину належить робота великих супермаркетів. У всьому нормальному світі саме великі торговельні центри закрили першими, як найбільш ризиковані в плані передачі інфекції, зате толерували дрібну приватну торгівлю, особливо в невеликих вуличних точках. Але в нас власники великих мереж знали кому, як і скільки покласти на лапу, щоб наші карантинні заходи були перевернуті з ніг на голову.

Однак, самі громадяни повелися в своїй більшості адекватно до загроз. Виконували навіть дуже тупорилі вимоги цієї окупаційної влади, самі першими створили ініціативи для їх нормального розвитку, відновили волонтерський рух, запустили тисячі флешмобів у стилі “Залишайся вдома” тощо.

І раптом усе як прорвало. Що цікаво – прорвало не на Великодні свята, коли віруючі (деяку кількість зомбі імені ордена Боєвого Красного Знамєні Московского патріархату ні віруючими, ні українцями не вважаю) пунктуально дотрималися карантинних обмежень, а саме в ці дні. І справа тут не у серії вихідних та шашличних традицій, бо все, що відбувається в перші дні травня, цим аж ніяк не пояснити. Міські ради показово починають демонструвати центральним органам влади, що вона для них більше не указ (чи не про це так довго мріяли в Москві?). Підприємці раптом почали виходити на акції протесту. Прості люди неочікувано, в один день стали демонструвати загальну неповагу до владних вимог, торгівці, не чекаючи на дозвіл, почали відновлювати базарну й вуличну торгівлю. Дуже погано, що робиться все це непродумано, наражаючи всіх нас на дуже сильну загрозу чергового спалаху епідемії.

А в чому ж причина такого раптового перелому свідомості у зазвичай законослухняних громадян? Це не лише соціальна складова, й не розчарування через чергове продовження карантину (тут цілий тиждень встиг пройти до такого зламу). Я не раз казав, що найбільші зриви й переломи в суспільстві відбуваються саме з причини несправедливості. Дуже цинічна номенклатурна етика попередніх епох передбачала врахування цього факту. На цьому вибудовував свою політику президент Кучма. Янукович зламав цей принцип і поплатився. Так, формальною причиною стала відмова від Угоди про Асоціацію, але скільки тоді вийшло протестувальників? Кичлива, нагла й демонстративна несправедливість підготувала ґрунт, а побиття молоді на Майдані лише запустило спусковий крючок революції.

Зелені, які будували свою риторику на лозунгах справедливості, гідності, заможності, чесності, усе це розтоптали й уже тихо наготували собі власний 2013-ий. Поки спусковим крючком не стали ще ні заборони на виїзд для заробітчан, ні колосальні втрати для дрібного й середнього бізнесу, але пружина стискається. Перший зрив ударив найперше по карантинних обмеженнях. Він не дуже сильний, його ще можна задушити ментівською сваволею. Тим більше що багато людей переконані в доцільності збереження обмежень. Але ця перша ластівка явної непокори владі викликана саме несправедливістю. До того ж у дуже маргінальній сфері.

Збудником неспокою та сотень підприємницьких протестів став один єдиний ідіот із влади. А точніше – реакція тієї самої влади на його порушення. Друган Зеленського Тищенко, попри те що його рівень усвідомлення політичних та економічних процесів не піднявся вище надувної секс-іграшки, став нардепом. І вирішив, що у владі дозволено все. Ну, їх там таких більшість з 250-ти. Вирішив, що лозунг тоталітарного суспільства: “Своїм усе, а ворогам закон”, – це про нього. Не врахував (бо ж дійсно ідіот), що у нас уже дійсно відтворена тоталітарна країна, а народ принципи тоталітаризму поки ніяк заковтувати не бажає. У Франції на такий відкритий ресторан владоможця, коли всі інші зачинені, пішли б з бруківкою та коктейлями Молотова. У нас же навіть під час бойових дій на Майдані мітингувальники нічого не руйнували та не палили. Тому відповіли аж надто симетрично – вам закон не писаний? То ми його також не визнаємо.

У Януковича після побиття студентів був шанс випустити пару – мав звільнити міністра Захарченка, когось там покарати, і ще нерозвинуті протести зійшли б до мінімуму. Він тоді зайняв позицію страуса. Згодом після ще кількох інцидентів дуже вузький і далекий від більшості людей протест переріс у революцію. Зеленський міг також продемонструвати жорсткість проти свого братана. Нацькувати на нього поліцію, Венедіктову, псів з ДБРу. Вимагати публічного каяття, відповідальності, складення депутатських повноважень. У одного з цинічних, але не дурних членів каманди маладой Разумкова навіть прозвучали мудрі рекомендації, як покарати не просто порушника, а критичного збудника спокою. Але ж “друзям усе…” У ці дні віднайшли ще пару кафешок, які відкрилися, й демонстративно покарали саме їх. А з Тищенком… Коли ховати скандал стало вже неможливо, а фермери й підприємці почали перекривати дороги, вимагаючи такого ж “усе” й для себе, то за ініціативою нардепів із фракції обнаглілих слуг звернулися до поліції з проханням перевірити заклад. На той час прибрали звідтіль і гостей, і докази зловживань. Поліція, яка кілька днів не реагувала на виклики журналістів, прибула своєчасно й констатувала, що ресторан не працює і нікого там нема…

Але ж це копія дій Януковича в 2013 році! Отак і живемо. Згадався мотив старої й невибагливої пісеньки “Поні бігає по кругу”. Мали шанс вирватися з цього кола. Але ж комусь нових задниць у владі дуже закортіло. Нових із найгіршими традиціями старої влади. Ну то отримали. Далі самі згадуємо, що відбувалося після листопада 2013 -го… А поні не винне – це йому хтось такий круглий манеж спорудив.