Підсумки зеленого року

Тамара Горіха Зерня

«Нє, ну а шо ти хочеш? З таким народом як у нас, якого хочеш президента постав, толку не буде».

Ось. Це максимум, що вдалося вичавити на роковини президентства Зеленського від зелених адептів, з якими я знайома вживу.

Тому я не бачу смислу говорити про те, що змінилося за рік для них. Бо у них якраз нічого не змінилося. Коронавірус – «одна большая афера, нас дурят». Війна – теж «афера», і платіжки на комуналку – «афера», і взагалі, куди не кинь – скрізь «дурят», скрізь вороги, всі брешуть і крадуть. І вони такі, в оточенні та під прицілами багнетів, тримаються з останніх сил із шапочкою на голові. Шапочка з фольги тут виконує роль антени. Але що характерно, Зеленський для них – не з протилежного боку крейдяного кола, а тут, всередині, разом з ними. Він досі свій, і тому «чего ти прицепилась к парєньку?»

Я у відповідь переводжу розмову на погоду і кладу слухавку. Це, напевно, і є головним підсумком зеленого року – у нас зникли теми для суперечок. Якщо раніше доходило до сліз, до годинних баталій, до запеклих образ, криків, то тепер як пошептало.

Наші страшні «порохоботи», якими мало не дітей лякали, зітхнули і вийшли з дискусії. І ось це другий здобуток за останній рік. Ми вперлися, закопалися в землю і захищаємо виключно своє. Захищаємо свої обмежені ресурси, відкладаючи, як мінімум, на один голодний рік. Як можемо, дбаємо про психіку і майбутнє своїх дітей. Саме тому у нас бум дистанційної освіти і різного роду онлайн-курсів для підлітків. Саме тому три родини тільки у близькому колі друзів продали нерухомість і відправили дітей за кордон.

Захищаємо свої червоні лінії, над якими з таким смаком сміялася зелена більшість, але які, тим не менше, не дозволили Зеленському підписати капітуляцію. Це ми відбилися від формули Штайнмаєра, це ми відбиваємо рухи у бік «особливого статусу» окупованих територій, це наш і тільки наш рик зупинив подачу води у Крим.

Іще рік тому ми жили під гаслом «Армія. Мова. Віра». І що б там не було, ми не змінили свої прапори. Ми досі відділяємо зерно від полови, ми досі бережемо свою віру, свою мову і свою армію. Просто наш фокус прояснився, і ми чіткіше бачимо ворогів не тільки попереду, але і за спиною. Але, знову ж таки, наші трансформації не мають жодного відношення до зеленої монобільшості.

Їм доведеться пройти свій шлях. Перший рік вони протрималися на проїданні запасів, які лишили країні попередники. Зараз запас міцності закінчився, миші виїли. А попереду провалля, до якого країна несеться у турборежимі.

Ми це розуміємо, вони це розуміють. Я не знаю, чого чекають вони. Я особисто чекаю простих слів з того боку. Не «жизнь такая», не «все дураки», а «пробачте, люди, дурня, я більше не буду».


Володимир Ар’єв

Рік тому Україна реалізувала своє право на помилку.

Рік потому отримала:

– повний провал в економіці та наповненні бюджету;
– спробу узурпації влади за прикладом Путіна;
– створення влади за принципами особистої відданості Зеленському, кумівство і сватовство при призначенні на посади;
– загрозу національній єдності та ідентичності;
– здачу Росії національних інтересів і провал зовнішньої політики в контексті опору російській агресії;
– послаблення органів безпеки;
– повернення до політики розвалу Збройних Сил через відступ від реформ і припинення стандартизації за зразками НАТО;
– порушення прав людини і переслідування проукраїнської опозиції;
– наступ на свободу слова;
– руйнування децентралізації та прав місцевих громад;
– стрімке збідніння громадян і проблеми для малого і середнього підприємництва;
– посилення впливу олігархів;
– загрозу дефолту.

Лише рік.

Ви точно наполягаєте на праві на помилку?


Ірина Геращенко

Рік тому я не знаходилася в ілюзіях і рожевих окулярах, не помилилася в своїх прогнозах щодо результатів виборів. Адже інфантильне суспільство, пласт невибагливих виборців почали формувати задовго до президентських перегонів – через вульгарні квартали, примітивні серіали, нищівну критику (іноді справедливу, часто ні) команди Порошенка. Був запит на оновлення – раціональний та ірраціональний.

Я не помилилася й в прогнозі епохи Зеленського: непрофесійна команда без ідеології та принципів, яка здає позиції назовні, відходить від правила «нічого про Україну без України», руйнує державні інституції, стала символом хаосу.

Але от що цікаво, де зникли активісти, борці, всі ці анти-, єврооптимісти та іже з ними, які всі попередні 5 років в унісон з кварталом критикували кожен чих влади. Де зникло «громадянське суспільство», й чи було воно, за рідкісним виключенням? Де акції з трусами під ВР, в яких шухлядах футболки «Хто вбив Шеремета і Катю Гандзюк?»

Тим цінніші ті ГО і активісти, які захищають демократію. Сьогодні дуже потрібна сильна опозиція і сильне громадянське суспільство. Важливо, щоб воно вийшло з летаргічного сну. Бо після цього Зе-водевілю буде один позитив, – люди наїдяться популізму, перехворіють на зеленовірус, й буде попит на сильну руку, а отже після хаосу зможе прийти диктатура. І це дуже небезпечно.


Джон Сміт

Зелений цирк всім складом вигадує “пакращення” за рік.

Єрмак торгує посадами. Зеленський обіцяв піти, якщо знайдуть його Свинарчука. Натомість покриває. А карає Лероса, який про нього заявив.
Депутати президентської фракції отримують гроші за голосування.
Заступники міністра пишуть одне одному, що на посаді “можно прибарахлиться – внукам хватит”.
Дружина міністра охорони здоров’я в день призначення чоловіка відкриває фірму з торгівлі медзасобами.
Олігархи захопили цілі області в “кураторство”.
Нові обличчя нажились навіть на епідемії, продавши маски за кордон, а потім закупивши назад за бюджетні кошти.
Замість “кінця епохи кумівства” – владою стали 95 квартал з клоунами і родичами.
В Україну повернулися всі остапи бендери і голохвастови: портнови, коломойські, саакашвілі, що проривали кордон, навіть “чесний журналіст” шустер далі заробляє на чесній журналістиці.
8 відпусток за 9 місяців у труженіка.
Мерзенна брехня про Оман. В той час, як гинули військові та літак в Ірані.
Зеленський, як актриса порнофільмів, готовий приймати з усіх сторін у будь-яких кількостях. Але міжнародні партнери йому не дають. Доки не покараний Коломойський.
А Коломойський, замість сидіти в тюрмі, блокує голосування ВР і тягне країну у дефолт. Ха-ха.
Суркісам дарують 7 млрд грн із ПриватБанку.
Жодний топ-корупціонер не посажений.
Знята депутатська недоторканість не привела до наповнення наших кишень. Зате знищила парламентсько-президентську форму правління, посилила Президента і привела до переслідування опозиції.
Результат: бюджет розікрали. Діра – 300 млрд грн.
Зовнішня політика провалена. Військова провалена. Закупки зброї провалені. Розробки зброї провалені. Звільнення полонених провалене.

Ось ваші пакращення, зелені. В мене немає більше, що вам сказати.
Я лише хочу, щоб ваша всрата хуцпа, що сцить мені в очі, почавшись на стадіоні, стадіоном і закінчилася.


Mason Lemberg

Як так сталося, що інші країни за цей час вирвалися далеко вперед, а ми й досі борсаємося в багні?
От сьогодні якраз той момент, щоб озирнутися на рік назад і побачити, як так сталося.

Сьогодні ми всі просрали рік свого життя.
Чим кожен з нас може похвалитися за цей рік, якими здобутками? Я маю на увазі здобутки суспільні, державні.
Чим нам пишатися? Що згадувати? Чим гордитися перед знайомими іноземцями?

Рівно так само, були просрані 30 років.
Рік за роком.

Але ж пройшов тільки рік, а не 30 років?
Так, дійсно, рік – це ніщо, щоб отримати вагомі здобутки.
Але рік – це більш ніж достатньо, щоб оцінити, чи будуть ті здобутки в майбутньому.

Іншими словами:
Молода сім’я за рік свого спільного життя навряд чи зможе похвалитися великими здобутками. Але цього більш ніж достатньо, щоб оцінити одне одного і зрозуміти, яким буде подальше життя і чи буде воно взагалі.

В нашому випадку цілий рік наш гундосий женіх не може вибрати між тим, що зробити: чи лікувати свою дружину, чи купити бородатій бабушці нову золоту цепуру. Цілий рік він виляв в цьому питанні, дозволяючи бабушці помаленьку 3,14дити гроші з сімейного бюджету і втішати внучка розмовами про цілющий дефолт, чи то пак “організм сам має справитися з гепатитом С в запущеній формі”.
І ніхріна за рік для сім’ї не зробив. Ніхріна.
Тільки навпаки. То сусіду, який забрав 2 ділянки, межу віддає, щоб не сваритися, бо побачив мир в його очах. То просирає і вивозить нажите в попередньому шлюбі.

То чи буде з цього женіха якийсь толк?

Ось так і відбувалося впродовж 30 років. І тільки хтось приводив наречену до тями, дбаючи про сім’ю і заклинаючи працювати для спільної мети, так відразу вона, як дура, бігла до чергового дурника-кидали, який гарно розказував байки, грабував і втікав.
І так вже майже 30 років.

30 років. А не рік.


Андрій Смолій

21 квітня 2019 та 21 квітня 2020 – це дві різні країни. Дві відірвані одне від одного епохи: економічного зростання та виживання.

З весни 2015-го року Україна мала 4 роки стрімкого підвищення рівня доходів громадян. Причому як у гривневому, так і валютному вимірі:

✔ Мінімальні заробітні плати з 2015 до 2019 року були збільшені майже у 3,5 рази.
✔ Більш як у півтора рази зросли за цей час також і доходи працівників бюджетної сфери: в освіті — з €161 до €253, в охороні здоров’я — з €148 до €226
✔ З червня 2015-го по червень 2019-го середня заробітна платня в освіті зросла у 2,7 рази.
✔ Зростання ВВП з 2016 року до 3.5%.
✔ Кошти на Єдиному казначейському рахунку станом на 1.05.2019 – 36 850,3 (млн.грн).

У 2020 році кошти в Казначействі зменшились майже в 4 рази! 1.04.2020 – 10 516,7 млн грн.
Падіння ВВП до 3.7% у 2020 році та 7.7% згідно з прогнозами МВФ.
Спад промислового виробництва до відповідного періоду попереднього року склав у вересні 1,1%, у жовтні вже 5%, а у листопаді-грудні сягнув 7,5-7,7%. З початку 2020 року промисловість продовжила падіння: на 5,1% у січні (а у низці регіонів у різних частинах країни сягнуло 10-15% та навіть 26%).
За даними Рахункової палати невиконання плану доходів державного бюджету у 2019 році майже на 38 млрд грн – найбільше з 2015 року.
Індекс економічної спроможності населення України в грудні 2019 року був на найнижчому показнику, починаючи із серпня 2019-го року, коли було сформовано монобільшість «Слуги народу» у парламенті.
Замість обіцяного підвищення заробітних плат до 4 тис доларів учителям відмовилися виконувати навіть ухвалену у липні 2019 року постанову №822 про підвищення заробітних плат учителям на 20-70%. Натомість бюджет на 2020 рік передбачає підвищення заробітної платні вчителям лише на 9,5% – фактично на рівні інфляції.
Заборгованість з виплати заробітної платні в лютому 2020 року досягла 3 млрд 34 млн грн і на 16,1% або 420 млн перевищила показник лютого 2019-го року. Причому заборгованість зростає за рахунок економічно-активних підприємств, де вона за рік зросла на 465 млн грн – з 1,44 до 1,9 млрд грн.

Це лише вершина айсбергу!
Економічна ситуація в державі близька до дефолту та повної стагнації.

365 днів Зеленського обернулися для країни катастрофічною кризою, яка роз‘їдає країну з кожним днем все більше і більше.

Висновки з 21 квітня 2019 очевидні. Країна в крутому піке практично в усіх сферах.


Роман Кулик

Що ж. Рік тому українські виборці вкотре обрали не складний шлях власної праці над розбудовою Української держави, а інфантильно вручили владу свіжому Великому Рятівникові. Цього разу нібито “вихідцю з простого наріду”, своєму парню, який мав зробити велике чудо й одним махом закрити всі глобальні проблеми країни – війну, корупцію, бідність і все, що у більшості виборців є найболючішими точками.

Рік після “великої перемоги”, “електоральної революції”, а новий рятівник як був, так і лишається профаном, популістом, нездатним управляти державою. Смішно, як згадати його маніпулятивні питання Порошенку на дебатах і задати їх тепер Зеленському, – тепер він би сам розгубився.

Тож очікувано, ніякого дива не сталось. І не могло статись, це ж не всрате гумористичне шоу. Я пишу це не з великою радістю типу “а вам же говорили!”. Звісно, хотілось би бути наївним простачком і вірити в байки, які Зеленський розказував на президентських, а згодом і парламентських виборах 2019-го 😆. Це би зберегло багато нервів. Але ж ніт.

Чи усвідомлять свій прорахунок та чи зроблять з цієї історії висновки його виборці? Перестануть шукати нового рятівника з рецептами простих вирішень усіх проблем? Щось дуже сумніваюсь. Еволюція в Україні – вкрай повільна штука. Що ж лишається? Банально, але те, що й завжди. Вижити, розвиватись, культивувати нормальні середовища, підтримувати правильні ініціативи, думати про наступну зміну влади й готуватись до ще більших проблем і викликів. Ну і головне – не розчаруватись у всьому.

 

Постер © Andriy Yermolenko

Share this:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
Усі відео