Гетьманат в цитатах очевидців
Я давно хотів це зробити. Ніхто не розповість про гетьманат Павла Скоропадського краще за безпосередніх очевидців. Такі розповіді вщент руйнують більшовицько-петлюрівські байки про «грабіжницьку окупацію» і «бузувірський диктат чорносотенців». Власне, читайте.
«Створити добробут в Україні за теперішніх умов можна тільки відокремившись від Росії», – міністр фінансів Української Держави Антон Ржепецький.
«До мого шефа, віце-міністра внутрішніх справ, Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при “антиукраїнськім уряді гетьмана”. При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи» – голова Української Телеграфної агенції Дмитро Донцов.
«За час революції населення достеменно відвикло від сплати податків. Слабке їх надходження потребувало створення більш твердої організації збору», – отаман-міністр (прем’єр) українського уряду Федір Лизогуб.
«Був в опрацюванні закон земельної реформи, обмежуючий власність до 100 гектарів. Землю у великих власників мала викупить держава і переказать-продать селянам на найвигідніших умовах», – старшина Запорізької дивізії сотник Никифор Авраменко.
«Усього наприкінці періоду гетьманської державності було відкрито коло 150 українських гімназій. Міністерство призначило від себе кошти на допомогу тим українським гімназіям, які відкривалися за кошти земського, або міського самоврядування… Відбулося урочисте відкриття Державного Українського університету в його власнім помешканні. Це відкриття мало характер великого національного свята» – Дмитро Дорошенко, міністр закордонних справ Української Держави.
«По замові відвідувачів находячієся в ресторанах оркестри грають монархічні російські пісні…, при тім присутні вислуховуючи навстоячки оддають честь… Наказую: учасників подібних демонстрацій затримувати і відправляти в Росію, щоб вони там з честю могли на ділі, а не в ресторанах, гульбищах виявляти свою преданість дорогим для них політичним ідеям» – міністр МВС Української держави Ігор Кістяковський.
«Гетьманський уряд встановив для офіцерів та унтер-офіцерів дуже недурні, як на ті часи, оклади. У всіх майже офіцерів було переконання, що Українська держава – потужне державне утворення, життя в якому потроху ладнатиметься…», – старшина Лубенського охоронного куреня, а пізніше офіцер Добровольчої армії Микола Раєвський.
«Життя у Києві у ті часи нагадувало бенкет під час чуми. Відкрилося чимало кав’ярень і ресторанів, де солодощів і їдла вистачало не більше ніж на тридцять відвідувачів. Але зовні все справляло враження пошарпаного багатства… У театрах виставляли «Ревнощі» Арцибашева і віденські оперети… Якось в літературно-артистичному гуртку співав Вертинський» – Костянтин Паустовський, відомий радянський письменник.
«Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: «Скажіть відверто: хочете вирізати панів?» «Хочемо будувати українську державу», – відповів я здивований. Він усміхнувся, але сказав що допомогу дасть: добрий полк Січових стрільців… буде відісланий до границі Галичини… Цей полк може опісля перейти без дозволу на галицьку землю. Таку обережність уважав гетьман потрібною аби не вмотатися у війну з Польщею». – Осип Назарук, тоді – посланець Української національної ради Галичини до гетьмана Скоропадського.
«Нема чого і розраховувати, без перекидання значних сил Червоної армії не те що на успіх революційного руху в Україні, а навіть на його виникнення», – Яків Епштейн (Яковлєв), голова Харківського підпільного ревкому партії більшовиків.
«О, ліпше було б не просипатися осіннім ранком 14 листопада!» – поет Євген Маланюк, у ті часи – сотник армії УД.
14 листопада 1918 р. тодішні шанувальники «кінця епохи бідності» підняли проти гетьмана повстання. Далі – відомо. Гетьмана повалили, а за рік Незалежна Україна зникла з мапи світу. Наведені цитати – це лише мізерно мала часточка величезного обсягу розповідей очевидців. Мала – але промовиста.
На фото: Нащадки козацької старшини. У почті гетьмана було чимало представників знаних українських родів, як-от Василь Кочубей (перший ліворуч) та Михайло Ханенко (другий праворуч).
