Як порівняти небезпеки нового коронавірусу та «звичайних ГРЗ або грипу»
Я написав цей текст виключно як демонстрацію складності питання точності порівняння небезпечності захворювань нового коронавірусу із «звичними видами респіраторних захворювань». Це ЛИШЕ ОДИН аспект із суворо наукового підходу. Впевнений, що у медиків інструментарій значно ширший ніж продемонстрована нижче проста модель дослідження.
Для того, щоб дійсно взнати наскільки небезпечним для популяції є новий коронавірус у порівнянні із «звичайними ГРЗ чи звичними по останнім рокам вірусами грипу», потрібно було б дотримуватись декількох умов.
По-перше, нам потрібно було б поділити популяцію на дві великі, але подібні за своїм складом та різноманітними умовами, вибірки. Це вже досить складна задача, саме в аспекті контролю змінних (генетична складова, поточний стан здоров’я, соціально-економічний статус, умови праці, щільність популяції на квадратний метр та багато-багато інших). Але, припустимо (!), що контролюються усі основні змінні (фактори), і що вибірки дійсно подібні одна до одної, і розподіл по вибірках ЗДІЙСНЕНИЙ РАНДОМНО (хто не знає, це робиться, щоб позбутись тенденційності у формуванні вибірки, яка може вплинути на результат, тобто щоб виключити можливість того, що саме в процесі формування вибірки рішення, кого конкретно в яку вибірку включити, поставило учасників в неоднакові умови). І так, учасники вибірок нічогісінько не знають про участь в експерименті, як і безпосередні експериментатори, що контактують із піддослідними, збирають чи аналізують та інтерпретують дані, не знають, з якою саме групою мають справу (ПОДВІЙНИЙ СЛІПИЙ МЕТОД). Також, задля кращої репрезентативності, вибірки мають бути досить чисельними – в ідеалі чим більше, тим достовірніше (з меншою часткою похибки) можна екстраполювати результати на генеральну вибірку.
Отже припустимо, що всі ці умови виконано. Тобто уявімо, що такий експеримент ми все ж таки організували. Нагадаю, що якщо експеримент лабораторний, то йому притаманні усі мінуси лабораторного експерименту, тобто мова як завжди про те, що немає ідеальних методів. Хоча тут грань між лабораторним і природним експериментом дещо розмита (просто вкрай важко уявити, як можна організувати такий експеримент лабораторно, тобто в спеціально створених умовах, але так, щоб люди не здогадалися, що приймають участь в експерименті).
По-друге, і тут проблема ще більше ускладнюється (навіть унеможливлюється), потрібно було б дати зараженню йти своїм ходом, але при цьому не втручатись, тобто не надавати специфічної (що стосується саме цих видів інфекцій) медичної допомоги людям ані з першої, ані з другої групи. Чому? Та тому щоб побачити дійсну небезпеку від інфекції, якщо жодних заходів не вживати чи вживати неадекватні заходи. Для цього можна було б кожну із цих великих груп поділити ще на дві підгрупи, додавши групу плацебо. Ясна річ, що стан піддослідних має чітко моніторитись, а також фіксуватись кожен випадок нового зараження, щоб бачити картину шляхів зараження. На сьогоднішній день це фантастика, але ми припускаємо, що ці умови також виконуються. Тож все фіксується, інфекція природно розповсюджується, адекватна допомога не надається. Але, на етапі проведення експерименту, ми могли б поділити кожну велику груп не на дві підгрупи, а на три, додавши підгрупу із наданням специфічної допомоги (ясна річ, що доступ до медичних ресурсів у кожної з цих підгруп із допомогою має бути абсолютно однаковий).
І от тепер ми можемо статистично порівнювати результати між усіма цими групами та підгрупами. І, ясна річ, що найбільш якісно зробити якісь висновки ми зможемо лише по закінченню періоду експерименту.
Але ж із етичних і цілком ґрунтовних міркувань (принципів) ми не можемо ставити подібного роду експерименти. Ми не можемо ризикувати життям людей задля точної інформації в умовах, коли ми в змозі надати адекватну допомогу. Саме тому в медицині експерименти певною мірою важчі навіть ніж в економіці (спірне питання, визнаю, адже проблема валідизації нікуди не дівається і в економічному моделюванні), де хоча б можна моделювати ситуації за допомогою економічних ігор. Так, в медицині (біології) часто моделями виступають тварини, але ж тут виникає проблема зовнішньої валідизації (тобто якщо щось притаманне одному видові, це ще зовсім не означає, що воно ж буде притаманне іншому видові). І, головне, лікарі зобов’язані надавати допомогу, адже на сьогоднішній день людське життя вважається найбільшою цінністю.
З огляду на це все, цілком зрозуміло, що ніхто подібний експеримент проводити не буде навіть намагатися. Але досліджувати нове захворювання вкрай необхідно, а тому звертаються до природного експерименту, порівнюючи статистичні дані по обох захворюваннях (насправді не по обох, а значно більше), але, як у будь-якому природному експерименті, з досить слабким контролем усіх факторів. Але велика кількість інституцій у світі цим (і не лише цим, звичайно) зараз досить активно займаються. Тисячі лабораторних досліджень вірусу, а також клінічних досліджень перебігу захворювання у пацієнтів по всьому світі. Щоденне зведення епідеміологічних даних тощо. Всі ці дані намагаються обробити, порівняти, узагальнити. І так, вони вже бачать різноманітні тенденції та можуть певною мірою порівнювати цю пандемію з іншими. Ясна річ, що в них можуть бути певні розбіжності з різних причин. Але з часом, чим більше інформації оброблено, і чим далі продовжується пандемія (в ідеалі, коли вона врешті скінчиться), можна буде набагато краще узагальнити отримані дані та зробити більш точні висновки з приводу порівняння небезпечності інфекцій. І то вони ніколи не будуть ідеальними. Це просто необхідно усвідомити.
Так ось, підсумовуючи, хочу сказати наступне: ви, звичайно, можете самостійно шукати інформацію, вірити тим чи іншим експертам, дискутувати на тему небезпечності вірусу тощо, маєте повне право. Але зрозумійте, що прості схеми, якими ви оперуєте, – це наслідок природного прагнення взяти ситуацію під контроль. Психіка людини вкрай важко переносить невизначеність. Психіка людини економна і намагається не витрачати багато ресурсів, в тому числі і когнітивних. Також слід нагадати, що емоційне збудження часто знижує якість когнітивної роботи мозку. Також когнітивний ресурс витрачається (потім поновлюється, якщо відпочити), коли потрібно здійснити певні вольові зусилля (і навпаки, чим більше ви витратили когнітивного ресурсу – тим слабший у вас буде самоконтроль).
Тому головна рекомендація: якщо ви не є лікарем, біологом, членом робочої групи по аналізу епідемії і все одно будете користуватися простими евристичними схемами, то вже краще прислухатися до офіційної інформації від поважних світових інституцій, а не окремих людей (якими б поважними вони не були). Так, в інституціях теж може бути неадекватна інформація, але ймовірність все ж менша ніж імовірність неадекватної інформації від кожного окремого експерта. Та й корегування висновків за допомогою зворотного зв’язку на інституційному рівні значно краще ніж у окремих індивідів через тенденційність мислення. Також. Слід враховувати і високоймовірну можливість викривленого трактування статистичних даних людиною, якщо незрозумілий контекст, і якщо людина не має хоча б базових знань із матстатистики.
Саме тому, я, оскільки не є фахівцем з питань епідеміології, вірусології, медицини, більше покладаюсь на інформацію, яка йде від офіційних авторитетних інституцій ніж на інформацію від окремих, нехай і авторитетних у цих галузях осіб.
