Немає бога, крім коронавірусу, і психоз – пророк його

Всім привіт. Це Трегубов з ДемСокири, і це лонгрід про дві біди. Себто, про коронавірус і довбограїв.

Коронавірус – це пошесть. І цю пошесть намагаються приборкати карантином. Але цей карантин показує усі дірки та усіх тарганів у головах тих, хто взяв на себе керівництво нашими містами, установами, країнами.

Для чого взагалі потрібні карантинні заходи?

Карантин потрібний для стримування розповсюдження віруса. Якщо вірус, вірогідно, залишиться з нами вже назавжди – а коронавірус саме такий, карантин має зробити так, щоб перший спалах не вивів з ладу всю систему охорони здоров’я, задавивши її масою захворівших. Треба протягнути – а там, може, вже й вакцина.

При цьому, золоте правило – “по своєму ліжку простягай ніжку”. Карантин (як і, блін, будь-яка обмежувальна норма) має відповідати певним вимогам. А саме:

– не створювати проблем більше, за необхідне;
– бути чітко роз’ясненим та доведеним до кожного. Себто щоб люди знали, що відбувається, знали, що робити їм, знали, що робить влада, розуміли, навіщо це робиться, і щоб в їхні голови не закрадалася думка, що над ними знущаються просто тому, що можуть;
– бути контрольованим. Себто якщо ти вводиш, наприклад, заборону виходити на площу Ринок во Львові, ти маєш мати достатньо нукерів, щоб розставити їх по периметру площі – розвертати громадян порушників.

Як у нас з цим?

У нас з цим паскудно.

Є нормотворці – це Офіс президента, Кабмін та місцеві органи, які розробляють карантинні обмеження. І є правоохоронці, які мають обмежування впроваджувати. Складається враження, що обидва боки роблять щось не зовсім те.

Нормотворці не стільки переймаються тим, як стримати хворобу, стільки тим, як їхні дії виглядають в очах глядачів, ой, перепрошую, виборців. Від початку історії з Новими Санжарами неготовність до епідемії прикривалася великою кількістю зайвих рухів. У намаганні доказати, що щось таки робиться, влада сипала обмеженнями, не думаючи ані про те, як їх впровадити, ані про те, який вони ефект матимуть. Головне – щоб виглядало серйозно, як у дорослих. Щоб ніхто не сказав, що нічого не робиться!

При цьому на крок вперед ніхто не думав. Так, перекриваючи метро та обмежуючи маршрутки до Києва, ніхто не думав, що медичні працівники, які працюють в столиці, часто живуть в містах-сателітах – так просто дешевше. Опа! Сюрприз! І я не кажу, що не треба було перекривати, я кажу, що треба було трішки подумати заздалегідь, щоб вирішувати проблеми добирання до лікарні медсестри з Броварів доводилося б не за свій рахунок.

У правоохоронців взагалі зоряна година настала. Дуже добре видно і по очільнику МВС, і по його численним радникам, офіційним та неофіційним. Багато галасу в мережі наробив пост одного з них, в якому автор із неприхованою та майже еротичною насолодою в кожній букві розписував, як зараз “сильна рука” загонить дурних українців в здоровий побут. Правоохоронці відчули, що ось він, той момент, коли вони можуть реалізувати свої найпотаємніші мрії – поставити всіх цивільних рачки, промовляючи “для вашого ж, дурні, блага”.

Чи не влаштує наше МВС під шумок диктатуру? – питалися люди.
Не влаштує, – казав і кажу я.

А знаєте, чому?

Бо навряд чи втримає кожного українця під наглядом орган, що не зміг завадити десятку туристів розбігтися з готелю в центрі Києва.

Серйозно. Яка, нафіг, Північна Корея в країні, де кількадесят хіпстерів, що прилетіли з теплих країв, на виході з аеропорту з матом проривають кордон Нацгвардії? Який, нафіг, загальний контроль над мільйонами у виконанні тих, хто не зміг дві дюжини проконтролювати?

Може, комусь на чолі контролюючих органів і хочеться. Може, вони сплять і бачать себе у френчах та з люлькою. Але прокидаються вони в реальності, де їх підлеглі – ті самі сержанти Петренки з сумнівною зарплатнею і ще більш сумнівною працелюбністю. З такими гулаг не побудуєш. Навіть на території окремо взятого готелю.

Отже, давайте по конкретиці.

Перше. Нинішній карантин слабо підготовлено з юридичної точки зору.

Для того, щоб можна було, наприклад, притягати людей до кримінальної відповідальності за порушення карантину, в законодавстві України є особлива процедура. Президент вводить надзвичайний стан (не плутати з оголошенням надзвичайної ситуації, це різні речі), а паралельно головний санітарний лікар країни вводить карантинні міри.

Чому так не зробили?

По-перше, в нас скасовано санепідемслужбу та головного санлікаря як її голову (є головний санлікар як заступник міністра охорони здоров’я, але не як очільник СЕС – “не то пальто”). А норми змінити забули.

По-друге, для введення надзвичайного стану потрібно перетнути епідеміологічний поріг, який за нормами МОЗ становить, якщо не помиляюся, 191 тисячу хворих. Тут би МОЗ чи Верховній Раді змінити цю норму. Але обидва відомства дуже зайняті – перше змінює міністрів, друге воює саме з собою. Та й вводити надзвичайний стан та нести відповідальність якось стрьомно. До того ж скільки в нас взагалі хворих, ніхто не знає, – і це повертає нас до питання відсутності тестів.

На виході ми маємо юридичний безпредел: норми, що передбачають позбавлення людей базових конституційних прав, чи за якими людей можна притягнути до серйозної відповідальності, встановлюються свавільно указами президента, кабміну та місцевих органів. А це робить їх сумнівними. Бо не може місцевий голова, наприклад, заборонити мирне зібрання чи обмежити право на свободу пересування, це прямо суперечить Конституції. І Кабмін теж не може.

Чому, наприклад, Московський Патріархат посилав владу в еротичні прогулянки та проводив масові обряди аж до того моменту, поки не почали хворіти його ж єпископи? Тому що в них є юристи, які сказали їм, що для обмеження свободи релігійних обрядів потрібний режим надзвичайного стану, а його не введено.

З цим треба щось робити якнайшвидше. Бо зараз поліцейські вже затримують людей за відверто неправовими постановами. Хай в окремих випадках це можна виправдати з точки зору практичної необхідності, але, по-перше, люди потім їх оскарживатимуть, а по-друге, не хочеться, щоб поліцейські звикали до такої лафи. Бо вони вже трактують нові постанови дуже довільно, в межах власних розумових здібностей, – так, у Львові ще 4-го квітня пов’язали громадянина за порушення норм, що вводяться з 6-го.

Друге. Карантинні обмеження часто-густо введені по принципу “про всяк випадок заборонимо” і не продумані.

Так, постанова Кабміну №255 просто рясніє дивними формулюваннями.

Наприклад, “забороняється… з 6 квітня 2020 р. перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно”.

Хто-небудь поясніть міністрам значення логічного сполучника “зокрема”. Бо в такому формулюванні засобом індивідуального захисту можна вважати хоч газовий балончик, хоч презерватив. Штопаний. Самостійно.

Ну добре, навіть якщо не прискіпуватися – все одно дивно. Себто можна в будь-які саморобній масці, незалежно від типу її захисту? А навіщо вона тоді? Просто щоб людям та поліцейським було спокійніше?

Також ніхто не може чітко пояснити, чому заборонено гуляти в парках, – адже там, якщо тримати дистанцію, просто неможливо заразитися, а прогулянки якраз корисні для укріплення імунітету та від актуальної навесні нестачі вітаміну Д. Пояснення, зазвичай, стосуються того, що людина може заразитися на шляху до парку, наприклад, через ручку двері. Але вона все одно буде виходити з дому та братися за ту саму ручку, коли піде в магазин. Чи не логічніше замість заборони розповісти людям, чому китайці насамперед закупали туалетний папір, – просто для того, щоб відчиняти двері та натискати кнопки в ліфті, не контактуючи з поверхнями.

Тим часом поліція вже ловить велосипедистів за відсутність масок. Кого може заразити велосипедист під час руху – велике питання.

Заборона роботи закладів громадського харчування – а, власне, чому? Ні, я розумію, чому заборонені кафе зі столиками, але чому заборонена кава to go, де люди не сидять в приміщенні, а просто підходять та беруть? Можуть заразитися від продавця? Але ж так в будь-якому магазині можна – і можна легко запобігти за умов незначних заходів безпеки баристи.

Рішення відправити усіх, хто старше 60-ти, на самоізоляцію, припустимо, що вимушене. Хоча дивно, що в постанові Кабміну одні й ті ж обмеження застосовані до тих, хто є потенційним розносником вірусу, і тих, хто є його потенційною жертвою. Подекуди це спричинило дурню. Цитую: “Особам, які потребують самоізоляції (крім осіб, які хворі на COVID-19) та заявили про неможливість забезпечення піклування про них у період самоізоляції іншими особами, дозволяється відвідування місць торгівлі продуктами харчування, засобами гігієни, лікарськими засобами, медичними виробами, які розміщені на відстані не більше ніж 2 кілометри від місця самоізоляції, за умови використання засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок без клапану видиху”. Це логічно, якщо мова йде про людей, які контактували з хворими. Але якщо мова про стареньких – обмеження по наявності клапану видиху на масці абсолютно зайве та навіть шкідливе.

Нарешті, нема кому контролювати виконання. Що, якщо хтось справді та всерйоз вирішить забити на всі карантинні міри? Тут ми повертаємося до першої частини – свідомі громадяни будуть все робити й самі, але як бути з несвідомими чи, більше того, незаконослухняними? Тут ми бачимо і Нові Санжари, і Бориспільський прорив, і втечу з Шоушенка, перепрошую, готелю Козацький, і абсолютно безпорадність поліції перед Московським патріархатом, – це не самотнього перехожого чи точку з кавою щемити.

Отже. Карантинний режим в Україні не спирається на законність – він введений з порушеннями Конституції. Він не спирається на здоровий глузд, бо і про нього в процесі виписування норм неодноразово забували. Він не може спертися навіть на грубу силу, бо її тупо нема. Він спирається лише на спокійність наших громадян і їхнє небажання йти на конфлікт у скрутні часи.

І тут дуже важливо, щоб цим не спробували зловживати.