Хвилинка просвіти та оптимістичних новин

По порядку.

Цей вірус дуже швидко мутує. Окрім основних штамів А і Б, в кожному куточку світу сформувались ще й свої штами, як правило, на базі першого або другого, з не дуже значними відмінностями. Особняком стоять лише Індія з Пакистаном, їх штам можна вважати третім з основних.

Наприклад, італійський штам майже не відрізняється від французького, німецького, фінського, данського, нідерландського та ще деяких. В Британії, Ірландії, Ісландії – свій основний штам.
Особняком в Європі стоїть Іспанія. Їх штам суттєвіше відрізняється від центрально-північноєвропейського. Балкани та Східна Європа теж мають свій штам.
Південно-американський штам більше схожий на іспанській. Штатівській – унікальний, але найближче до іспанського.
Але це не означає, що штами геть обмежені територіально. Всюди є різні штами, просто на окремих територіях переважають окремі штами.

Чому сталося саме так?
Сталося так тому, що цей вірус особливо схильний до мутацій. І в більш-менш окремій популяції рано чи пізно починає переважати такий штам, що найкраще підходить під умови саме цієї популяції. Це в тому випадку, коли популяції обокремлені. Це також пояснює, чому епідемії на території однієї країни вірує епідемія, сусідні можуть майже не страждати ще деякій час.

Самий суттєвий вплив на швидкість розповсюдження дає фактор R (кількість осіб, яку може заразити одна людина за певний проміжок часу). І цей фактор дуже відрізняється у різних країнах. Коротко, він залежить від того, скільки людино-годин одна особа контактує з іншими сторонніми особами. Окрім цього, вплив має й фактор внутрішньої міграції. Майже те саме, але для мікропопуляцій. Скільки має контактів та чи інша мікропопуляція (город, село, район, дім, родина) з іншими мікропопуляціями. Чим той фактор менший, тим краще для нас.

В ізольованій популяції рано чи пізно формується свій альфа-штам. І якщо популяція лишається ізольованою, цей штам так і помре в цій мікропопуляції, звісно, забравши з собою у могилу певний відсоток популяції. А якщо не убезпечені контакти між популяціями продовжуються, штами постійно переносяться з однієї популяції в іншу, провокуючи нові мутації та безперервність зараження та перенесення.

Це пояснює, наприклад, величезну різницю в поведінці епідемії в північній та південно-західній Європі. В скандинавів фактор R суттєво нижчий, ніж в тих самих італійців, ще за базових умов, тобто без введення карантину. Нижча щільність населення, нижчі показники внутрішньої міграції, різні культурно-соціальні особливості. Спробуйте порівняти емоційних італійців, для яких взагалі не існує поняття особистого простору, та шведів або норвегів, в яких особистий простір – священна корова. Або те, що одні люблять збиратися великими компаніями та їсти з одного посуду, а інші майже не затримуються в закладах харчування, а віддають перевагу їжі на винос, або взагалі замовленню на дом.

Ще приклад, вже після закриття зовнішнього авіасполучення, але ще без внутрішніх обмежень, штатівці нарахували в себе з пару десятків мікроштамів. В Ісландії, яка стала для вчених ідеальним прикладом закритої популяції, одночасно курсувало декілька штамів як на базі основного штаму А, так і на базі штаму В. І навіть в маленькій Ісландії були зафіксовані випадки одночасного зараження штамами А і В.

Саме звідси і витікають ті карантинні міри, до яких вдаються уряди більшості країн. Мета повного локдауну – не просто зниження ймовірності зараження, а зниження ймовірності виникнення нових стійких мутацій, які однаково добре робили би свою справу в макропопуляції. Саме обмеження сполучення між країнами призвело до того, що почали формуватися специфічні для різних куточків світу штами.

Подальша мета – ізолювати також і мікроштами в межах мікропопуляцій. Бо будь-який вірус, взагалі будь-який збудник, не може циркулювати в ізольованій популяції вічність, особливо такий швидко мутуючий вірус. Варіантів небагато:

а) вмирає уся мікропопуляція, а з нею і збудник (як було з чумою та чорною віспою в середні віки),
б) він швидко вбиває частину популяції, що виявилась найбільш чутливою до нього, і також зникає безслідно, лишаючи по собі лише не агресивні штами,
в) він поступово вбиває всіх чутливих, лишаючи по собі штами, по агресивності близькі до звичайної застуди.

І з такою швидкістю появ нових мутацій часу на це багато непотрібно. Кілька місяців, до року.
Але все це – лише в умовах повної ізоляції мікропопуляцій.

І ізоляція штамів (саме штамів, а не людей) дає нам не тільки час на підготовку медичних систем країн, але й час на знаходження ефективних ліків та хоча б тимчасових вакцин. В ідеалі, зниження кількості штамів до мінімуму, щоб можна було б розробити більш-менш універсальну вакцину. Інакше може статися так, що не те що кожній країні буде потрібна своя особиста вакцина, але й для окремих регіонів також.

Як приклади ефективності ізоляції можуть служити:

– Південна Корея, де при виявленні хворого повністю ізолювали не тільки його самого, але й все його оточення, аж до цілого кварталу. Але це найкращій випадок, бо корейці почали це робити, коли кількість заражень була мінімальною, і це дозволяє їм і дотепер стримувати епідемію, не паралізуючи цілі міста та всю країну.
– Швейцарія, де люди та мікроштами були ізольовані на рівні кантонів, після чого епідемія різко пішла на спад.

Як антиприклад, з невеликих країн, що мали подібні можливості з самого початку, – Бельгія. Що не зупиняла більшу частину виробництва, лише знизила його об’єми за рахунок скорочення змін та кількості працівників на змінах. Так, вони стримують епідемію завдяки жорстким персональним обмеженням, але далеко не так ефективно, як їх сусіди швейцарці.

Висновок один, якщо на якійсь час не зупинити цілком контакти між мікропопуляціями – це не скінчиться ніколи, до того часу, поки не будуть винайдені ліки та вакцини. Кожен осінній та весняний сезони нас буде чекати теж саме та ще й з вірогідністю отримати супервірус, який однаково успішно буде вбивати й старих, й молодих та/або почне критично вражати не тільки легені, але й інші внутрішні органи.

А тепер до оптимістичних новин.

В цілому по Європі епідемія йде на спад. Схоже, що температурний режим все ж таки має вплив на швидкість розповсюдження, та й карантинні міри роблять свою справу більш-менш ефективно. Скоріш за все, з настанням стійкої теплої сонячної погоди епідемії спадуть нанівець. Але з такою ж ймовірністю пандемія перекинеться на південну півкулю. А з настанням осені, якщо не будуть обрублені конці, знов на північну.

У науковців є надія на те, що за кілька спокійних місяців у північній півкулі сами собою зникнуть всі надто агресивні штами, та на розробку хоча б сезонної вакцини.