Навіщо їм надзвичайний стан?

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Впровадити надзвичайний стан. Я розумію, наскільки ця тема неоднозначна. В умовах явного зростання захворюваності на коронавірус, як то кажуть, усі засоби гарні. Але. Дуже не хочеться, аби нежить у нас починали лікували за допомогою сокири. Чимало обставин примушують сильно замислитися.

Категорично за введення надзвичайного стану висловилися міністр МВС Арсен Аваков та міністр охорони здоров’я Ілля Ємець. Унікальна ситуація виходить. За набагато кращих (офіційно) показників захворюваності, ніж навіть у сусідньої Польщі (73 хворих і три померлих проти 634 хворих і 7 померлих), Україна УЖЕ впровадила заходи безпрецедентні. Польща не припиняла роботу міського і міжміського транспорту і не обмежувала роботу промисловості. У нас – уже. Але нашому керівництву цього мало – воно ще й надзвичайного стану потребує. Про що це говорить?

Про те, що офіційна статистика – чергова зелена казочка, і що на Банковій це дуже добре знають. Віщую заперечення, мовляв, не треба рівняти нас з Польщею – у них, мовляв, набагато краща медицина. Відповім на це. Поточний рівень нашої медицини – це повністю й виключно заслуга чинної влади. Всі намагання перекласти відповідальність на екс-міністра Супрун – жалюгідні. По-перше, представники ЗЕкоманди самі не раз заявляли про необхідність продовження реформи Супрун. По-друге, за часів міністра Супрун медицина якось примудрилася впоратися з потоком поранених і постраждалих унаслідок війни, забезпечила медичну допомогу біженцям та не допустила епідемій – що в усі часи було вічним супутником війни. Супрун повністю реформувала первинну допомогу – тепер медики ремствують, що у первинці зарплатні набагато вищі, ніж у всіх інших.



Те, що надзвичайний стан буде катастрофою для української економіки, – секрет Полішинеля. Уже зараз чимало підприємців, яким треба платити оренду і розплачуватися за кредитами, перебувають у стані, близькому до відчаю. Сподіватися на допомогу держави наївно. Підприємці як ніхто знають про всі здобутки уряду, «за який Зеленському не соромно» і проти якого вже порушила справу САП – про зростання діри в бюджеті та про масове падіння промисловості. Якщо карантин триватиме більше місяця, чимала кількість наших громадян постане перед жахливою дилемою – померти від вірусу чи померти від голоду. На питання, що може статися далі, я радив би поцікавитися з історії, що таке «чумні бунти».

Аби епідемія коронавірусу не стала для нього політичною труною, президенту Зеленському терміново треба десь знайти гроші. Джерел два – МВФ і Москва. Аби говорити з МВФ, потрібно гарантувати неповернення банку «Приват» Коломойському та запустити ринок землі (вочевидь – намагатимуться реалізувати друге). Аби зблизитися з Москвою, потрібно зробити крок назустріч прямим переговорам із терористами так званих «ДНР-ЛНР» (через протоколи привезені Єрмаком) та піти на поступки в мовному питанні. І лихо в тому, що саме це ми й бачимо останнім часом.

Про необхідність Верховній Раді працювати і приймати закон про ринок землі президент Зеленський заявив у своєму зверненні. Схему легалізації терористів «ДНР-ЛНР» з Мінська привіз щасливий власник новенького «Мерседесу» голова ОПУ Андрій Єрмак – як раз на тлі оголошення карантину. Щойно нардеп Ткаченко (СН) в закон по боротьбі з коронавірусом намагався протягнути скасування квот на українську мову. На цьому тлі заяви президента Зеленського, ніби «хайпувати зараз це політичне мародерство», виглядають просто лицемірством.

Так навіщо владі надзвичайний стан? Для вирішення своїх політично-фінансових проблем? Чи таки для боротьби з коронавірусом? Якщо друге – до уряду маса запитань. Одне з двох, або ситуація в Україні значно краща, ніж у Польщі і Румунії, і тоді незрозуміло, навіщо посилювати і так параноїдальні заходи? Або – реальний стан справ в Україні катастрофічний. І тоді уряд мусить назвати ці жахливі цифри і назвати тих, чиє злочинне недбальство призвело до такого стану речей. Щоправда, уряд, схоже, уже відповів. Прем’єр Шмигаль заявив, що потреби в надзвичайному стані немає.

Поділитися:
Share

Усі відео