Про славнозвісне Державне оборонне замовлення – ДОЗ-2020. Частина перша
Вітаю, друзі! Останні внутрішньополітичні та міжнародні новини політичного і суспільного життя України по зрозумілим причинам злегка відвернули нашу увагу від фундаментальних подій у сфері національної безпеки і оборони. Мова йде про славнозвісне Державне оборонне замовлення – ДОЗ-2020.
Чому такої суспільної уваги потребує, на перший погляд, рутинна відомча/міжвідомча процедура? Насамперед тому, що при його формуванні та прийнятті у діючих посадовців ГШ-МОУ-РНБО є унікальна можливість продемонструвати не на словах своє бачення і ступінь опікування перспективами постачання озброєння і військової техніки до Збройних Сил. В той же час у мільйонів платників податків з’являється можливість побачити, як саме будуть витрачатися значні суми з оборонного бюджету.
Наразі проект ДОЗ-2020 розглянутий в РНБО і вже зазнав чимало критичних зауважень і оцінок. В найближчий час документ надійде на погодження до профільного комітету ВР України.
У нас з вами є щонайменше тиждень для того, щоб проговорити потенційні “гострі кути” оборонного замовлення і критичні зауваження до проекту документу. Будемо говорити про ракети, бронетехніку, боєприпаси і, звісно, про гроші! Починаємо…
* * *
Ракетний перекіс: без права на помилку
Починаємо розмову про вже доступні для обговорення складові ДОЗу. Сьогодні поговоримо про один з найпотужніших родів зброї сучасності – про ракетні комплекси оперативно-тактичного призначення.
Яскравими представниками цього сімейства у ЗС України є досить відомі ракетні комплекси Точка (9К79) і Точка-У (9К79-1) радянського виробництва 70-80 років минулого сторіччя. Слід зазначити, що незважаючи на дбайливе зберігання і ощадливе використання протягом 2014-15 років, на сьогодні кількісні показники запасів зазначених ракет, м’яко кажучи, не відповідають потребам ЗС України, не говорячи вже про тактико-технічні характеристики комплексів, розроблених 40-50 років тому.
Відповіддю оборонного відомства і вітчизняного оборонного комплексу на цю складну ситуацію стали відкриття і просування комплексу ракетних програм під загальним найменуванням “Вільха”. Всі ці програми стосувались ремонту, модернізації та покращення бойових можливостей реактивної системи залпового вогню 9К58, більш відомої як “Смерч”.
Дослідно-конструкторські роботи в 2015-19 роках велись по трьох напрямках: продовження ресурсу невеликого існуючого запасу некерованих ракет 9М55 (“Вільха-Р”), використання лише корпусів ракет 9М55 і заміна твердопаливних двигунів на нові, встановлення системи коригування на базі GPS та інерційної системи навігації, дообладнання ракети додатковими газодинамічними двигунами (власне “Вільха”) і… розробка ракети з повністю нових комплектуючих – новий ракетний корпус, новий твердопаливний двигун, аналогічна до «Вільхи» система коригування та газодинамічних двигунів (“Вільха-М”).
Перші два проекти були успішно завершені. В результаті реалізації ДКР “Вільха” лише на базі старих корпусів ракет ЗСУ отримували високоточну зброю, здатну на відстані у 70 км вражати цілі з точністю до 30 м. Випробування «Вільха-Р» (звичайних, «неточних» ракет») та «Вільха» (високоточна ракета) пройшли успішно – вже у 2019-ому році ЗСУ отримали близько 100 ракет «Вільха».
«Вільха-М» (повністю нова ракета з дальністю 110 км) завершує державні випробування і планувалась до постачання у війська. Цей проект, між іншим, має значний експортний потенціал у сотні мільйонів доларів – на випробуваннях вже були присутні делегації з Саудівської Аравії, Туреччини, Об’єднаних Арабських Еміратів; очікується оголошення результатів тендеру для Збройних Сил Кувейту.
В той же час, згідно доступної інформації, оборонне відомство України не планує у 2020-му році закуповувати високоточні ракети «Вільха» та «Вільха-М». Незначне фінансування виділяється лише на ремонт старих ракет – за проектом «Вільха-Р». Наслідки такого підходу можуть бути катастрофічними для і без того нечисельних і неоснащених належним чином військових частин ракетних військ (або їм подібних) і можуть лише грати на руку нашому противнику. До виконання зазначених проектів залучено загалом близько тридцяти різних підприємств ВПК із тисячами співробітників. Таким чином, окрім прямого впливу на зниження рівня спроможностей ЗС України, зупинка проектів «Вільха» та «Вільха-М» може привести і до спаду в ракетній галузі України, так знайомому нам по ситуації довоєнних років.
P.S. Слід взяти до уваги, що ракетобудування/модернізація є достатньо ”інертними” галузями навіть в умовах проектувальних і виробничих технологій нашого сторіччя. На виправлення прорахунків і помилок у визначенні пріоритетів для розробки і фінансування розвитку ракетної техніки іноді витрачаються роки і десятиріччя.
Чи маємо ми право нехтувати загальноприйнятними ефективними підходами і в умовах конфлікту експериментувати з питаннями оснащення наших Збройних Сил високотехнологічними системами озброєння?..
* * *
Достатньо сказано про перспективність і, в той же час, неоднозначність ролі цієї техніки у збройних протистояннях сучасності по всьому світу. Також немало за останні роки ми чули про переваги і недоліки зразків вітчизняних ББМ, які надходили і надходять на озброєння ЗС України.
Причому для теми сьогоднішньої розмови ключовим є слово – вітчизняні. Саме чому? А тому, що до ДОЗу-2020, мабуть, вперше в новітній історії України, в значній кількості включено ББМ іноземного виробництва. Мова йде про бронемашину «Oncilla» виробництва Польщі, із заявленою ціною всього-то у 8,3 млн. гривень за одиницю. Історія цієї машини по своєму унікальна і почалася вона задовго до весни 2014 року. І почалася вона – в Україні, десь в надрах всесильного тоді, як ніколи, концерну Укроборонпром. Справа в тому, що «Oncilla» є нічим іншим як польським варіантом вітчизняної бронемашини «Дозор», якій за тривалий термін так і не судилося стати зразком, що відповідав би вимогам ЗС України.
Державною Компанією «УкрСпецЕкспорт» свого часу було офіційно експортовано документацію на «Дозор» до Польщі. І вже через багато років Україна планує закуповувати польську копію «Дозору» під звучною назвою «Oncilla». Безперечно, польські фахівці значно удосконалили невдалий зразок, і він позбавився багатьох вад свого прототипу. Але, на жаль, далеко не всіх. Так, наприклад, відповідно до акту «Демонстраційного показу нових і модернізованих зразків автомобільної та бронетанкової техніки», який було ініційовано РНБОУ та ГШ ЗСУ у грудні 2019 року, «Oncilla» не змогла подолати підйом з ухилом 30º, а це є стандартною вимогою до прохідності бойових машин в арміях всього світу вже майже сотню років! Крім того, комісія зауважила ряд додаткових недоліків: незручність переміщення всередині десантного відсіку, ускладнена заміна екіпажу та десанту, необхідність дообладнання додатковими бійницями та бортами…
Державницький підхід до такої ситуації мав би розуміти під собою системну роботу по удосконаленню конструкції та тактико-технічних характеристик горезвісного «Дозору» з урахуванням всіх побажань Збройних Сил і невтішного досвіду їх експлуатації 2016-2019 років. І така робота мала б розгорнутися на підприємствах вітчизняного оборонного комплексу.
Небагато математики: припустимо, що Міноборони придбає в ДК «Укроборонпром» 25 одиниць «Дозор-Б» за ціною у 8 млн. грн; припустимо, що після обрахування розрахунково-калькуляційних матеріалів рентабельність угоди для державних підприємств «ХКБМ» або «ЛБТЗ» складе лише 5% – 400 тис. гривень. На контракті в 25 автомобілів це 10 млн. грн – значна сума для оновлення виробничих фондів чи розробки нових систем озброєння, а також, що важливо в соціальному плані, для утримання кваліфікованої робочої сили…
Але… державницький підхід, при оснащенні ЗС України ББМ, в проекті оборонного замовлення на 2020 рік поки ще розгледіти складно. Замість цього Україні пропонується профінансувати оборонну промисловість Польщі, а оновлення виробництва вітчизняних державних заводів, здається, пропонується оплачувати з бюджету…
* * *
Закупівля боєприпасів до артилерійських систем
Зміст проекту ДОЗу на 2020 рік продовжує дивувати не зовсім зрозумілими деталями. Розглянемо питання закупівлі боєприпасів до артилерійських систем.
Добре відомо, що крім значної витрати мінометних мін і артилерійських снарядів у 2014-15 роках чимало таких боєприпасів було втрачено пізніше, під час надзвичайних подій на арсеналах і складах. Без перебільшення можна сказати, що питання забезпечення артилерії ЗС України окремими видами боєприпасів так званої дефіцитної номенклатури є ключовим питанням гарантування боєздатності наших військових частин і підрозділів. Не варто також і забувати, що артилерійські боєприпаси певних найменувань, які використовуються в ЗС України, не виробляються жодною країною світу крім … Російської Федерації.
Що ми бачимо, аналізуючи проект ДОЗу? Знову трошки математики. Наприклад, Міністерство оборони планує закупити: – 100 мм постріли до МТ-12 у кількості 5 000 штук на суму 9,9 млн. грн; – 152 мм постріли (без уточнення номенклатури та гармати) у кількості 7 000 штук на суму 66,4 млн. грн.
На перший погляд, нібито кількість досить значна, але… придивіться до ціни: планується закупити 100 мм постріли в середньому за… 1980 грн/постріл! Для порівняння – вже зараз 60 мм мінометні постріли закуповуються за ціною у 2 рази вище! Закладання такої ціни може свідчити лише про бажання зірвати постачання гостродефіцитних снарядів.
Із 152 мм пострілами ситуація ще цікавіше : купуючи у 2019-ому році постріли до артсистеми Д-20 за 25 тисяч гривень, а корпуси (лише корпуси, як частина пострілу!) до найбільш далекобійного «Гіацинту» за 32 тисячі гривень, якимось дивом планує у 2020-ому році придбати подібну продукцію за ціною 9 485 грн/постріл! Більш ніж втричі дешевше!.. Можливо, розробникам ДОЗу відомі якісь нові, недоступні широкому розумінню, закони ринку, які мають діяти суто під час забезпечення артилерії ЗС України боєприпасами?
На жаль, в загальному сприйнятті, за такими ціновими підходами проглядається наразі лише незграбна спроба запуску механізму довготривалої військово-економічної диверсії з потенційно катастрофічними для артилерії наших Збройних Сил наслідками.
І, на заключення, про пріоритети. Загалом сума у 76 млн. грн на закупівлю артилерійських боєприпасів виглядає насмішкою над боєздатністю ЗС України… Для розуміння: лише на сумнівні бронемашини «Oncilla», про які мова була раніше, планується витратити майже втричі більше – 207 млн. грн.
* * *
Продовжуємо розмову про доступні для обговорення складові ДОЗу на 2020 рік. Після короткого огляду ситуації по певним найменуванням боєприпасів перейдемо до власне гармат.
Перебіг подій 2014-15 років і, час від часу, поточні новини із зони ООС чітко доводять провідну роль підрозділів артилерійських гармат “поважних” калібрів у вогневому ураженні противника як на лінії зіткнення, так і в глибині його бойового порядку/оперативної побудови. Важко також переоцінити роль таких систем в контрбатарейній боротьбі. Все це – академічні положення, перевірені практикою тривалого збройного протистояння на Сході нашої держави.
На жаль, не є новиною і те, що переважна частина далекобійних артилерійських систем, які використовуються ЗС України, розроблені більше ніж півсторіччя тому і, враховуючи широке застосування протягом динамічної фази конфлікту, мають значний знос стволів. Крім того, далекобійність таких систем при використанні “звичайного” пострілу є все ж таки обмеженою (для систем Д-20/2С3 до 17, 4 км; для сімейства “Мста” – 24,7 км; і навіть для “Гіацинтів” – до 30,5 км).
Відповіддю вітчизняного промислового комплексу стала розробка самохідної артилерійської 155 мм установки “Богдана” з довжиною ствола у 52 калібри і можливістю вражати ціль звичайними (нереактивними) снарядами на відстані до 35 км. У 2018 році було вперше представлено зразок для ходових випробувань, у 2019 році розпочато вогневі випробування. Цілком можливо, що, як будь яка нова розробка, “Богдана” ще має пройти свій шлях до визнання і досконалості.
Але, в будь якому випадку, на сьогоднішній день “Богдана” є повністю українською розробкою – артсистема виробництва “Краматорського заводу важкого верстатобудування” змонтована на шасі “АвтоКрАЗу”. Окремої уваги заслуговує стандартний “натівський” калібр системи у 155 мм. Боєприпаси вказаного калібру теоретично можливо як закуповувати у партнерів – США, Туреччини, країн ЄС, Пакистану, так і виробляти в Україні – паралельно з розробкою пострілів до “Гіацинту”. До слова, за інформацією з відкритих джерел, і приватні, і державні українські компанії розпочали роботу над 155 мм пострілами більше ніж два роки тому.
Нічого спільного з рекламою! Черговий провалений тест на поєднання слова і діла. Чи знайшли у проекті ДОЗу на 2020 рік своє відображення задекларовані намагання підтримати розвиток вітчизняної артилерії та вітчизняного виробника, не говорячи вже про прагнення досягати технічних стандартів НАТО?.. Відповідь, на жаль, негативна. Проект ДОЗу не передбачає закупівлю самохідних артилерійських установок “Богдана” в наступному році.
* * *
“Гроші теж стріляють…”- така цитата з класики добре знайома всім. У ДОЗа на 2020 рік теж є своя складова саме таких “стріляючих” грошових сум. І мова на цей раз йде не про гроші, які перетворюються на, скажімо, дефіцитні боєприпаси або озброєння і військову техніку. Сьогодні поговоримо саме про грошові кошти…
Всім, хто знайомий хоча б поверхово із механізмом державних закупівель, добре відомий механізм надання так званих Державних гарантій Міністерства фінансів України. Суть роботи цього механізму досить проста – вона полягає в отриманні державними замовниками (в нашому випадку – Міністерством оборони України) кредитного фінансування на закупівлю, ремонт і модернізацію озброєння і військової техніки. Механізм дієвий, і, час від часу, єдиний, який би дозволяв постачання до ЗС України певних зразків озброєння і обладнання від вітчизняних виробників.
Наприклад, у 2016 році ДП “Харківський бронетанковий завод” отримало 943 млн. грн на постачання до ЗС України бронетранспортерів БТР-4, а скандально відоме ДП “Житомирський бронетанковий завод” у 2018 році – 891 млн. грн на ремонт БМП-1 і БМП-2… Як бачимо, суми, які фігурують при наданні Державних гарантій, складно назвати незначними. Загалом протягом 2015-1019 років, використовуючи механізм кредитування та надання державних гарантій, Міністерство оборони України отримало нової та відремонтованої техніки на мільярди гривень.
І ось, у проекті ДОЗ на 2020 рік з’явилося таке собі нововведення – виділення коштів у сумі 2,8 млрд. грн на дострокове погашення раніше виданих зобов’язань. Все б нічого, борги, як відомо, потрібно віддавати. Але… таке термінове погашення не вимагається умовами кредитних договорів! Можна лише припускати ймовірність певної “змови” оборонного відомства з державними банками, які достроково отримують мільярди гривень.
Таке погашення просто “проковтне” частину оборонного бюджету у 2,8 млрд. грн. Можливо, тих самих мільярдів, яких нам так не вистачає на оперативно-тактичні ракети і самохідні артилерійські установки “Богдана”?..
