Поки живемо ми та наша пам’ять

Сергій Місюра

1 березня 2014 року. Рівно 6 років тому, приблизно о 8 вечора.

Офіцери Чорної 72 Бригади отримали сповіщення, що бригаду підняли по тривозі.

Цей день пам’ятаю як сьогодні. Ми його чекали. І одразу поїхали з речами до частини. Не на навчальну, а саме БОЙОВУ ТРИВОГУ.

Заводити техніку, шукати волонтерів і акумулятори, отримувати боєприпаси, ремонтувати, що завелось, комплектувати підрозділи людьми, які були, і технікою, яка стала боєготова за наступний тиждень. Так, перший батальйон вже 8 березня був на Донбасі. Один, на зібраній техніці та людьми зі всієї бригади.

Ми готувалися до війни усіма способами. Відбиватись усім, що було під руками. Гризти землю за Україну, не маючи практично нічого на той момент. Все решту ми тільки нарощували наступні 5 років.

І після довгих п’яти років, три з яких я провів в полях Донбасу, ні разу не побачивши ППД бригади, я не думав, що, маючи на даний момент таку армію, зможу спитати:

Як ми зараз готуємося до миру, здачі землі та реінтеграції Донбасу на умовах Путіна, при цьому про Крим взагалі забули, а г-ни по типу Бужанського і Ко будуть розказувати про пам’ять русского міра і колишніх героїв совка?!

Як ми докотились до стагнації патріотизму, повернення проросійських морд та возвеличення дій влади, що ведуть Україну в рабство пропаганди проросійського миру?

Невже людям не зрозуміло, що збирати всією Україною акумулятори та бронежилети в березні 2014 року – це боротьба за незалежність, і на фоні страху війни ми відстояли частину України і показали свою ідентичність. А при постійних розмовах про мир, присиплення попелом свідомості, що так буде краще, Росія не ворог, ми котимось до рук Кремля, і це буде кінець України з завершенням плану об’єднання з Москвою?

Не за таку долю України ми воюємо 6 років. Не за такі плани загинули тисячі українців. Не за такі успіхи жевріє пам’ять про наших героїв.

І пам’ять про віроломний напад і анексію територій не дозволять забути, хто така Росія, і чому мокшан треба бити по лапах, щоб аж валянки тріщали. І влада хай це пам’ятає, раз в 2014 році не про Україну думали, а як чергову п’єсу на роялі записати. Ми знаємо як боронити державу, а вони тільки шити справи по бронікам чи Шеремету, або домовитись з Путіним, бо в очах щось там видно.

Тому поки живемо ми та наша пам’ять, не дозволимо згубити Батьківщину!

Слава Україні!
І Слава ЗСУ!

Автори