Слава Туреччині, Пане Президенте!
Оцінюючи керівників інших держав, ми, природно, робимо це виходячи з нашої, української точки зору. Відтак, більшість з них для нас «не такі», не білі, не пухнасті й не поборники всесвітнього гуманізму. Однак раціональніше було б давати оцінку їхнім діям залежно від того, якою мірою очільник тієї чи тієї іноземної країни діє в інтересах свого народу, потім – своїх союзників, і лише потім – решти світу.
З початком російсько-турецького збройного конфлікту в українському сегменті ФБ на адресу Ердогана прозвучало чимало закидів: автократ, розвалив управління армією (посадивши до в’язниці опозиційних офіцерів), шантажист (загрожує Європі черговою хвилею біженців), тож не варто ним захоплюватись.
Захоплюватись, очевидно, ні Ердоганом, ні якимось іншим іноземним лідером не варто, але слід правильно зрозуміти, що і з якою метою він робить, та яку користь з цього може мати Україна.
Туреччина, яка великою (дуже великою?) мірою інтегрована в мусульманський світ, відіграє визначну роль у допомозі сирійським біженцям. Пропозиція розмістити їх у безпечній зоні на території самої Сирії виглядає прийнятним компромісом, адже навіть потужна Туреччина не може приймати в себе безкінечні потоки втікачів.
Мордор вчинив так, як має вчиняти Мордор, безчесно й підступно, порушивши зовсім свіжу угоду, досягнуту в Сочі.
Туреччина дала відсіч. Таку, на яку ніхто не сподівався: ні зніжена (власне, корумпована путіним) Європа, ні сама недоімперія; можливо, такого не очікувала й Америка. Ердоган – не білий, не пухнастий, триклятий автократ – вчинив так, як має вчиняти лідер нації, верховний головнокомандувач і державний діяч. «Турки своїх не кидають!» Гідний приклад для наслідування для горе-поводирів Німеччини, Франції, України, інших європейських країн.
Чи була поведінка Мордору несподіванкою для Ердогана? Інтуїтивно вважаю, що ні. Його приїзд до нас і оте «Слава Україні!» цілком могли означати, що Туреччина веде пошуки союзника в імовірному конфлікті з Мордором (або ж, принаймні, намагається зрозуміти, чи такі пошуки доцільні). Ердоган виглядає реалістом, до того ж реалістом східного типу, готовим на ситуативні союзи заради інтересів свого народу (держави, трону). Власне, загравання з путіним, як на мене, й було таким ситуативним союзом, з огляду на критику з боку «цнотливої» Європи та багаторічне блокування вступу до ЄС.
Автократ чи дуже великий автократ, але Ердоган виступив в інтересах своєї Туреччини (безпекових, економічних, геополітичних) і в інтересах мусульманського світу. Турецька армія показала себе добре організованою, напрочуд високотехнологічною та, що надзвичайно важливо для будь-якої армії, патріотичною.
А Європі, котра застрягла в мюнхенському синдромі, нема на що скаржитись: це її угодовська ріал політік призвела до формування в агресора комплексу вседозволеності. «Чужі» Молдова, Грузія, Україна, Сирія – лише початок, далі має настати черга балтійських країн, Польщі, Фінляндії, Норвегії…
Недоімперія не заспокоїться, аж поки її не зупинить Сила…
