Гетьман. Міф про окупацію
Про те, хто привів німців в Україну, навіщо німцям знадобилося укладати з Україною якісь угоди, і чому німців не влаштувала Центральна Рада, я написав у попередньому дописі. На весну 1918 р. Німеччина і Австро-Угорщина вели виснажливу Першу Світову війну. Становище їхнє було критичне. Масові призови вирвали з промисловості і аграрного сектору чимало робочих рук – Центральні держави потерпали від загрози голоду і економічного занепаду. Отримання харчів та сировини з України для них було реальним порятунком. При цьому німці ну от просто не мали сил на встановлення в Україні прямої окупаційної влади. Ідеалом для них була взаємовигідна угода з місцевим урядом. На цю ситуацію ідеально лягли і прагнення українців до Незалежності та встановлення гетьманату Скоропадського замість безпорадної Центральної Ради.
Хоча насправді, гетьманату німці не надто й раділи. На заміну соціалістичним мрійникам з ЦР пришли прагматики – фахові ділки та управлінці. Гетьманські можновладці чудово розуміли, що вони потрібні німцям і австрійцям не менше ніж ті їм і цим користувалися. Результати проявилися швидко. Наприклад, 27 травня з Німеччини в Україну прибули три ешелони з сільгосптехнікою, яку німці намагалися втюхати за 10 мільйонів карбованців. Гетьманські урядовці торгувалися аж допоки не збили ціну до 5 мільйонів – удвічі.
Міф про «грабіжницьку окупацію» руйнують мемуари сучасників:
«Це був момент найбільшого економічного виснаження, і німці чекали від нас харчової манни. Тому вони, в порушення всіх традицій, фігурували в нас не як імпортери, а виключно як експортери… Покупці ж вони були крупні і щедрі, платили охайно в німецьких марках. Тому й торгівельно-промисловий світ охоче з ними працював», – писав київський присяжний повірений А. Гольденвейзер.
Потреба у сировині по факту відкрила ринки Німеччини і Австро-Угорщини для українських товарів. Молода українська держава потребували чималих грошей – такою ситуацією гріх було не скористатися.
Від квітня по листопад 1918 р. Україна продала Центральним державам: 113 421 т. збіжжя, 66 000 т. цукру, 5 499 т. масла, 1 652 т. риби, 4 499 т. м’яса в консервах, 137 000 коней тощо й тощо. У відповідь з Німеччини прибули 21 428 вагони вугілля, 1 651 сільгоспмашина, а також обладнання, нафта, гас, пастельна змазка для паротягів і багато іншого. Австро-Угорщина додала сюди 700 вагонів солі, папір в рулонах, емальований посуд тощо.
Як це все відбивалося на рівні життя українців? Слово очевидцю:
«Життя у Катеринославі било ключем… Після радянської голодовки вражала нечувана дешевизна цін на харчові припаси та величезна кількість їх на ринках» – згадував часи гетьманату професор Ігренєв.
Дійшло до того, що український кооперативний союз «Централ» за 17 мільйонів німецьких марок викупив у Німеччині фабрику сільськогосподарських машин Гена.
Була інша проблема. Користуючись прозорим кордоном між Україною і Центральними державами, до контрабандного вивезення продуктів часто вдавалися самі німецькі військові частини. Але й ця проблема була закрита під час візиту гетьмана Скоропадського до Німеччини і його особистої зустрічі з кайзером Вільгельмом ІІ. Було узгоджене питання створення українського війська. Було домовлено, що Україна запроваджувала митну і прикордонну служби. Нарешті було укладено угоду про економічну співпрацю між Україною і Німеччиною на 1919 р. Німеччина з Україною домовлялися не тільки торгувати, а ще й сплачувати Україні мито. Ви оцінили рівень «грабіжницької окупації»? Додам, що мито німці сплачували весь 1918 р., але за меншими ставками, відповідно до ще довоєнних російсько-німецьких угод.
Зустріч німецького імператора з українським гетьманом як з лідером союзної держави неймовірно підняла престиж гетьмана Скоропадського як у середини країни, так і за її межами. Перспективи у України тоді були блискучі. Але всі їх українці обміняли на владу журналістів та літераторів і, як похідне, на зникнення України з мапи світу.
