Танці з гранатою

Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

Іноді спостерігати за тим, як хороші розумні люди тягають по просторах соціальних мереж підібраний під ногами незрозумілий предмет цікавої форми, цікаво. Ти дивишся на те, як вони передають його один одному, вихоплюють з рук, крутять перед очима. Ти слухаєш їх розумні версії про суть цього предмета і навіть можливі плани щодо його використання для покращення світобудови.

Потім тобі стає сумно, а потім і взагалі тривожно та сумно.
Тому що ти знаєш, що ця «цікава штучка» – граната «Ф-1».
Тому що ти вже зрозумів – це не макет. І захоплюючу дискусію від кривавих бризок відокремлює ось це кільце, яке забавно бовтається збоку. Тим більше, що тягають гранату в основному за нього, зручно ж.
Тим більше, все частіше лунає глибокодумна фраза: «Нічого страшного не станеться, якщо…»

Коли ви почали тягати зі сторінки на сторінку фразу «Порошенко вже “не торт…”» та інші сентенції про «збитого льотчика» і селекційні фантазії про «вирощування нового лідера», це було повчально. Повчальність полягала в тому, що вкидання цього в інформпростір було зроблено неприховано технологічно. Тобто в відкриту. Проте навіть лідери громадської думки, з готовністю і одночасно, схопилися за цей «предмет» і почали «пропускати його через себе». Використовуючи для цього всю міць свого таланту, фантазії, здатності до переконання і вбивчої іронії. І банальний «вкид» став виглядати достовірніше і природніше. Тому що «пропустили через себе». Тому що вжилися в роль «мудрих і об’єктивних». Тому що «біле пальто» – це, курва, красиво. Скільки разів ти сам не казав про зворотне. Тому що є туга за «собою минулим», трохи більше вільному в помилках. І коли ти говориш фразу «не можна увійти двічі в одну воду», ти солодко мрієш саме про це.



Спостерігаючи за цим, я мовчав. По-перше, було досить людей, яки кричали вам, що це граната. А не важок від годинника з зозулею, не горіхокол, і не іграшка БДСМ. А по-друге, була надія, що потягавши предмет по окрузі, ви скажете «Ха, це ж граната! Я завжди знав, але хотів вам переконливо показати – як ніколи не треба робити ».

Але ось біда. За останні п’ять днів троє людей, яких я безсумнівно поважаю і ціную, сказали мені практично однакову фразу. Чомусь, посміхаючись, з обличчям сповненим відчайдушної приреченості: «Ось побачиш, ми ще будемо захищати Зеленського так, як до цього Пороха. Але не тому, що ми будемо його підтримувати. А тому, що в альтернативі будуть регіонали і росія».

У цьому самому місці я зрозумів, що кільце з гранати вже тягнуть. І запобіжна чека прийшла в рух. Ще трохи, і спрацює пружина, відбудеться накол, і через кілька секунд «хлоп» – і вибух виб’є розум із решти «розумної частини» суспільства. Ось це, власне, і була та мета, на яку працюють останні технології «вкидань».

Це знак. Знак того, панове, що ви вже готові «дої*атися до мишей». Мабуть, ви теж втомилися, але вам потрібно обґрунтування слабкості. Щоб це «гідно виглядало». Хоча б як «горе від розуму».

Ви вже майже погодилися на альтернативу між «3,14дець і повний 3,14дець». Ви розповідаєте мені про те, що вам треба «ростити лідерів». Забуваючи про те, що п’ять з гаком років я провів, забезпечуючи вам цю можливість на фронті. Але все, що «виросло», – це набір дятлів, фріків, «патріотів за викликом», «нових облич» після пластичних операцій і дутих «кандидатів в царі». І закінчилося все сумним цирком, що загрожує перерости в «цирковий абсолютизм». І ви готуєте мене до того, що наступна стадія – героїчний бій за один сорт лайна проти іншого?

А знаєте, чим закінчиться варіант боротьби «за Зеленського проти регіоналів?». Звичайно, виграють регіонали. Тому що в цей раз ви не просто пересретесь – затрахаєте один-одного до кривавих мозолів на робочих поверхнях. І не буде ніякого сумного «ми зробили все, що могли». Цим ви обманювали себе в минулий раз – двічі це не проходить. Частину з вас зачистять про всяк випадок. А частину безсумнівно візьмуть на службу. І ви будете розповідати один одному про те, що «наступного разу будете захищати регіоналів, щоб не прийшов особисто путін (ху*тін, або хто там буде). А потім «захищати путина, щоб не прийшов Вельзевул». І так далі.

Шлях вниз – самий прогресуючий і перспективний. Йому допомагають закони фізики і відсутність необхідності в зусиллях. І його вища стадія – вільне падіння.

Я ось що хочу вам сказати. Якщо це стане трендом, особисто я в наступний раз нічию дупу прикривати не прийду. У 14 у мене була альтернатива. Україна і спокійне існування в спокійній країні. Я вибрав Україну і помножив на нуль багато речей у своєму житті. Саме для того, щоб дати можливість будувати. І майже вийшло. І навіть зараз ще є шанси. Так-так. Ми ще не всі шанси просрали, як не дивно.

Але добровільна деградація – це без мене.
Мене більше влаштує здохнути на маленькій барикаді в колі тих, хто зміг не втратити себе. Або все виправити. Але це тільки якщо наша «розумна меншість» не перетворитися на зграю папуг з гранатою. Які голосно і багато кричать, щоб заглушити власне сумління. І тягнуть за веселе кільце з незрозумілої їм конструкції.

Вибачте, якщо кого образив. Я все одно краще ніж граната. Я нею ще й користуватися можу навчити.

Так що залиште ці танці.


Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Завжди відчуваю задоволення, коли натрапляю на текст, який міг і навіть планував написати сам. Аналогія мавпи з гранатою стосовно тих, хто зараз із радісними вигуками підхопили цю блискучу забавку у виді “Порох уже своє відіграв, давайте шукати нового”, давно просилися в фейсбук. Добре, що це написав Гліб, а я зможу зі спокійним сумлінням поширити його дуже влучний допис і зайнятися розробкою інших тем.

Насправді, тут виведена дуже загрозлива формула суспільного сповзання в трясовину, з якої колись уже не буде виходу. Спершу ми безкритично підхоплюємо вкинуту ворогом тезу. Ми усвідомлюємо, що це підсунув ворог, але ж: “… там теж мудрі люди трапляються, які співчувають нам і бажають добра Україні, тож – і чужому научайтесь…” Далі ви це обробляєте в якусь легкотравну вже для свого середовища форму й перезапускаєте від себе. Ваші читачі вже не бачать ворожого походження тези, вони її отримали від вас і поширили далі, бо ж “так думає мудра й авторитетна людина”. А наступний рівень споживачів локшини на вухах уже сприймуть це за формулою: “Я ж за Порошенка голосував і його хотів би підтримати, але ж усі довкола пишуть, що він своє вже відіграв, а диму ж без вогню не буває…” У цьому й суть миттєвого розповсюдження ворожих провокацій на нашому малоросійському ґрунті – у нас увесь тягар самознищення беруть на себе корисні ідіоти.

І є ще друга формула, яка неодмінно продовжує першу й нерозривно з нею пов’язана. Полягає в тому, щоб абсолютне зло, з яким не можна миритися в будь-якій формі, розмити до статусу “меншого зла”, яке нам рано чи пізно доведеться захищати, щоб не прийшло зло ще більше. Відмітьте: ми не лише не боремося за добро, не стараємося його відстояти й привести до перемоги, ми перед тим своїми язиками, руками, ще там невість чим від того добра, яке маємо ось тут і зараз, відрікаємося, дуже активно стараємося його закопати й земельку довкола притрамбувати, аби сумління не мучив факт, що була ж дійсно позитивна альтернатива будь-якому злу. Цей шлях не має свого завершення, бо згадана вище формула може бути повторена до безкінечності. Глибин потенційного падіння навіть усвідомити собі не можемо. Згадайте, найстрашніші сталінські чи гітлерівські кати завжди мали в своєму арсеналі саме такі виправдання…

Воістину, росіянам у нас майже нічого й робити додатково не потрібно, лише через фабрику тролів запустити пару тез і трошки їх підштовхнути. Усе решта зроблять бездумні малороси, частина яких ще вчора були українцями…


Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Блііін, від покаянної хвилі “нє сотворі сєбє куміра” очі сльозяться.

Хтось десь зустрічав позицію “Порошенко-бубочка! Вєрім-молімся!”, щоби її з таким ентузіазмом засуджувати? 🙂

А навіть якщо десь і проскакує, то це хіба привід підіймати її на знамена білопальтішества?

Та в Україні месій більше ніж в Бразилії Педро – обирайте собі на здоровля.
Скільки можна на тих “всьо просравших” кидатися, і чим “збитий льотчік” може заважати по-справжньому “новому, молодому, лідеру-спасителю”?

І взагалі, нам ще 4,5 роки в історію входити разом з найвеличнішим лідером (о 42 годіках), якось ми знову через три ступєнькі стрибаємо, нє?


Елена Подгорная
Елена Подгорная

Давным-давно, на заре нашей Независимости, в Украине были националисты.
Умные, образованные люди, у которых хотелось учиться и которым хотелось подражать. Дякуючи одному такому пану, я вивчила українську мову. Бо у школі в нас навіть вчителя не було. Так, я повністю розумію мову, дивлюсь фільми з українськім перекладом, по роботі документообіг в нас тількі українською. Мені однаково, якою мовою читати. До мовних срачів я не розрізняла мову спілкування в оточенні. Бо головне для мене – зміст та порозуміння.

Националисты любили Украину. И хотели сделать её сильной, богатой, красивой страной. Самостоятельной. И влиятельной в мировом сообществе. У них бы точно получилось. У них уже получалось… Но кого-то потом убили. Кого-то запугали и вынудили уехать из страны, спасая свои жизни и жизни своих родных.

Не все, кто любит Украину и способен привести её к процветанию, – герои, готовые жертвовать жизнями своих детей. Оставили нам Тягныбока, Фарион и Коханивського. Более того, для пущего эффекту некоторых в парламент завели, что бы все их увидели и ужаснулись. Сразу отвечу на тапок, летящий в сторону слова “завели”. Сами они не прошли никогда. Даже после Майдана, на волне сумасшедшего подъёма патриотизма и национализма. Это обычная логика. Не всем доступная, потому считаю нужным объяснить.

Потом у нас появились порохоботы. Большинство из них тоже умные, образованные люди. Некоторые вполне себе умеют в логику. Они так же любят Украину и хотят сделать её сильной, богатой, красивой европейской страной. Самостоятельной. И влиятельной в мировом сообществе. Но мне кажется… Нет, я уверена. С порохоботами сейчас делают так же, как когда-то с националистами.

А вы все продолжайте линию кпсс с осуждением не так вами понятой мысли оппонента и разведением срачей на ровном месте.

6 лет уже идёт война. В том числе и информационная. Все на этой войне побывали. Не все поняли, как оно работает. И вроде ж умные люди, а продолжаете верить ноунейм аккаунтам, с удовольствием и прихрюкиванием едите информационную жрачку, не особо разбираясь в её качестве и не глядя из чьих рук кормят. Лишь бы слова нравились. Вы так и не научились различать живых людей и проекты, которые созданы для работы и манипуляций с вашими мозгами. Или что там у некоторых под костью?

И вот ещё что. Не все патриоты и националисты одинаково полезны. Так показывает опыт и практика моей довольно интересной жизни. То же относится и к порохоботам. С некоторыми я на одном гектаре срать не сяду. Соррян за откровенный снобизм.

Ілюстрація © Nancy Fouts

 

Поділитися:
Share

Share