Просто нас убивають…
Втрати в ООС порівняно з минулим роком – зросли. «Треба просто перестати стріляти» – президент Зеленський цю ідею наполегливо втілює в життя. Результати – відомі. Ми розвели сили на трьох ділянках. Ми погодилися з формулою Штайнмайєра. Набрали зобов’язань під час Паризької зустрічі з Путіним.
Але, доречне питання – протилежна сторона готова просто перестати стріляти? Різноманітні Сивохи і Устенки нас регулярно переконують, що треба замирюватися і що задля єдності країни ми мусимо порозумітися з бойовиками «ДНР-ЛНР». Та чи хочуть якогось порозуміння самі бойовики?
Є простий маркер, аби дізнатися це – подивитися на динаміку втрат на фронті, від моменту коли намір «просто перестати стріляти» почав втілюватися, тобто – від початку роботи уряду Гончарука. І порівняти з втратами минулорічними. От що виходить у результаті.
Торік, від вересня 2018 р. по січень 2019 р. (включно) в зоні проведення ООС загинули 84 силовики. Нині, від вересня 2019 р. по 1 лютого 2020 р. втрати українських силовиків склали 78 бійців. Вже одне це свідчить – від намагань «перестати стріляти» толку ніякого. Солдати продовжують гинути, і зменшення втрат на 7% погоди не робить – чисельність втрат не буває стабільною. У жовтні 2018 р. загинув 21 боєць, тоді як у грудні того ж року – 13. Причин тому – маса, від інтенсивності боєзіткнень до банального везіння. Але.
Набагато цікавіше все стає, якщо придивитися до причин загибелі військовослужбовців. Вони в зоні ООС бувають різні. Солдати гинуть від ворожої зброї. Солдати гинуть у ДТП. Солдати гинуть через необережне поводження зі зброєю. Трапляються випадки самогубства. Тощо. Умовно втрати розділяють на бойові і небойові. І от тут на нас чекає сюрприз.
У період вересень 2018 р. – січень 2019 р. втрати українських силовиків від ворожої зброї становили 44 особи – 9 у вересні, 14 у жовтні, 11 у листопаді, 7 у грудні і 3 у січні. Але вже зараз, в період від вересня 2019 р. по січень 2020 р. у бойових умовах загинули 55 військовослужбовців. 14 у вересні, 10 у жовтні, 6 у листопаді, 11 в грудні, 14 у січні. Переважна більшість наших солдат загинули від кулі снайпера або від ворожих мін. Серед 55 загиблих від зброї ворога – полковник Коростельов, командир 128-ї гірсько-штурмової бригади. Другий комбриг протягом війни. Заслуговує на увагу також динаміка загиблих – зменшення до мінімуму в листопаді, після чого – знову збільшення. Очевидно, причина в Паризькій зустрічі Путін-Зеленський, яка сталася 9 грудня.
Зменшення статистики загиблих навіть на 7% сталося не через зменшення активності бойовиків, а через зменшення в зоні ООС небойових втрат. Існує чимало причин такого зменшення. Одна з них – змобілізованість солдат і офіцерів через значне ускладнення обстановки. І це має місце. Розведення сил – з одного боку, і явне пожвавлення терористів – з іншого.
Думаю, нікому не треба доводити, якби Москва хотіла припинення війни – стрільба на Донбасі припинилася б уже зараз. Але вона посилюється. Наших солдат гине не менше – їх гине більше. Ворог відверто дає зрозуміти, що на всі мирні ініціативи Зеленського він чхати хотів. Москва навіть не приховує, що її кінцева мета – посадити Зеленського за стіл переговорів з терористами, аби Зеленського руками терористів примушувати до нових і нових поступок, а Заходу показати, що ніякої російської агресії нема – є лише «громадянська війна» в Україні.
Очевидно, намір Зеленського замиритися з Москвою провалився. Втрати на фронті не стали менші ніж були – проте Росія повернулася в ОБСЄ, а ЗЕкоманда, віддавши Москві терориста Цемаха, зіпсувала стосунки з Нідерландами і розвалила коаліцію союзників України на Заході, яку так важко формував президент Порошенко. Під питанням – санкції проти Кремля. Що на це каже Зеленський? Він каже, що «війна продовжується, і треба з іще більшими зусиллями намагатися її завершити». Знову – просто перестати стріляти.
Тоді як нас – просто убивають.
