Гусячі історії, або Операція «Крила Помсти!»
Шеф Департаменту Гусячої Безпеки протиснувся в вузькі двері кабінету Верховного Гуся, плюхнувся в солом’яне сідало і втомлено витер піт.
– Щось трапилося? – запитав Верховний. – Ти сам не свій і потієш як ссавець.
– На жаль, Ваше Гусиньство, трапилося. Зараз розповім – ви теж спітнієте.
– Ну давай, що у нас там? – скривився головний гусак і сьорбнув міцної кави.
– Не у нас. У людей, – помовчавши, відповів Шеф.
– Тю. Слава Матері Гусці, ми – не люди. Ми – чесні птиці. У нас з ними неприємності в основному на різдво. Та й фуа-гра скоро всюди заборонять. Що там у них?
– У них як завжди. Тяга до самознищення, притаманна домінуючому виду. І політика. Але раніше це не стосувалося нас.
– А тепер що, ми створили партію і входимо в їх парламент? – посміхнувся в пів-дзьоба Верховний Гусь?
– Ні. Хоча при нинішній ситуації у нас були б всі шанси мінімум на друге місце після фракції клоунів.
– Клоунів? – поперхнувся кавою Верховний.
– Клоунів, шефе. Ну, там не тільки клоуни, звичайно. Перукарі та фотографи теж є. Люди стали голосувати всупереч тому, чим всю дорогу пишалися – здоровому глузду. Так що на наступних виборах, якщо вас висунути в Президенти, – питання можна вважати практично вирішеним.
– Гусячі Боги! Навіщо нам це пекло? Раніше ми поступалися людям в жадібності та віроломстві. А тепер бачу і в дурості нам їх не наздогнати. Розповідай по суті.
– Втім так, шефе. Їх нинішнє керівництво обгадилося майже за всіма пунктами. Як молоді гусенята, наївшись п’яного зерна. Зараз їх підозрюють в нечистій грі та домовленостях з ворогом.
– З ворогом? Як це?
– Ну, це, Ваше Гусиньство, як якщо б Ви з лисицями домовлялися…
– З лисицями? Як з ними можна домовитися? Це ж інший біологічний вид! Ми для них – їжа. Вони – наші вороги на рівні інстинктів. Єдині розмови – крила в сторони, шипіти, збиратися в зграю і клювати рудим очі, якщо полізуть. Ви в своєму розумі, Шефе? Точніше, вони в своєму розумі?
– Я ж кажу – клоуни, сер. Вони живуть ілюзіями сцени, поки їх не почнуть жерти. І очі ворогу вони більше не викльовують. У них з’явився новий термін – “сцяти в очі”.
– Ворогові? Своїм? Але навіщо?!
– Давнє циркове чаклунство, сер. Очі починають бачити те, чого немає. Вуха – чути те, що хочеться. А мозок впадає в транс.
– Дякую тобі, Боже, що я не людина! Але ми тут до чого?
– У них закінчилися відволікаючі маневри. Раніше, щоб народ не звертав увагу на їх гидоти, вони влаштовували якесь шоу. Ну, там, ролик прикольний знімуть. Скандальчик якийсь. Публічно когось висічуть або підставлять. Але чим далі – тим сильніше потрібен подразник. Ну ось зараз їх головний їх найголовнішого дурнем назвав. І сам зізнався, що відчуває себе не в своїй сідалі.
-І що?
– Вистачило дуже не надовго. Народ починає прозрівати. Чути неприємне. І, головне, починає працювати мозок. Чари “сцяти в очі” припиняють працювати.
– І що? Ми, ми тут до чого?
– Босе, тримайтеся. У мене дані розвідки. Я там двох голубів завербував на підвіконні у їхнього головного.
– Ну?
– Вони обговорювали проблему. І їх найголовніший сказав…
– Давай швидше.
– Зараз, шефе. Сказав “Перемкніть загальну увагу на щось зовсім неординарне. Хоч гусей є*іть!”
– Гусей?! Бісівське гуано, а нас навіщо? Це ж протиприродно! Це ж незаконно! У них за подібне навіть кримінальна стаття є!
– Ваше Гусиньство, з законами у них зараз зовсім погано. Ті, хто їх приймають, навіть не читають. А вже з виконанням – зовсім дупа.
Верховний гусак утер холодний піт і поліз до сейфа за коньяком.
– І що вони йому відповіли? Заперечили? Жахнулися? Висміяли? Може це якийсь гумор? Вони ж клоуни?
– Вони взяли це до виконання, шефе. Прийняли секретний документ. Готують плани і методички. Підготували засоби масової інформації. Призначили час “Ч”. Це називається у них “масоване вкидання”. У них і раніше гумор був нижче пояса. А зараз, боюся, це – не жарти. І теж нижче пояса, як бачите.
– І що буде?
– Будуть ї*ати, сер. Натхненно і старанно. І дуже публічно. У всіх ракурсах. Багато. Їм дуже потрібно відвернути всіх від “переговорів з лисицями”. І від власної дурості. Їх улюблена приказка – «В будь яку ціну!» Їм байдужа власна нація. Тому з гусячою вони теж будуть творити все, що придумають.
Верховний Гусь, перекинув в дзьоб коньяк і жорстко їм клацнув.
– Повідомте всіх.
– Є, сер!
– Зв’яжіться з нашими “дикими”, що полетіли на південь, нехай готують прийом.
– Вже зв’язалися.
– Складіть план евакуації та точки збору.
– План готовий, Босе!
– Злийте інформацію іншим пташиним розвідкам. Окремо попередьте курей і качок, – боюся, вони на гусях не зупиняться.
– Попередимо, Верховний!
Головний Гусь нахохлив пір’я і задумливо махнув ще чарку коньяку.
– Ніколи не розумів людей. А зараз зовсім не розумію. Якби я вирішив робити подібне, гусяче суспільство видерло б мені все пір’я та відправило б прибирати послід за молодняком.
– Вони стають іншими, сер. На очах. Сумнівні видовища і новини відволікають їх від того, що їх самих чекає.
– І що на них чекає?
– Скоро прийдуть лисиці…
Верховний почухав крилом лоба, усміхнувся і сказав:
– А знаєте що, Шефе Розвідки? Там у вас, кажете, голуби на підвіконні? Доступ до документа є?
– Так, сер!
– А змініть в ньому “гуси” – на “ведмеді”? Нехай розсилають директиви. Нехай спробують. Дамо їм шанс. Принаймні повеселимося!
– Зробимо, сер!
– Ну все. Кодова назва операції “Крила Помсти!”. Вводіть надзвичайний режим. Виліт – по готовності.
– Є, сер.
Аномально теплим зимовим ранком небо заполонили гусячі зграї. Спочатку їх ставало все більше. Але поступово вони витягувалися в сторону півдня і відлітали. До вечора небо спорожніло.
А внизу, в засекреченому офісі головного креативного центру, вся підлога була всіяна забракованими плакатами “Е*і Гусей!” А головний креативний художник, висолопивши язика, закінчував виводити на аркуші здивовану ведмежу морду.
Тихенько наступало майбутнє, намагаючись не повертатися до людей спиною.
