Аналіз одного брехливого «системного» дослідження

Сьогодні проаналізуємо так звані «загальні підсумки» так званої «дуелі» і покажемо, де автори «дослідження» приховали свої маніпуляції, щоб привести читача до хибних (але потрібних авторам) висновків.

Як і в попередній публікації, буду наводити окремі, найвиразніші фрагменти. Повністю зі статтею можна ознайомитись за посиланням.

ІІ. Загальні підсумки «дуелі» на прес-конференціях

“Аналіз прес-конференцій дозволяє зробити чіткий висновок, що в усіх п’яти дуелях журналісти перемогли президента. При цьому, кожного разу ця перемога була досить переконливою і впевненою”

Тут ми маємо відверту маніпуляцію числами. Щодо коректності таких висновків з точки зору статистики та математичного аналізу я вже писав у попередньому дописі. Тобто, всі ці розрахунки – по суті чупа-чупс на паличці. До того ж нагадаю вам про мої зауваження щодо якості визначення критеріїв, за якими вівся аналіз. І, все ж таки, детально проаналізуємо це твердження. Отже, починаємо з прес-конференції за номером 01 (див. малюнок)

Абсолютна різниця між оцінкою запитань/відповідей (оцінка журналістів – оцінка Президента) дорівнює: 4,69 – 4,26 = 0,43. Начебто багато. Але, як відрізняються оцінки Президента і журналістів відповідно до середньої? 4,48 – 4,69 = |0,21|;  4,48-4,26=|0,22|. Тобто, 0,21/0,22 . «Перемога» ЗМІ дорівнює  -0,01. Аналогічно проведемо аналіз для інших прес-конференцій. Таким чином маємо:

01:  Абсолютна:  0,43  відносна: 0,21/0,22. Перемога Президента 0,01
02:  Абсолютна:  0,63  відносна: 0,32/0,28. Перемога ЗМІ 0,04
03:  Абсолютна:  0,44  відносна: 0,22/0,22  Перемога ЗМІ 0,00
04:  Абсолютна:  0,58  відносна: 0,29/0,29  Перемога ЗМІ 0,00
05:  Абсолютна:  0,36  відносна: 0,18/0,18  Перемога ЗМІ 0,00

Тобто якість відповідей Президента і якість запитань журналістів відносно середньої оцінки практично не відрізняються! То про яку «переконливу і впевнену» перемогу йдеться? Якщо вже й вважати це перемогою, то рахунок становить 1:1, але аж ніяк 5:0.

“Остання прес-конференція стала для Порошенка найуспішнішою, що є тривожним сигналом не тільки для журналістики, але й для держави загалом. Сила президента в українських реаліях свідчить про набуття повноти влади”

Нарешті Пилип з конопель вискочив! Ця фраза заслуговує на те, щоб її читати і читати, аналізувати та аналізувати. На мій погляд, все це «дослідження» ставило за мету увігнати в мозок пересічного читача саме цю думку.

У цій фразі все прекрасно! Які висновки маємо?

1. Найуспішніша для Порошенко прес-конференція – тривожний сигнал для журналістики. Чому??? Порошенко став настільки креативним, що навіть цілий гурт журналістів не зміг його «перемогти»? «Незручні запитання» перестали ставити Президента у скрутне становище? Престиж ЗМІ невідворотно загублений? Я навіть не знаю, що й подумати!

Примітка. Маємо логічний висновок із хибного припущення «прес-конференція – дуель».

2. Найуспішніша для Порошенко прес-конференція – тривожний сигнал для держави загалом. Отут уже невесело. Автори «дослідження» навіюють думку про те, що успішний Президент – загроза для держави. Тобто Президент, який вдало відповів на численні, у тому числі і «незручні» запитання, є загрозою для держави? Чи не тому, що «престижним» ЗМІ не вдалося занурити свого візаві у багнюку скандалів і маніпулятивних запитань?

Примітка-2. Маємо логічний висновок з хибної конструкції «переможець/переможений».

3. Успішність Президента в прес-конференції – свідчення сили в українських реаліях (!!!) Якщо дозволите, я не проводитиму логічний аналіз цього алогічного виразу.

Ну а тепер наш традиційний логічний ланцюжок:

1) Остання прес-конференція президента є найуспішнішою ⇒
2) Президент з часом набуває успішності (адже попередні прес-конференції були не такі «успішні») ⇒
3) така успішність тривожний сигнал для журналістики ⇒
4) «переміг» журналістику – переможе «державу», а це дуууже тривожний сигнал ⇒
5) перемога в дебатах це сила в «реаліях» ⇒
6) сила в «реаліях» свідоцтво набуття повноти влади.

Все? Аж ніяк! А тепер «вишенька»: останній логічний умовивід, як це завжди буває в маніпулятивних висловлюваннях, читач додумує самостійно на підсвідомому рівні. І що ми маємо? На мій погляд, цей висновок лежить на поверхні: «Набуття повноти влади Президентом є тривожним сигналом для держави».

ІІІ. Рейтинг ЗМІ за критерієм якості запитань

“Щоб створити рейтинг, ми вивели середнє арифметичне оцінок запитань для усіх ЗМІ. При цьому ці ЗМІ мали поставити не менше двох запитань”

С точку зору статистичного аналізу ці тези абсолютно безглузді. Середня арифметична з 2-5 запитань – це щось! Таким чином, «рейтинг» ЗМІ виводиться із аналізу максимум 5-6 запитань. Не забуваймо, що переважна більшість ЗМІ, представлених на прес-конференціях, не мають змоги поставити бодай одне запитання. Отже «об’єктивна» маніпулятивність аж зашкалює.

Ну а тепер найзахоплююче… Для остаточного підтвердження правоти свого аналізу автори наводять приклади якісних і неякісних запитань. Саме ці приклади допоможуть нам аргументувати свої попередні висновки і заперечення щодо методики оцінювання… Звичайно, я не дублюватиму всі приклади. Зупинимось на найяскравіших. Для зручності сприйняття, спочатку проаналізуємо запитання, а вже згодом – відповіді.

“Для кращого розуміння варто навести приклади якісних запитань.
На одній із прес-конференцій СТБ запитав у Президента наступне: «Як так виходить, що у Вашу партію проходять колишні регіонали, або їхні куми, або їхні родичі. Чому так відбувається? Ми ж ніби виступаємо за люстрацію»”

Ну, що там із критеріями «якості»? Інформативність – або куми, або родичі, колишні… Жодного прізвища, жодного конкретного прикладу. В цьому випадку застосовано маніпулятивну техніку «за замовчуванням». Тобто «Всі знають…» Приклад: «Пане Василю, всі знають, що ви мудак. Поясніть чому». Людину заздалегідь ставлять у несприятливу ситуацію, коли невірне твердження подається як відомий всім факт. Будь-яка відповідь в цьому випадку вважатиметься неякісною. Відповідно до цього критерії «якість питання» і «новизна» взагалі не можуть бути оцінені високим балом. Між тим, це питання наводиться як приклад якісного.

“Ще одне питання, до прикладу, поставило «Радіо Свобода». … Питання прозвучало так: «Про що розмовляєте з олігархами вночі і чи будете оприлюднювати інформацію про ці розмови»?”

Тут маніпулятивний прийом полягає в тому, що питання стосується ВСІХ контакторів Президента (у даному випадку, неважливо, це олігархи, апарат або волонтери). Дати чітку відповідь щодо ВСІХ контактів, звичайно, важко навіть за обсягом. Додамо, що Президент має право на конфіденційність перемовин, отже, формулювання «про що розмовляєте…» також ставить відповідача у заздалегідь безвихідне становище. Думаю, мало хто помітив малесеньке слово «вночі», яке перш за все подає сигнал споживачу. Адже (за замовчуванням) вночі, самі знаєте які справи робляться. Те, що Президент має багато зустрічей вдень (навіть з олігархами), в даному випадку не має значення: поєднання вибухових «олігарх» і «вночі» вже зробило свою справу. Це, до речі також якісне запитання на думку авторів «дослідження».

“Також можна навести запитання від «Лівого Берега», а саме Соні Кошкіної: «Ви ніяк не коментували Віденські висловлювання Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна. Чому Ви їх не коментували зрозуміло, я про це питати не буду, ви все одно не відповісте. Я хочу запитати, навіщо рік тому, точніше 1,5 роки, для того, щоб домовитися з Віталієм Кличком, довелося їхати до Відня, щоб зустрітися там і з Фірташем, і навіть із Льовочкіним. Невже не можна було домовитися тут, у Києві? Скажіть, будь ласка, про це і уточніть, чи будете ви підтримувати Віталія Кличка на посаді мера Києва, якщо він прийме рішення висуватися на місцевих виборах восени і чи будете ви його стимулювати в прийнятті цього рішення?»”

Маю затримати вашу увагу саме на цьому «якісному» запитанні, адже це взірець маніпуляції. Нагадаю, цей масив інформації подається як ЗАПИТАННЯ. Отже:

«Ви ніяк не коментували Віденські висловлювання Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна. (констатація факту, немає запитання, немає зобов’язання коментувати ці події, Президент не повинен коментувати всі події, які цікавлять Соню Кошкіну). Чому Ви їх не коментували зрозуміло (кому зрозуміло? Знову застосування техніки «всім відомо…»), я про це питати не буду (а в чому тоді сенс всіх попередніх висловлювань?), ви все одно не відповісте (заздалегідь визначений висновок, на який взагалі немає прийнятної відповіді; а ти запитай, можливо і отримаєш відповідь). Я хочу запитати, навіщо рік тому, точніше 1,5 роки, (так рік, чи 1,5 роки – згадуємо критерії «актуальність», «достовірність», «якість» і «новизна») для того, щоб домовитися з Віталієм Кличком, довелося їхати до Відня, щоб зустрітися там і з Фірташем, і навіть із Льовочкіним. (Знову таки особисте судження Кошкіної – вона навіть не припускає, а стверджує саме такий погляд на події) Невже не можна було домовитися тут, у Києві? (Апеляція до бідних і люмпенізованих прошарків населення – пани жирують; щоб зустрітись – їздять по закордонах; жодна відповідь не задовольнить остаточного споживача інформації). Скажіть, будь ласка, про це і уточніть, чи будете ви підтримувати Віталія Кличка на посаді мера Києва, якщо він прийме рішення висуватися на місцевих виборах восени і чи будете ви його стимулювати в прийнятті цього рішення?» (тут все більш-менш коректно).

І таке запитання автори статті наводять як приклад якісного!

ІV. «Зручні» та «незручні» для Порошенка ЗМІ

“Для того, щоб визначити, які ЗМІ ставлять Президенту України зручні чи незручні запитання, ми вирішили порівняти різницю оцінок, що ми виставили запитанням конкретних ЗМІ та відповідям, які дав на них Порошенко”

Щодо критеріїв оцінок і про те, з якою «якістю» вони виставлялись, я вже писав у наступних розділах. Маємо ситуацію як у прислів’ї: «Сама придумала, сама обиделась». Тобто автори статті довільно взяли «критерії», оцінили питання/відповіді навіть не за цими «критеріями» і тепер будують на цьому ефемерному підґрунті багатозначні висновки. Йдемо далі.

“Якщо питання в результаті оцінювалося краще за відповідь, то воно визнавалося для Президента незручним. Якщо ж Президент отримував більший бал, ніж запитання від ЗМІ, то питання визнавалося зручним”

Ця фраза, на мій погляд, це зґвалтування логіки і здорового глузду. По-перше, взагалі відсутнє коректне визначення понять «зручний» та «незручний». По-друге, критерій «зручності» полягають у різниці оцінок, некоректно виставлених авторами за «критеріями», які обрані довільно і містять внутрішні суперечності. Припустимо, що на об’єктивно незручне запитання Президент дав задовільну відповідь. Тоді що, питання перестає бути незручним?

“Різниця між цими оцінками і лягли в основу коефіцієнту зручності, де плюс – це незручність, а мінус – це зручність”

До відома авторів «дослідження» і шановного читача, поняття «коефіцієнт» апріорі має числове вираження, а вже як додаток, може мати позитивне, або негативне значення. Коли автори визначають коефіцієнт «незручності» показниками «+» та «-», десь далеко помирає у страшних корчах один статистик…

Як ми вже домовились, аналізувати всі запитання/відповіді, наведені у статті, ми не будемо. Як приклад «науковості» аналізу наведемо такі.

“Незручним було і питання щодо ще одного «прокурора Порошенка» від «ЛігаБізнесІнформ»: «Чи задовольняє Вас робота прокурора Яреми? Чому нема результатів його роботи?» Питання ніби не таке гостре, але відповідь на нього змінює ступінь його гостроти”

Виходячи з останньої фрази, автори геть забули про свої ж «критерії» оцінки якості запитання. Виявляється, якість запитання може змінюватись відповідно до відповіді.

“У відповіді Президент каже, що це не його прокурор, а прокурор України”

Що не так? За законодавством у нас поки що немає особистих прокурорів Президента. Затверджувала прокурора Верховна Рада, тож за логікою Ярема і її прокурор.

“Також він каже, що його не задовольняє робота прокуратури, а не прокурора”

А тут що не так? Президент висловив особисту думку з приводу поданого запитання.

“І наводить непереконливі факти про зміни”

А це вже апофеоз! Шановний читач, як ви вважаєте, наведені Президентом факти були переконливими? Що? Які саме? А яка різниця?! Авторів «дослідження» ці факти не переконали.

Висновок. У даному випадку запитання віднесли до незручних лише тому, що авторів «дослідження» відповідь Президента не переконала. І начхати, що він там говорив і як аргументував.

“Також «Українська правда» запитала: «Ми терпіли Вашого сина в Парламенті, продавлювання на посаду Вашого кума, загравання з терористами, відстрілювання наших патріотів. Як ви збираєтеся відповідати за загиблих від порушення вогню? Коли будемо наступати? І коли буде впроваджено військовий стан?»”

Абсолютно риторичні провокативні запитання. Пропоную читачам спробувати особисто відповісти на ці запитання. Ще й таким чином, щоб задовольнити того, хто питає. Не втримався. Проаналізуємо докладніше цей текст.

Також “Українська правда” запитала: «Ми терпіли Вашого сина в Парламенті (хто «ми»?, чому «терпіли»?, які приводи є «не терпіти» сина Порошенко в парламенті? Ця фраза ставить за мету вивести з психологічної рівноваги опонента, апелюючи до родинних почуттів і виносячи абсурдні твердження), продавлювання на посаду Вашого кума, загравання з терористами (оціночне, емоційне судження, не підтверджене фактами), відстрілювання наших патріотів (провокативна заява. Створюється враження, що Президент особисто відстрілював «наших патріотів»; поняття «наші патріоти» не визначено, заява не спирається на конкретні факти). Як ви збираєтеся відповідати за загиблих від порушення вогню? (вина за загиблих покладається цілком на Президента; не враховується стан бойових дій, абсолютно не згадуються ті, хто порушував режим тиші – терористи; «як будеш відповідати» – типова маніпуляція гопника, який розводить лоха на гроші). Коли будемо наступати? (Вам що, конкретну дату на прес-конференції назвати? А ще – основні напрями атаки, підрозділи, які будуть задіяні тощо? Наступ розглядається як цілком очевидна і вже вирішена подія). І коли буде впроваджено військовий стан?» (Без коментарів)

Що можна сказати про це, на думку авторів статті, «якісне» запитання? Воно дійсно незручне. Незручне передусім тому, що на ТАКЕ запитання не існує якісної відповіді. В принципі не існує. Але все то пусте. Тут явний «мінус» Президенту.

V. «Кулі» для дуелі: внутрішня та зовнішня політика

Автори цілком слушно проаналізували співвідношення тем поставлених запитань. Однак і тут вони ведуть читача до вже очікуваних хибних висновків.

Всі питання були розділені на дві групи: ті, що стосуються внутрішньої і ті, що стосуються зовнішньої політики. Щоправда, питання окупованих територій Донбасу і Криму автори чомусь включили до розряду зовнішньої політики. Я розумію, треба було підігнати дані і зробити красиву картинку, яка вписується в концепцію статті. Але ж! Донбас – це Україна. І Крим – це Україна. Питання Криму та Донбасу звичайно розглядаються у площині як зовнішньої, так і внутрішньої політики. То ж чому б не розділити цю групу питань відповідно до їх суті і змісту конкретного запитання?

З докладним аналізом кількості запитань за темами читач може ознайомитись у статті. Я зверну увагу на один, дуже важливий аспект. Настільки важливий, що автори «дослідження» на ньому побудували кілька цікавих висновків.

Не хочу надувати щоки і розповідати про очевидне, але нагадаю, що Україна – парламентсько-президентська республіка і у нас існують три гілки влади. Вибачте за такий грубий лікнеп, зараз буде зрозуміло, до чого все це.

Річ у тім, що Президент традиційно (і на рівні своїх конституційних повноважень) більше опікується питаннями зовнішньої політики. Понад те, Президент як гарант Конституції і взагалі як держслужбовець і громадянин повинен діяти у правовому полі. Отже, багато питань внутрішньої політики є поза зоною відповідальності Президента. Класичний приклад маніпуляцій статусом Президента є закиди типу «Пачєму Ахмєтов нє сідіт?» або «Порошенко нє сажаєт прєступніков».

Тому відповіді Президента на запитання ЗМІ стосовно окремих проблем внутрішньої політики, звичайно, можуть не задовольнити тих, хто запитує. А авторів «дослідження» й поготів.

Проаналізуємо дані таблиць.

В цій таблиці наочно показано співвідношення запитань про зовнішню і внутрішню політику. Загальна кількість: 57% на користь внутрішньої політики. По рокам – все у таблиці. Більше того, з кожним роком посилюється тенденція до збільшення питань щодо внутрішньої політики.

Дуже цікаву інформацію можемо отримати із іншої таблиці

Виявляється, що з усіх питань зовнішньої політики лише 18% (!!!) були присвячені євроінтеграції; 22% відносинам з РФ, а 60% питань стосувались таких «зовнішніх відносин» як Крим та Донбас.

Щодо внутрішньої політики, тут взагалі веселуха. 78% запитань віднесені до сфери політики та корупції. Як ви вважаєте, шановні читачі, який відсоток з цих запитань справді знаходиться у сфері впливу Президента? А економічні питання? Звичайно, Президент має володіти ситуацією в економічній сфері, але ж, але ж….

Наостанок. Ніхто не помітив, що відомості у таблицях не збігаються? (Щоб довго не шукали даю підказку: порахуйте загальну кількість запитань по окремим конференціям). А це лише для обчислювання 130-135 запитань. Оце так статистика! Оце так достовірність! Оце так якість «дослідження»!

Отже, неймовірний «статистичний аналіз» відомостей з цілих двох таблиць показує, що автори «дослідження» провели його недбало, некваліфіковано, методологічно некоректно.

Виходячи з усього вищесказаного, залишу остаточні висновки «дослідження» без коментарів та аналізу. Зазначу лише, що все вказує на те, що спочатку писались висновки, а вже потім «дослідження» підганялось під них.

Ну й останнє. Не знаю, скільки було заплачено за таке «дослідження», але я б, як замовник, вимагав би повернути марно витрачені гроші.

Дякую за увагу. Маю надію, що подальші наші дослідження анатомії маніпуляцій та перекручувань не будуть такими нудними, а наші читачі поступово навчаться розрізняти методи і прийоми маніпуляторів і брехунів.

Правда переможе!

Слава Україні!

Автор

Віктор Шабанов