Найбільший камінь
Сьогодні – рік, як Автокефальна Православна Церква України отримала Томос!
Я пам’ятаю кожен день, який ми пройшли, щоб отримати духовну незалежність. Я пам’ятаю кожну зустріч та розмову з Вселенським патріархом. Пам’ятаю, як сьогодні, Хресну ходу в Києві, на яку прийшли тисячі українців. Далі був Об’єднавчий собор в Михайлівському Золотоверхому. І історичний день для всіх українців – підписання та отримання Томосу.
Для нас, українців, власна церква – гарантія нашої духовної свободи. Це – запорука суспільної злагоди!
Дякую кожному, хто молився, хто невтомно працював над її становленням, творив єдність і відновлював справедливість. Ми виконали свій обов’язок перед минулими і наступними поколіннями.
Слава Богу! І Слава Україні!
А взагалі, вся оця дурня з чорним дядьком, втеча Зеленського в Оман, та й інший інформаційний мусор, був піднятий лише з однією метою – відволікти суспільство від першої річниці отримання Томосу Українською Церквою.
Вітаю вас, парафіяне! Це була воїстину мегаісторична перемога Української Церкви та української дипломатії.
Ця перемога стала можливою завдяки трьом стовпам: українським віруючим, Петру Порошенку та Патріарху Варфоломію.
Отримали Томос, здобудемо й інші перемоги!
Слава Богу за все!
Вітаю, парафіяне, з річницею Перемоги!
Самый большой камень
Томос отобрать сложнее, чем принять новую Конституцию, где не будет курса на Евросоюз и НАТО. Сейчас это делается чуть ли не по взмаху руки Разумкова. А вот ПЦУ – это уже большой камень на пути “капитулянтов”, который просто так с дороги не уберешь, и теперь все годы будешь о него спотыкаться.
В чем же сила этого факта?
– Служения в церквях Украины на украинском языке. Если попытаться это запретить – то как? На каких основаниях? Организовать саботаж среди прихожан – якобы кого-то ущемляют? Так идите в российскую, Московского Патриархата. И потом, прихожане редко бывают титушками, которых можно нанять. Я думаю, здесь это будет все-таки сложнее.
– Усиление и укрепление среди прихожан (а это часть Украины многочисленная) правильных установок. В том, что война у нас освободительная, и есть конкретный агрессор. В том, что независимая Украина – это далеко не Россия. В том, что наши погибшие на фронте – герои, и отпевать их надо не по признаку “где крестили” или “за кого воевал”. Мы же помним, как ведет себя российская церковь в Украине, как она разборчива и насколько запятнана как структура в отношении к войне России против Украины.
– Вера – это не переключение телеканалов. Ее сложно искривить, перезалить информационную повестку. Это то, что обладает огромной силой, и сценарии для нее пишутся не политическими силами. Другой вопрос в том, что те самые политические силы “присобачивают” сюда упоминание, что Украина сама виновата. Или что Россия здесь ни при чем. Но служение Богу – это служение Богу. Основа – одна. И вот она теперь в ПЦУ – правильная, без ненужной украинцам чужой идеологии. Свое, на своем, среди своих.
– Радует тот факт, что несколько областей Украины приняли решение теперь официально отмечать Рождество 25 декабря. Кажется, три области – но это начало. Я, живя на востоке, уже в этом году сменила традицию родителей садиться за стол 7-го, объяснив им, что 25-е – это НЕ “католическое”. 7-го у нас теперь другие планы, но это, безусловно, дело каждого. Когда и что он празднует. И эти три области – это не разделение Украины. Это там Украина и есть, в самом ее чистом, может быть, виде. Я имею ввиду отрыв от советских и пророссийских устоев в отношении церковного праздника.
ПЦУ – это одно из наибольших достижений предыдущих лет. Наверное, не совсем в тему приводить слова соседа Лукашенко (это не пример для подражания), но мне почему-то вспоминается его фраза:
“кто-то говорит, что нашей страны здесь не было. Может, когда-то не было – а теперь есть. И этот “кто-то” должен с этим мириться”.
А что касается ПЦУ, то она теперь тоже есть. Надеюсь, теперь навсегда, ведь в Украине так много тех, кто ее ждал. Не очень правильно называть церковь оружием, но это скорее всего еще один щит в войне за Независимость.
Томос. Нам крупно пощастило
Рівно рік тому ми зустрічали Різдво Христове з дивовижною новиною – Вселенський Патріарх підписав Томос Помісній Православній церкві в Україні. Сталося те, що силився зробити гетьман Мазепа. Те, що не вдалося гетьманові Павлу Скоропадському і президенту Віктору Ющенку. Україна здобула власну Помісну церкву, ту, яка не є філією московської РПЦ і яка визнана Вселенським Патріархом. Православну церкву. про яку ніхто не має права казати, що вона не благодатна, або що її ієрархи – «попи в погонах ФСБ».
І от, дивлячись сьогодні на рік назад, я розумію, наскільки сильно нам пощастило тоді. Ми – встигли. Команда президента Порошенка зробила неймовірну роботу і встигла отримати Томос та оформити Православну церкву в Україні за всіма правилами. Затягнися тоді справа на кілька місяців, і зараз ніякої помісної Православної церкви в Україні ми б не мали. Категорично.
До ПЦУ ставитися можна як завгодно, але вона – реальність. Її уже не ліквідуєш простим розчерком пера. Протягом року ПЦУ визнали Елладська православна церква і Олександрійський патріархат, але все це інерція дій команди Порошенка, робота депутатів ЄвроСолідарності та самого митрополита Епіфанія. За рік до ПЦУ перейшли біля 600 парафій, але більшість з них зробили це за президента Порошенка.
Наразі команда президента Зеленського для зміцнення української помісної церкви не робить нічогісінько. Закон про право громадян обирати собі релігійну конфесію не діє. Закон про перейменування філії безтомосної російської РПЦ, так званої «УПЦ-МП». не виконується. На посаду відповідального за етнорелігійну політику у Мінкульті проштовхують креатуру так званої «УПЦ-МП». Заступник голови ОПУ Трофімов під час візиту на Буковину втрутився в церковну суперечку, явно відстоюючи бажалки так званої «УПЦ-МП».
Команда Зеленського чітко дотримується тези: «Неважливо яка церква, якщо вона освітлена та заасфальтована». Влада не зміцнює українську церкву – вона замирюється з церквою Кремля. «Томос на хліб не намажеш», – як заявила наближена до влади, відома пропагандистка. Підміняти світоглядне потребами шлунковими і статевими – стиль команди Зеленського.
Нам крупно пощастило ріку тому. Тоді ми мали в керівництві країни державників. Ім’я президента Порошенка не даремно вже залишиться в історії навіки – воно записане в Томосі Вселенського Патріарха. Якби не Порошенко і його команда, не було б у нас зараз ніякої помісної церкви. Подекуди самі священики не дали б їй відбутися – ми вже побачили, що чудив протягом цього року владика Філарет.
Нам пощастило. Ми маємо помісну українську православну церкву. Тепер час її відстояти, не дати її розвалити ударами ззовні та зсередини. Довести, що ми гідні своєї церкви. Своєї держави.
