Пропаганда і популярність
Інколи, спостерігаючи парадоксальний розворот діяльності та ідеології деяких організацій, задумуєшся про змову чи продажність. Але чи завжди ми маємо справу з політичними повіями, і чи такі зміни є парадоксальними? Те, що вони повії, тут сумніву немає, а ось купують їх не завжди за гроші.
Людина, як і більшість мавп, – тварина соціальна, а її соціум ієрархічний. Добір, в тому числі статевий, породжує глибоке і нездоланне прагнення бути на вершині ієрархії. Для соціальних мавп це бути насамперед популярним. Популярність – один із найважчих соціальних наркотиків.
Під час Революції Гідності немало осіб та організацій стали популярними. Одні випадково (козак Гаврилюк, який ставши депутатом, повів себе дуже достойно), інших штучно розкрутили (сотник без сотні Парасюк), але було багато тих, хто став популярним завдяки справжній роботі.
Після втечі Януковича ситуація помінялася – почалася війна, відбудова розграбованої країни, державні реформи. Потрібно було йти та займатися непопулярною тяжкою працею. І тут у багатьох спрацював “синдром відміни”.
Популярність – це катання на резонуючих хвилях. Ось ти, нікому непотрібна пластмасова дурничка на підшипнику, а за якийсь час ти в кожному домі по кілька штук. Я це називаю “ефектом спінера”. Якщо ти вгадав, яка хвиля буде наростати, то тебе разом із лайном і піною обов’язково винесе на вершину. Російська пропаганда, готуючи спецоперацію в Україні ще з 2005 року, зробила першу затравочну хвилю. Не буду зараз повторювати її штампи. Потім у справу включилися олігархи.
В Україні саме олігархи мають реальну владу. Їм належать ЗМІ, що керують суспільною свідомістю; політичні партії з політиками-маріонетками; активісти з їхніми мітингами та маршами; чиновники; ну і звичайно, засоби виробництва та фінустанови. Не важливо, скільки за тебе голосувало людей, ти маєш стільки влади, скільки тобі дозволили олігархи.
Порошенко зі своєю мікроскопічною командою та купкою безбашених, які ризикнули відмовитися від популярності та комфорту, не мав реальної влади. Те, що він зробив за п’ять років, – геніальна дипломатія. Це система компромісів, тиску і виведень між різними групами впливу. Ці групи були і в БПП, і в НФ, і де тільки їх не було. І з усіма потрібно було домовитися, бо країні гаплик. І ці товариші ставили вимоги, а країна була в такій ситуації, що виконати їх означало самоліквідуватися. Але олігархам це було до одного місця, у них свої хотєлки. Тому вони не знайшли нічого іншого, як підсилити російську пропагандистську хвилю своїми політиками, журналістами та активістами.
Організації, які за часів Майдану стали популярними, не зуміли зіскочити з цього наркотику. Вони долучилися до російської та синхронізованої з нею олігархічної пропаганди з новим революційним запалом. І ця хвиля винесла на поверхню зелених більшовиків, яких вони прямо чи опосередковано підтримували.
І що ви думаєте, вони одумалися чи покаялися? Ні, вони сліпі в своєму запалі і далі продовжують тягнути за бубочкою. Я розумію, що Зеленський – це лише тупа істерична маріонетка Коломойського, а справжні ворог України сидить в затіненій частині павутини. Але бубочці 42, і бубочка “янелох”, тому має вже відповідати за свої вчинки.
Ці ж постреволюційні організації в притул не бачать, що Зеленський грудня 2019 давно вже переплюнув Януковича листопада 2013. Лідери організації “1” ображаються за неповажливе ставлення до лідера зелених більшовиків, в організації “2” обіцяли стати поруч, коли почнуться репресії, але поки що лише критикують Порошенка, організація “3” звинувачує, що Порошенко не говорив з народом, а організація “4”, натягнувши вишиванку на комуністичну тушку, оголосила проти нього новий хрестовий (точніше смолоскипний) похід.
Можливо, це лише моє суб’єктивне враження. Житомир – це Житомир. Той, хто читав щоденники Короленка, зрозуміє про що я. До речі, даремно житомиряни гордо носяться з цим письменником. Він ненавидів це місто, і причиною його ненависті були саме жителі та їхня ментальність. Якщо ви мені запропонуєте прибути на зустріч із представниками житомирських організацій “1”,”2″,”3″,”4″ чи просто з житомирськими активістами, то я шукатиму тисячу і одну причину відмовитися. Якщо ти в цьому “славному місті” захочеш зробити щось хороше, то одразу збіжиться натовп активістів, які спочатку розкажуть, що ти робиш це невірно, потім що ти це робиш для власної вигоди, а потім почнуть просто кидатися какашками.
А може це не локальна житомирська проблема? Може це вся Україна така? А може все людство?..
Краем уха слушаю ролик в защиту Зеленского перед Порошенко. Знаете, что они приписывают в “достижения” Зе?
– Снижение курса доллара.
– Снижение темпов инфляции.
– Снижение цены на газ…
По каждому пункту можно задавать вопросы и требовать развернутого ответа. Проблема только в том, что направлено это не на думающего избирателя. Вообще нас исторически крепко держали на пропаганде. Министерство пропаганды при Сталине, индустрия пропаганды при Путине, Порох пропагандой не занимался, а вот при Зе такая необходимость возникла. Вот только суть этой пропаганды не во внушении, что твоя страна, нация, язык, возможности и т.д. великие. Не хотелось бы приводить пример Путина, но тезис о том, что границы нигде не заканчиваются, стоило бы озвучить в Украине. Чтобы по Кубань включительно, к примеру.
Хотя нет, это как раз озвучивалось во времена Турчинова, Вятровича, Пороха, сейчас Алексей Гончаренко этой темой бравирует. НО. Но это (если считать пропагандой) было как-то не досказано, не донесено, не доложено в уши гражданам, что ли. Сегодня у Зеленского можно было бы развить эту тему, внушить украинцам, наконец, что “гордись, дурак, своей страной – она у тебя крутая!”, имея такой ресурс как “1+1”. А они не хотят. Масштабы сводятся к пропаганде “заслуг” нового президента или очернению оппонентов, а могли бы сделать хорошее дело – изменить отношение большинства к своей нации, истории, достижениям, ко всему тому, что имеем, но не ценим.
Пропаганда в России – это смесь поддержания рейтинга Путина, основанная на “величии” России. Нам такое величие в принципе не нужно, нам нужно самоуважение, – но нам сказали, что мы тут “как проститутка, готовая принять…” Самое минимальное, что можно было бы сделать, – говорите о “великом Зе”, но вспоминайте и о стране, которая у нас есть, и не в контексте “готовой принять”. Жалко слово сказать, что ли? Скажите, что Крым наш, и что вы для этого сделаете, что Кубань у нас отобрали взамен на обязательства влить денег и сил в полуостров, что у нас крутые защитники, что наше вооружение посерьезнее и не ломается, как у россиян. Что мы должны отстаивать свои интересы, а не подписывать с Россией все подряд и быстрее. И когда кто-то спешит снова быть обманутым Путиным, то вспомни, идиот, чей страны ты гражданин! Ну и тогда кричи в рупор про “величие” криворожского персонажа. Ради Бога.
Слабенько так про Украину… Тихо, невнятно, нечетко. Не в приоритете – про Украину. Сейчас важнее про “бешеную популярность Зе в мировом сообществе”, да? Он-то популярен, не спорю, только вот какого рода такая популярность? Какого качества?..
А про снижение курса доллара можно бабушкам на лавочках зачитывать. Не думающим же людям, правда?
