Корпоратив – це не про творчість

Я взагалі нічого не маю проти того, щоб український музикант співав на корпоративі білоруської айті-компанії. Це його професія, це його вибір.

Трохи бентежить те, що наступного дня інші українські музиканти грали на Майдані в підтримку свого колеги, українського музиканта, безпідставно ув’язненого українськими політиками в гонитві за дешевим рейтингом та з метою збереження своєї влади.

Але це його вибір. Між корпоративом і політичною акцією він вибрав корпоратив. Це не злочин. Українські музиканти мають право залишатися осторонь політики, якщо тільки “поза політикою” не використовується як виправдання колаборації з РФ.

Трохи бентежить, що український музикант, який вирішив скористатися правом бути поза політикою, одночасно український політик, голова парламентської партії.

Але це його вибір.

Ну і трохи ще вибір його виборців.

У партії Голос нервово реагують на зашквар свого лідера на корпоративі айтішників у Мінську. Розказують про творчість і травлю.

Поясню популярно. Корпоратив – це не про творчість. Це про обслуговування клієнтів. Про творчість – це концерт. Коли люди купують квитки, щоб насолодитися талантом видатного автора і співака Вакарчука. А коли люди п’ють, закусують, мацають за попки колег під лідера фракції Верховної Ради України – це не творчість, а дещо інше.

До речі, сам Вакарчук теж, очевидно, підозрював, що з цим корпоративом щось не так. Бо в його райдері була заборона на зйомки. Але не відмовився. Бо Рада Радою, а 100 тис доларів – це завжди 100 тис доларів.