Наступ на Українську Армію – нова державна політика (відео)
Ну і ще одна новиночка про масштабний повнофронтальний наступ на Українську Армію з боку проросійського окупаційного режиму в Києві. Більшість атак старалися організовувати через своїх ланцюгових собак із ДБР, але зараз уже маємо вдосталь доказів того, що це не персональна акція Портнова, а нова державна політика. Я вчора тут аналізував дику за своєю безглуздістю кримінальну справу відкриту військовою прокуратурою з приводу закупівлі комплексів військового зв’язку (читайте нижче – ред.). А ГПУ й її підрозділ – Головна військова прокуратура – це вже не сфера впливів Портнова. Це вже ланцюжок: Чумак-Рябошапка-Зеленський.
А вчора екс-нардеп та герой російсько-української війни, командир роти добровольчого батальйону “Айдар” Ігор Лапін повідомив про взагалі вражаючу справу, яку провадить ще одна силова структура – СБУ. Добровольців Айдара допитують у справі про “вбивство громадянина Росії”. Так сором’язливо називає цю подію наше СБУ (не ФСБ!!!).
Ідеться про жорстокі бої під Луганським аеропортом. Тоді рашистських військових на нашій землі ще було не так багато, вони виступали переважно військовими радниками, організаторами диверсійної діяльності й розвідки. А ще так звані “отпускніки”. І один із таких рашистських терористів проривався в заповненому зброєю бойовому автомобілі та обстрілював наших бійців. У бою бойову одиницю наші бійці підбили. Був поранений серед інших громадянин РФії, який належав до банд-формуванння так званого отамана Козіцина з “Донського козачого війська”. Його не дострілили й не катували, як вони поводилися з нашими військовими. Навпаки, надали першу допомогу й відправили в лікарню міста Щастя, де він і помер.
Так от. Часи, коли СБУ була на передньому плані боротьби з російськими агресорами, після приходу зав’язаного на рашистські інтереси Баканова закінчилися. Зараз СБУ вже (нехай і епізодично) обслуговує інтереси Раші. Для них російський найманець, які увірвався в нашу країну, щоб убивати наших бійців і мирних мешканців, уже не терорист, а жертва терористичного акту з боку українських військових. А наші бійці, виходить, терористи. Ще місяць назад, коли я тут малював подібні перспективи, базуючись на якихось висловлюваннях діячів нової влади, це виглядало непереконливо навіть для мене самого. Пройшов лише місяць…
Ну а щодо справи про наших бійців-“терористів”. То поки це лише перша серія. Ця справа в такій редакції напевно не матиме продовження. Бійців поки допитали як свідків, не звинуватили в тому, що захищали свою країну, не посадили за патріотизм. Та й розголос піднявся. Однак уже за місяць когось почнуть реально переслідувати, наприклад, за “обстріл мирних об’єктів і вбивство цивільних мешканців на непідконтрольних територіях”. Ви думаєте, Мендель даремно про це ще влітку заявляла? А допит Лапіна – поки що пробний камінь. А, може, психологічний прийом, коли на нас звалюється маса диких і жахливих новин, найскандальніші з яких потім відкликаються, а згодом у населення виникає комплекс утоми та звикання. Отоді вже зможуть розгулятися!
Там на фото в червоній газелі зелені ящики гуманітарки яку віз оцей мальчік в трусікахhttps://skif1959.livejournal.com/2061732.html
Gepostet von Игорь Александрович Лапин am Montag, 11. November 2019
Спецслужбы Луганска. В помещении Волынской СБУ. Допрашивают свидетелей.
Сюрреализм, нагромождение невероятностей и звери Босха выстроились за разъяснениями.
Это же те самые спецслужбы, которые расследовали диверсии ВСУ против мирного населения Луганской Народной Республики?
Которые вырывали ногти университетским преподам? Которые хватали подростков на улицах тупо ради выкупа? Я ж ниче не путаю?
И да, самое время отказаться от наименований ДыРа, ОРДЛО и Лугандония.
Если Служба Безопасности Украины вполне допускает совместную деятельность и помощь в криминальных провадженнях, то кто ж я, бл*ть, такая, чтобы спорить.
«Это неудачная формулировка!» – орут зелёные паблики.
Нет, дети. Это очень точное и лаконичное описание того, что сейчас происходит. Хотя я вот же и не знаю, что меня беспокоит больше. СБУ, допускающая такие «ошибки», или вы, по сей день не вкурившие, что вас уже полгода как е*ут без спроса.
Надо просто убрать КПП, и Украина снова станет единой, сказал реинтегролог Сивохо, пропивший мозги в молодости, а совесть обменявший на гонорар лет пять назад.
Надо просто привести спецслужбу Луганска в здание Волынской СБУ и позволить ей допрашивать свидетелей.
Надо просто сделать вид, что всё нормально.
Не надо волновать скотину перед убоем, потом мясо невкусное.
А Разумков рисует некоторое падение рейтингов в зеленом секторе.
То есть кое-кто из тупорылых е*ланов, сиганувших с 12-го этажа, теперь вот летит и думает «Зря я это, наверное, сделал».
И летит такой с глазами, полными слёз. Или мочи, хз.
Вот точно как наши донецкие наивные крошки, бесконечно е*омые в мягкие мозги всякого рода пропагандонами.
Они же не знали, что закроется шахта.
И что на другой шахте теперь переизбыток рабочих рук, вследствие чего платить перестанут вовсе.
Они не знали, что квартиру разнесёт градом.
Что сосед раскинется внутренним миром наружу, а другой сосед настучит в службу безопасности Луганска, чтоб квартирку твою занять. Пока ты будешь остужать паяльник жопой.
Никто ж даже не мог догадаться. Что вы.
На материке ровно то же самое.
«Как же вышло так, браток? Нас с тобою нае*али», – пел незабвенный запоребрик Гребенщиков.
И мне не жалко ни первых, ни вторых.
Мне жалко себя.
Потому что завтра уже меня позовут на допрос спецслужб Донецка.
Завтра мой ребёнок поедет в метро рядом с ветераном донецко-украинской войны.
Завтра моего мужа посадят на кичу, вменив ДОБРОВОЛЬНОЕ вступление в банд-формирование при МВД Украины.
Знаете, недавно в Новусе с хлопком и грохотом лопнул осветительный прибор.
Из всей толпы на пол рухнула только я. Остальные просто не знают, что хлопки бывают разными.
И что очень скоро они прозвучат от Днепра и до Ужгорода.
Привыкайте, бл*ди. ВЫ. ЭТОГО. ХОТЕЛИ.
Стратити не можна милувать.
Головне тут не помилка, бо помилки трапляються в кожного (ви не повірите, але навіть я, бува, помиляюсь. Тільки не кажіть нікому, бо реноме).
Головне тут те, що добу написане було незмінним. І лише коли цей ляп розбігся фізбучіком, почали гарячково виправляти. Та з першої спроби навіть і це не вдалося зробити як слід.
Я не знаю, хто там сидить по той бік екрану.
Якщо хлопець-служивий з Управління Служби безпеки України у Волинській області, якому з якихось причин довелося сісти за ту клаву, можу порадити: Ніколи не поспішай замазувати чи затирати. Подумай 5 (п’ять) хвилин, як можна обернути на свою користь навіть очевидний ляп.
Ну, а якщо “хароша дєвочка з довгими повіями та файним макіяжом”, то шо ж… то вже як мусонний дощ. Якщо вже зарядив — то надовго.
Їм треба дискредитувати армію.
Бронежилети – погані.
Спецавтівки – не такі.
Рації – не так куплені.
Військова промисловість – розсадник ко-ко-корупції, он і Абрамовічус транзітом з Москви так каже.
І шиють портновські уголовщіну, щоби в чубаті голови й думка не прийшла, що в Україні може розбудовуватися нормальне сучасне військо.
А тим часом згорнуті програми переходу на нові стандарти, не будуються сховища, запущена хвиля тиску на ветеранів, деморалізують відступом, призначають нафталін і паркет, і, як результат, навіть на строкову молоді сонечки йти не хочуть, а міністр і радий – відмінемо призив, каже.
На Швейцарію з Ізраілем зато моляться, герої диванні.
Немає армії – немає проблем, і Лавров похвалить.
Сукі.
От недарма я колись про Чумака (нині головний військовий прокурор) висловлював сумніви щодо його інтелекту. Зараз він і його відомство вибухнули заявою про викриття “нової масштабної корупційної схеми в міністерстві оборони”. Ну їм же треба доказувати, що “на армії наживалися”. А тут усі провадження розвалюються сходу. Пашинського закрили не за Укроборонпром, а за перевищення рівня самозахисту; усі викриття щодо Гладковських уже розсипалися, копають лише в малоперспективній історії однієї не дуже значної тендерної закупівлі; “страшне розкрадання” при закупівлі пального теж тихенько відклали, щоб не ганьбитися…
І тут маємо (далі цитую за ще одними “особливо здібними – Українська Правда):
“Головна військова прокуратура виявила факти, які свідчать про завдання Міністерством оборони 173 мільйонів гривень збитків.
Джерело: Генпрокуратура
Дослівно: “Головна військова прокуратура зареєструвала кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2. ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України”.
Деталі: За версією слідства, працівники Міністерства оборони у 2017 році при закупівлі засобів зв’язку іноземного виробництва для потреб оборони у контракті не передбачили обов’язкової умови щодо одержання Україною відповідних компенсацій (офсетного договору) на загальну суму понад 173 млн грн.
Слідчі вбачають порушення законодавства та порядку укладання договорів, затвердженого постановою Кабінету міністрів. На їхню думку, при зазначених обставинах службові особи Міноборони діяли всупереч інтересам держави та ймовірно з метою одержання неправомірної вигоди одним із спецекспортерів.
Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено Національному антикорупційному бюро.
А тепер поясню, про що йдеться. Існує такий вид договорів – офсетні. До офсетного друку вони не мають жодного відношення, як і добре відомий нам завдяки “слугам” поліграф до поліграфії. Мене ще колись в рідному Львівському університеті цього навчали, але не буду перевантажувати довгими цитатами, пропоную дуже просте й загальнодоступне пояснення з Вікіпедії. Воно юридично коректне.
А тепер до суті. Офсетні договори передбачають, що коли ви закуповуєте якісь дуже великі партії високотехнологічної продукції (переважно в галузі ВПК), то маєте право наполягати, щоб ця трансакція була суміщена з інвестиційним процесом у вашу ж економіку в згаданій сфері. Вам продають якусь кількість військових літаків, ви за них платите гроші – всі 100% вартості, але другу партію або якісь комплектуючі продавець має вже випустити у вашій країні, вливши відповідні інвестиції та створивши виробничі потужності. Може виконати офсетні зобов’язання, також передаючи технології, або застосувати інші форми компенсації за здійснення великої торгівельної операції. Тобто це суттєве обтяження умов договору для продавця. Воно має сенс для військово-технічної кооперації і застосовується при особливо масштабних та тривалих контрактах.
Але процес двосторонній. Зайве говорити, що у випадку офсетних договорів сама поставка продукції завжди відчутно дорожчає. А про випадки прямої фінансової компенсації покупцеві, як це твердить відомство малограмотного Чумака, взагалі не могло йтися. Крім того продавець завжди повністю компенсує всі свої втрати на офсет через збільшення вартості. Заяви військової прокуратури про збитки в 173 мільйони гривень – це взагалі сон рябої кобили. Такі цифри звично слід ділити на десять, а потім ще вираховувати: збитки чи економія відбулася. Тому у випадку разових закупівель сам покупець може не бути зацікавленим у офсетних зобов’язаннях. Вони дуже цікаві в плані передачі технологій, але тут уже продавець може зіслатися на обмеження й таємницю згідно законів його держави та послати нас куди подалі.
Крім того продавець, хоча й має певний імператив щодо офсету, часто відмовляється від таких вимог, особливо, коли покупець у складних обставинах. Питання може бути простим “як двері”: “Вам треба, йдіть на наші умови, а ні, то ми можемо почекати”. Історія датується 2017 роком, а тоді з нас щойно зняли ембарго на продаж зброї (був введений під фінал Януковича й дуже важко скасовувався). За таких обставин, принаймні, за трьома категоріями з боку продавця і однією (відсутність одномоментного обсягу додаткових ресурсів для компенсації офсету) з боку України абсолютно логічно, що офсетна угода тоді укладена не була й відбулася класична пряма трансакція.
Але та трансакція, наскільки пригадую, була обтяжена ще однією подією. І в ній може також критися нинішня активність Чумака. Такий собі дуже активний борцун-нардеп Дерев’янко пробував пролобіювати інтереси своїх ізраїльських партнерів і навіть здійснив акт, близький до шпіонажу, коли завів ізраїльтян на секретний об’єкт, де випробовувалося обладнання їхнії конкурентів. Дерев’янко був близьким не лише до Саакашвілі, але й до Чумака. Тому не виключаю, що зараз, грубо зловживаючи своїм службовим становищем, Чумак не лише забажав покрасуватися на темі “наживалися на армії”, але й посприяти своєму другу в його майбутніх бізнес-оборудках шляхом дискредитації конкурентів.
Отака, любі мої, в нас баєчка про активну боротьбу з корупцією получилася…
А Чумаку вчергове бажаю: “Вивчайте матчасть, бо потім дуже соромно буває”.
