“… Ця Україна пахне кров‘ю та потом! Ця Україна пахне вогнем!..” (дуже багато фото, відео)
Ну що, можу впевнено сказати, що Майдан Зеленського почув. Тобто виснажливий 14-годинний марафон досяг своєї мети. Все вдалося.
Сьогодні (14.10.2019 – ред.) абсолютно чітко учасники мітингу розділили кричалки. Путін був «х*ло», а от «Зеля – сцикло». Пишаюся українцями, з якими завжди можна зійтися посередині. Просили не обзивати новообраного ТИМ САМИМ словом, і ми зробили цю поступку владі, вчинивши як розумні і лояльні громадяни.
Взагалі, сьогоднішній день я б назвала Днем Смирення. Яким би кожен із нас не був важливим у своїх очах, які б досягнення не мав, скільки друзів і лайків на фб не приносив у клювику, але настає такий день, коли твоя цінність вимірюється габаритами. І чим твої габарити більші, тим краще.
Тому що кожен із нас сьогодні – лише цяточка на багатотисячному полотні. Лише одна окремо взята маленька цяточка, яку навіть не видно з квадрокоптера, і тільки разом, тільки з такими як і ти, коли ви маком вкриваєте і Шевченка, і Хрещатик, і Майдан – тільки тоді ви значимі.
Так, нас сьогодні рахували по головах, я розумію. Так, спеціально навчені люди сиділи з секундоміром, прораховуючи швидкість потоку, кількість цяточок на квадратний метр і загальну кількість учасників.
Тому що питанням дня було – більше 50 тисяч чи менше? Бо якщо менше, тоді ой. А якщо більше – тоді ой всьо. Правильно, Вова? Як там в одному з твоїх передвиборчих роликів «єслі ти да, то тогда ми всєх?»
Ну так от, народ сьогодні натякнув, що він, у принцпі, да.
І це іще, Вова, без економічних гасел. Це ще ви не дерибнули «Приват», не розіслали платівки за опалення, це ще на мітинги не пішли ФОПи, вчителі, пенсіонери і бюджетники, кожен зі своїм меркантильним інтересом.
Це всього лишень спроба розведення військ у маленькому прифронтовому Золотому, де по паспорту живе шість сотень людей, а по факту – чотири десятки. Це всього лише формула якогось німця, про якого у нас ніхто не чув і не бачив, якогось чи то Штангеля, чи то Циркуля, який так само далекий від українців, як ти, Вова, від свого велосипеда.
Це всього лише, Вова, ти відкрив свого рота і сказав кілька слів без бумажки.
Це всього лише від тебе відійшли, з огидою обтерши мешти, діти єврейського народу, для якого ті, хто лежать у Бабиному Яру, є живою раною у серці. Раною, у яку поцілив твій «привіт».
Це всього лише від тебе відвернулися діти українського народу, які по природі своїй і по натурі не є злими, і не є дурними. Просто трохи більш довірливими і трохи більш романтичними, ніж годиться на шостому році війни, але це романтичне замилування розійшлося як сон. І тепер ті руки, які випхали тебе на престол за все хороше проти всього поганого, потяглися «хоч за горло потриматися».
Тому що, Вова – і це тільки між нами – х*ло іще міг би порулити Україною. А от сцикло – без шансів.
Даремно ти затіяв капітуляцію.
Підсумки
Свято Покрова.
День Захисника України.
День козацтва.
День УПА.
Багатотисячний спротив на Майдані проти капітуляції.
Україна – Португалія 2:1.
Легіон друзів та однодумців.
Погода – цукерочка Roshen.
Чудовий день.
Друзі, я гордий, що я українець, хоч на якусь частину і єврей. 🙂
Але життя – не суцільне свято: завтра до роботи, бо справ – море, і нам ще багато свого робити…
Поборемо.
Сегодня (14.10.2019 – ред.) – большой праздник. День наших защитников, благодаря которым мы ещё есть. Именно они готовы подставить свою грудь под пули, закрыть нас от мин. Мои дети могут учиться, я могу варить борщ. Потому что есть люди, которые жертвуют собой за нашу свободу. И это факт, а не просто пафосные слова.
Спасибо вам, родные. Мы помним, ценим и любим вас.
Мне искренне жаль, что после пяти лет труда и самопожертвования нам снова приходится отстаивать своё право на победу и говорить “НЕТ!” капитуляции.
Хотелось бы собираться на Майдане по другому поводу. Но это будет в будущем.
Не знаю, нужно ли будет 40 лет или сейчас всё происходит быстрее. Надеюсь застать этот праздник уже с победой.
И я искренне благодарна всем вам, тем, кто сегодня пришёл на Марш, тем, кто сейчас на передовой и в тылу несёт службу, за неравнодушие и готовность бороться за нашу с вами Украину.
Украину единую.
Украину Соборную.
Украину сильную.
Украину свободную, независимую и процветающую.
Слава Украине! Слава её Героям!
Слава вам!
*обнимает всех и вытирает скупую слезу
Фото взяла у Dinara Habibullaieva
Власне, краще й не скажеш. Критерій Митця виконаний (див. скрін нижче – ред.).
І що приємно, без ексцесів. Досвід не проп’єш. І не проплачеш. І не проголосуєш. Ноги самі понесуть знайомими шляхами, глотка сама заспіває Славень і загукає гасла.
І тут величезна наша перевага. Ми-то досвідчені, а ці, у владі, – ніт. І їхні наймані теж, ну молодо-зелено, що тут скажеш. Ну бахкали вони тою піротехнікою в натовпі. Ніхто навіть не чмихнув. І взагалі ті нацжони при ближчому огляді виявилися подібні не до якихось ремівських штурмовиків, а до сумовитих, трохи знуджених піонерських загонів з табору середньої руки, навіть не з взірцево-показових артеків. Ну просто підлітки, сумирні і трохи знуджені, а не отето, що ми собі придумали. Ну що вже там, аваков – не Рем, ага. Втім, як і Зе – не Дуче. Півдоби на фудкорті з журиками триндіти – то не стадіон годинами надихати, ага.
Коротше, якось впораємо, думаю.
Чим більше і довше прес-конференція, тим більше людей на Майдані.
Геніальна комунікація.
Зараз тут стільки, скільки було на недільних віче під Революцію Гідності.
Тепер чекаємо на реакцію влади, щоб оцінити адекватність сприйняття.
Это – предохранитель, предупреждение.
Когда в доме растет маленький ребенок, родители вставляют в розетки специальные заглушки, чтобы ребенок не совал туда пальчики.
Взрослые постоянно твердят малышу:
– Не вздумай туда вставлять пальчик – ударит током!
Конечно, далеко не всегда удается уберечь дитя. Тем не менее, все родители страраются это сделать!
Акции протеста «Ні капітуляції» – своего рода заглушка з розетке, своего рода предохранитель:
– Вовочка! Не суй пальчик в «формулу Штайнмайера» – рванет!
Если Вовочка не обратит веимания на предупреждение, не услышит, не увидит;
если Вовочка и далее будет бубнить «Этот предохранитель специально поставил вредный дядя Петя!»;
если друзья Вовочки будут проводить «звернення» вместо того, чтобы пояснить Вовочке правила техники безопасности…
Шарандахнет так, что инфальтильному Вовочке никогда больше не придется до конца своих дней «играть на пианино» – нечем будет по клавишам стучать.
«Советникам» следовало бы пояснить «молодому» Вове, что в моменты крайнего напряжения историю государства вершит не патерналистское большинство, а пассионарное меньшинство. В брошюре по технике безопасности следовало бы указать, что заявления «их всех купили», «это всё придумал Черчилль в 18-м году», всё это лишь оскорбляет тех, кто не готов сдаваться.
Стоило бы напомнить «всемирно известному пианисту», что первое время Майдан-2014 требовал лишь отставки чиновника Захарченко, а не отставки Януковича. Нужно бы Вове напомнить, что «советники» шептали в то время Президенту:
– Да, ерунда всё это, все эти протесты! У нас силы – и «Беркут», и ВВ, и армия!.. Да мы их за одну ночь…
Однако, всё обернулось иначе…
ВОВА! НЕ СУЙ ПАЛЬЦЫ В ФОРМУЛУ – ОПАСНО!
Фотографії не збрешуть. Вирази облич говорять самі за себе.
Сьогодні в Києві було тепло в усіх можливих проявах. Тепле людське море. Купа друзів, обіймів і посмішок від розуміння, що нас в теорії можна вбить, однак зламать не вийде.
Можна писати хуйню про проплеченість, можна блювати нам в слід «та він оно сам авдєєвку тримає доки ви тут ходите». Можна сахнутися від уявного хвашизму. Робіть блядь все, що хочете, якщо це зробить вас щасливими. Головне собі не брешіть.
А в мене перед очима тепле людське море. І я його частина. Його крапля. І мені знову легше буде виходити зранку з внутрішньої фортеці, бо я знаю, що в моєму місті безліч краплинок готових в разі потреби перетворитися на море.
Невсеремось.
* * *
На фото черговий рекорд самашетчєго – 12 тисяч проплачених. Шо там книга рекордів? Фіксанули?
Стоп! Новий рекорд. Поліція каже, шо це 5 тисяч! Урабля!
смотрю на фото и видео сегодняшнего мероприятия в Киеве…
такое впечатление, что мироздание умышленно регулярно посылает нам эти испытания, в виде януковичей, путиных, зеленских и прочей швали. мне кажется, эти Майданы, эти Вече, эти “Ні капітуляції” – это некие омолаживающие процедуры для нашей Нации.
как змея, время от времени, меняет свою шкуру на новую, свежую и блестящую – так и мы, Украинцы, собираясь вместе на Майдане или на Хрещатике, проходим некий катарсис, подпитываемся друг от друга колоссальной созидательной энергией и возвращаемся в свои жилища другими людьми.
мы чувствуем себя спокойнее, смелее, счастливее, моложе, увереннее в своей победе и, в конечном итоге, в победе своей страны, Украины.
даже те, кто смотрят на происходящее в Киеве из других городов и стран, чувствуют этот сумасшедший заряд человеческой воли, передающийся через мониторы компьютеров и экраны телевизоров. это ощущение свободы ни с чем не сравнимо. это не купишь ни за какие деньги. даже за 1000 грн (привет, арахамия) 😉
думаю, сегодня мы, те самые “25%”, будем спать крепко и сладко. даже невзирая на полнолуние и завтрашний рабочий день. сегодня те сотни тысяч Украинцев, которые вышли на марши по всей стране, в очередной раз показали себе и всему миру, что произошедшее полгода назад – это всего лишь временный отлив перед настоящим приливом.
что долго этот шабаш плесени продолжаться не будет. что откат в прошлое продлится недолго, и скоро Украина вернётся на рельсы, ведущие в сторону ЕС, НАТО и прочь от мордора.
спасибо вам, Люди.
слава Нації!
смерть ворогам!
p.s. внешним и внутренним…
* * *
наши вазеленские убеждают сами себя, что десятки тысяч людей, выходящие против них в последнее время на площади страны – от начала и до конца проплаченная массовка
окей. допустим. но помилуйте: если некто в этой стране способен регулярно проплачивать такую массу народу – то на месте вазеленских я бы от ужаса мочился в свои портки практически беспрерывно!
ведь это просто Крез какой-то. представьте себе: если этот некто способен так легко и непринуждённо регулярно вываливать десятки миллионов (наличных!) гривен, то бояться его нужно во сто крат больше, нежели какого-то законопослушного Порошенко! (всё регулярно декларирующего, находящегося под плотным колпаком всех возможных налоговых, специальных служб, журналистов-расследователей и прочей х*еты – и, в итоге, являющегося прозрачным, как намёк Бога 🙂
в общем, я посоветовал бы вазеленским провести мозговой штурм (ггыы, шутка) и придумать какое-то другое объяснение происходящему в стране. иначе им придётся признать, что в Украине затаился какой-то таинственный финансовый монстр, неподвластный бдительным окам коломойских рябошапки-баканова-трубы-сытника-авакова-… а это, знаете ли, некомильфо. удар, так сказать, по высочайшей репутации новой зеко-манды (снова шутка).
с добрым утром, путчисты-реваншисты🥳
Когда-то я присутствовал при сборе группы ДРГ, которая собиралась вночь к сепарам.
Это было давно, но я почему-то в деталях запомнил тот вечер.
Действие происходило в доме, на удивление, хорошем доме. Не разграбленном, в котором поддерживалась чистота и порядок. Бойцы там даже спали не в спальных мешках, а в постелях, стирали постельное белье. Вся техника работала, на стенах висели фотографии бывших хозяев. Небогатый дом, но большой, добротный. В нем когда-то жила, судя по фотографиям, большая семья.
До транспорта оставалась пара часов, бойцы заканчивали последние приготовления. Два бойца все никак не могли решить, корректно ли работают их рации, “приемкали” и “разватрикали”, вслушиваясь в шипящии “моторолы”. Один укладывал в подсумок батареи к тепловизионному прицелу. А еще один все экспериментировал, по разному подвязывая к своему рюкзаку пару гранатометов, чтоб ему было удобно нести потом рюкзак. Привязывал, одевал рюкзак, пробовал снять, одеть, что-то ему не нравилось, он опять перевязывал гранатометы. Еще один боец сидел на кухне и пил чай. Он преувеличенно бодро говорил, видно было, что он нервничает.
Из всей этой кутерьмы выделялся один боец. Он спал. Просто лег и заснул сном младенца. Поспать, впрочем, ему долго не вышло, “приемкающие” испытатели раций его таки разбудили. Тихий храп прекратился, боец недовольно поднял голову над кроватью, посмотрел на побратимов и с выдохом откинул голову:
– Как ты спать можешь? – в комнату зашел с чашкой чая нервничавший разведчик. – Я вот не могу…
– Ссышь? – коротко кинул с кровати разведчик. В другой ситуации это бы звучало оскорбительно. Но не тут. Тут это был простой мужской вопрос.
– Ссу, – кивнул головой побратим и отхлебнул чай. – И ночью плохо спал. Не могу перед выходом спать.
– А я устал бояться, – тихо сказал боец, лежа на кровати. – Но когда выйдем, то меня это состояние догонит. Буду на нервах как никто. Но это потом. А сейчас гоню от себя эти все мысли. Получается. Наверное, психика такая.
Через пару часов к ним заедет бус с еще одной группой. Они разместят оружие и экипировку в машинах и уедут в ночь. Я останусь в доме, ожидая их. Они вернутся под утро, взьерошеные, разгоряченные. Без потерь. И лягут спать. Поспят, впрочем, недолго, даже смертельно уставшие не смогут спать больше четырех часов. Потом долго будут что-то обсуждать, корректировать…
Это было давно. Я уже и забыл про это.
Пока не встретил одного из этой группы сегодня на Крещатике.
Живой, здоровый. Совсем не поменялся. Он и пробудил во мне те воспоминания.
Так вот, что бы я хотел сказать на тему таких людей.
Мне до боли обидно, что власть недооценивает таких людей. Людей, которым было страшно, которые нервничали, не могли спать, а потом вставали и шли исполнять свой долг. Не за деньги. Не знаю, какие деньги можно было предложить этим людям в ту ночь, чтоб они за них согласились пойти на возможную смерть. Просто они это делали, так как считали своим долгом.
Сейчас какое-то количество этих людей считают своим долгом выступить против нынешней политики президента. Они хотят что-то сказать, но их не слышат. Я не знаю, какое количество таких башибузуков было сегодня в толпе. Но я бы боялся даже одного такого. Их не смогла остановить российская армия, минные поля, пулеметчики, снайпера и огонь артиллерии. Я видел, на что они способны, эти иногда абсолютно простые, не выделяющиеся в толпе люди.
Я сильно сомневаюсь что их сможет что то остановить.
Потому я бы посоветовал власти их услышать. Их и их побратимов.
И надеюсь, что сегоднешняя акция была достаточно веским намеком.
Акція “Ні капітуляції!”.
Було душевно. Багато знайомих облич. Зустрів людей, яких не бачив по кілька років.
Знаєте, після кожної такої акції переконуюся – нічого у них не вийде. Не вийде здобути мир шляхом національного приниження та здачі національних інтересів, переламавши/купивши лідерів ветеранської та патріотичної спільноти.
НЕ ВИЙДЕ!
Я не вірю в політиків і політику. Натомість, я вірю у людей. Вгляньтеся в ці обличчя – і ви самі все зрозумієте.
Ні капітуляції!
Влада має почути, що відводити війська – це погано!!!
Влада має почути, що формула Штанмаєра – це формула Путіна.
І мені шкода, що нам треба підвищувати голос, щоб нас почули!
Україна переможе!!!
Явно фото дня.
Тут же принцип напрочуд простий: чим частіше хтось із зекоманди триндить про куплених учасників акцій – тим більше народу збиратиметься. Після довжелезного марафону, нібито пояснень і гарантій “не здавати інтереси країни”, вибачень Арахамії – на марші та Майдан виходить ще більше народу.
Всюди ядро протестів – ветерани. Можете уявити масштаби і зарядженість протестів, якщо Зеленський зважиться на серйозніші компроміси з РФ. Богдан і тоді пояснюватиме президенту, що це все “порохоботи по 100 грн”?
А день чудовий. І марш теж.
Хоч і з нюансами, але все ж.
До х*я марша (кавер Митця)
На сцені стоїть гидко-зелено разкрашена ОП, біля ОП стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило в касці і врізується головою в стіну.
Мудило с покерфейсом: Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє?
Захеканий мудило (лежачі долі): Там марша дох*я!
Всі мудила: Де?
Захеканий мудило: Там! (Помирає).
Кучерявий мудило з пластиковою тарілочкою і вилочкою (шуткує): Скорость оху*вающа.
Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.
Мудило з бурятськими глазьонками (раптово скаженіє): За мной! Це націоналісти і фермери! Нам пи*да!
Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшене ревіння, переходяще в жіночий зойк. Залишається тільки мудило з покерфейсом.
З того боку, де знаходиться марш, йдуть фермери і націоналісти. В руках вони тримають носилки. На носилках лежить іще один мудило з відом бабушкі невизначеного громадянства, воно блює.
Мудило з відом бабушкі невизначеного громадянства: Я всіх вас *бав, подонки, сємєро на одного, фашисти прокляті!
Перехожий: Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?
Фермери і націоналісти (регочуть): Кастріруєм нах*й.
Мудило с покерфейсом: Це план А? Тогда розкажіть ще про план Б і навіть план Ц. Будьте чесні з нами. Што іменно ви збираєтесь відрізать на третину у плані Б?
Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і жовто-блакитний. Фермери неквапливо прямують на зупинку. Крім них в трамвай ніхто не сідає. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки славня.
Завіса.
“… Ця Україна пахне кров‘ю та потом! Ця Україна пахне вогнем!…”
Мабуть, почати варто із подяки. Подяки всім захисникам України. За те, що ви є. За те, що ми є. За те, що є Україна. Дякуємо!
Сьогодні, 14 жовтня, в один із найважливіших днів року, ми пішли на марш. І пішли на такий марш, що було чути від Сяну до Дону. Так, поряд з нами були особи та організації, яких ми не любимо, а вони так само не люблять нас. Та це все дурниці, коли йдеться про державу та повагу до ветеранів. Напередодні ми відмовились від партійної символіки та економічних гасел типу ринку землі чи зарплат марсіанам. Тому нас було багацько і ми були єдині.
У традиційному марші (не має жодного відношення до традиційних цінностей) ми мали свою колону, з міні-оркестром та блекджеком, а впізнати нас можно було за гадсденівським прапором. Хто не знає, цей стяг символізує свободу та незалежність. До традиційних слів подяки (знову ж таки: жодного стосунку до традиційних цінностей) ми додали вимоги припинити капітуляційні дії та відправити голову Офісу Президента Богдана. Ой, тобто відправити у відставку голову Офісу Президента Богдана.
Ми, м’яко кажучи, з пересторогою ставимось до планів президента щодо вирішення ситуації на Донбасі. Ми висунули пану Зеленського свої вимоги, які озвучували на Віче минулої неділі та цього разу. Щодо Богдана, то він за короткий термін встиг зібрати колекцію з відбірних зашкварів. Один з останніх – заяви про проплачені мітинги проти капітуляції. Вважаємо, що на відставку Андрій Йосипович вже заробив.
Коли основна частина колони (а вона була, до біса, просто величезна) дійшла до Майдану Незалежності – там відбулось Віче. Серед виступаючих були представники армії, громадськості та політики, зокрема наш Юрій Гудименко.
«Подивіться на цю Україну, пане Президенте! Вийдіть із кабінетів! Ця Україна не пахне пилом та софітами. Ця Україна пахне кров‘ю та потом! Ця Україна пахне вогнем! Ця Україна пахне бензином та порохом! І це є справжня Україна! Осягніть її і станьте її частиною! Інакше ви ніколи не зрозумієте, що саме змило вас зі сторінок історії, як зайві літери зі шкільної дошки. Україна – це не шепотіння Коломойського на вухо. Україна – це передсмертні крики її ворогів!», – звернувся Гудименко до Зеленського.
Для нас усіх було честю стояти зі справжньою Україною, зі справжніми захисниками. Але для пана Президента, вочевидь, це найбільший страх. З початку своєї каденції Володимир Олександрович ще жодного разу не спілкувався напряму з народом, в якого є претензії. Зате він прекрасно виглядає в кадрі та недолуго відповідає на не менш недолугі питання журналістів. Що ж, ми це запам’ятали. Ми не стомимось вас попереджувати: те, що ви хочете зробити – це не перемога. Це капітуляція, це множення на нуль останніх 5 років та десятків тисяч українських жінок та чоловіків, що загинули за країну, яку ви ще навіть не очолювали.
Так вже сталося, що у багатьох із нас дивним чином опинилися чорні та червоні стікери із написами «ні капітуляції» різними мовами світу. Тому від Гудименка прозвучала пропозиція пройти до Офісу Президента і трошки його прикрасити. Ніякого вандалізму, друзі. Просто ми побачили, як Зеленський погано спілкується українською, але як віртуозно російською та іншими іноземними мовами. Гадаємо, це ще один спосіб донести до гаранта наші вимоги.
Ми не знаємо достеменно скільки нас було сьогодні. Доручимо цей підрахунок правоохоронцям та дуету Арахамія-Богдан, які завтра повідомлять співвідношення проплачених та щирих українців з точністю до тисячі гривень на людину. Поки їх мізки будуть зайняті складними математичними операціями, ми хочемо ще раз подякувати кожному та кожній, хто стояв за Україну. Знайте, ми не дамо всяким президентами здавати територію, за яку ви ризикували життям.
Ваша Партія! Слава Україні!
ЗЕЛЕНСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ЦЕ НЕ СВАТИ!!!
Гайдукевич!! Чітко і ясно!!!
Ніхто не прийшов… ЗНОВУ#зелю_геть #зе #зеленский#злн #хло #пнх
Gepostet von Aleksey Zimin am Montag, 14. Oktober 2019
Gepostet von Ovchinnikov Alexander am Montag, 14. Oktober 2019
Крым на Марше.Начало.Поскакали на Майдан.
Gepostet von Фрося Чемоданова am Montag, 14. Oktober 2019
Днiпро зараз. Марш Захисникiв.
Gepostet von Анатолій Іванович am Montag, 14. Oktober 2019
Люблю, коли люди самі приходять – тому що разом сила. Коли гуртуються, самі роблять акцію, не шукаючи "лідерів", "…
Gepostet von Olena Balaba am Montag, 14. Oktober 2019
Сегодня в Волновахе
Gepostet von Anatoly Ursul am Montag, 14. Oktober 2019
Фото © Facebook учасників Маршу, Якимінський Олексій, Андрій Дубчак та Сергій Нужненко / Радіо Свобода, Михайло Палінчак
Фото Андрія Дубчака та Сергія Нужненка Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковуються з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода
Фото на заставці © Facebook Dinara Habibullaieva
