Ангел неприємностей
Офіційна Заява Партії: Необачні висловлювання президента ставлять під сумнів міжнародну підтримку України
Резонансне і неузгоджене з ним, за словами самого президента України Зеленського, оприлюднення конфіденційної міжнародної розмови стало першим подібним випадком, який свідчить про відсутність необхідного рівня комунікацій між офісами президентів України та Сполучених Штатів.
Як стало відомо з самої стенограми, під час розмови президент Зеленський поставив під сумнів допомогу, яка протягом останніх років надавалася Україні Європейським Союзом, зокрема, Німеччиною і Францією. А також зробив відверту заяву, що новопризначений генеральний прокурор є «100 відсотків його людиною», чим поставив під сумнів незалежність і неупередженість на лише самого генпрокурора, а й прокуратури як інституції в цілому.
«Європейська Солідарність» із глибоким занепокоєнням констатує, що подібні необачні та непродумані висловлювання президента можуть ускладнити міжнародну підтримку України. «ЄС» закликає президента Зеленського, його офіс і МЗС докласти всіх зусиль для збереження двопартійної підтримки України в США, також зберегти високий рівень довіри і підтримки з нашими європейськими партнерами, зокрема, країнами нормандського формату. Дипломатія і міжнародні відносини не пробачають дилетантства, потребують вдумливого ставлення і професійного підходу.
Ми цінуємо надану протягом п’яти років військову, макрофінансову та безпекову допомогу Україні з боку США і ЄС та звертаємося до влади з вимогою зберегти довірливі взаємини з усіма партнерами на тому рівні, щоб Україна не залишилася сам на сам з агресивною політикою Путіна.
Окремо наголосимо, що хизування Президента України тим, що новий «генеральний прокурор є 100% його людиною» ставить під сумнів можливість неполітизованої, неупередженої, незаангажованої роботи прокуратури і правосуддя в Україні в цілому. Викликає глибоке занепокоєння той поспіх, з яким пропихувалися зміни до закону про прокуратуру, що перекреслили зобов’язання України перед Європейським Союзом у частині реформування цієї інституції, та повертають цей орган на роки і десятиліття назад до карально-репресивної машини.
«Європейська Солідарність» вважає за необхідне запросити в парламент Генерального прокурора Рябошапку для роз’яснення конфлікту інтересів та позиції, що він є «людиною президента», а не слугою закону. У вівторок, на погоджувальній раді «ЄС» виступить з такою ініціативою.
Прочитал я, значит, речь Зеленского в ООН.
И вроде и неплохо. Даже лучше, чем неплохо. Сторителлинг про Слипака – плюс, показал пулю – плюс, напомнил число жертв войны – плюс, вспомнил про аннексию Крыма Россией – жирный плюс.
Но это было в начале речи. А запоминается, как говорят, последнее слово.
В конце речи Зеленский дважды, сука, ДВАЖДЫ повторил одну и ту же фразу. Которая полностью перехеривает все предыдущие фразы. Которая перехеривает вообще всё.
Эта фраза – «Войну невозможно выиграть победами».
Давайте я немножко напомню. Существует некая простая дихотомия, такое, знаете, «или-или». Или война заканчивается для страны победой, или война заканчивается для страны поражением. Это не футбол, тут с ничьими плохо. Даже если стороны расходятся вроде как при своих, всё равно кто-то теряет больше. Жизней, морей, земель, заводов. Он и проиграл. Нет исключений. И по странному стечению обстоятельств проигрывает обычно тот, кто меньше побеждает. Знаю, это поразительно глубокая по внутреннему содержанию мысль, но, видимо, не всем доходит.
В чём заключается победа Украины в этой войне? Она будет заключаться в:
– возврате всех территорий, захваченных Россией;
– получении контрибуции (компенсации ущерба);
– публичном суде и наказании виновных в развязывании войны;
– денацификации России.
Отсутствие одного любого пункта в конечном счёте будет означать, что мы не победили, а временно отбились, и война продолжается. Отсутствие двух и более пунктов будет означать поражение в войне. Они напали на нас. Они убивали нас. Они пытали нас. Они сжигали наши дома. Банальное «ну ок, мы вернули как было» не работает. Вы не можете воскресить наших мёртвых. Мы не можем вас простить до вашего покаяния. Точка.
Для того, чтобы победить, нужно воевать и выигрывать битвы. Дипломатия может замедлить войну. Может заморозить конфликт. Может развести войска. Может – вместе с санкциями – даже вернуть нам наши территории.
Но дипломатия не заставит Россию каяться. Не заставит её отказаться от имперских амбиций. Она только унизит её и нам придётся снова готовиться к войне.
Только тотальная победа приносит плоды. Только разрушение приносит уроки. Только удар к голову заставляет мозги работать. Первую мировую Германия проиграла, но войска Антанты до Берлина не дошли. Результат? После Первой мировой Германия начала копить силы для реванша. После Второй мировой, когда Берлин был сметён с карты, когда в Нюрнберге судили оставшихся вожаков, а после развешивали их на виселицах, когда целая нация была покарана и вынуждена каяться, Германия стала миролюбивой. Денацификация и огненный шторм. Незабутні враження.
Только так работает. И только тот победит в войне, кто думает о том, как сокрушит противника и сожжёт его столицу. Так было. И так будет.
Зеленский не принесёт вам мир. Он принесёт вам поражение.
Если вы разрешите ему это сделать.
Послухав, що казав Зеленський в ООН.
Дуже добре, що він промовив ім’я Василя Сліпака, розказав про цю людину, що у нас воюють і гинуть солісти паризької опери. Такі аргументи Захід розуміє.
Дуже добре, що прозвучало “російська агресія”. Нарешті. Міг би і там задвинути про повстанців і цукерки Рошен в їхньому пайку. Згадав анексію Криму, окупацію. Добре.
Добре, що згадав про відмову України від ядерного арсеналу, і чим це обернулося.
Добре, що закликав до змін в Радбезі ООН, хоча погано, що додатково не підкреслив, що саме РФ треба позбавити права вето.
Погано, що все це прозвучало на фоні скандалу в США, і його промова сприймається через призму “ааа, це той чувак, через прогиб якого Трампа імпічментують”.
Але він все це сказав і це дуже добре.
Нехай його паства чує ці слова. Нехай він донесе до інтелектуальної більшості те, що вона не хотіла слухати від Порошенка. Він ржав зі всього, що боліло нам, задвигав про владу, що наживається на війні, а тепер нехай пояснить своїм, заради чого ж тоді загинув Василь Сліпак, якого він згадав, якщо він тепер дозволить ворогу всунути нам до сєрєдіни.
Але одне питання залишиться без відповіді: нащо було міняти в мільйон раз професійнішого Порошенка на чувака, який скаже все те ж саме тільки по-калічному?
* * *
“Я сказав Трампу, що це не дуже хороша реклама для України, що всі кажуть, що країна корумпована”
Виявляється, Зеленський вже поборов корупцію. Тепер він не хоче, щоб на кожному кроці мололи про корумповану Україну. Ще 5 місяців тому він сам брехав про “нестерпну кокорупцію”, а тепер, коли “бізнесмен Коломойський” повернувся у владу і стриже бабло, час перестати про цю вашу корупцію говорити. Нема її. Нова епоха.
Ці тупі, злодійкуваті тварі просто огидні.
В Брюсселе отреагировали на упреки в недостаточной помощи Украине от ЕС. В ЕС назвали поддержку Украины в последние 5 лет беспрецедентной:
“За эти пять лет мы собрали для Украины самый большой пакет поддержки в истории Европейского союза. Будучи убежденным сторонником Украины и ее демократического пути и признавая беспрецедентные проблемы, с которыми сталкивается Украина, и беспрецедентные усилия по проведению реформ после Революции 2014 года, Европейский союз вместе с европейскими финансовыми институтами мобилизовал более 15 млрд евро грантов и займов для поддержки процесса реформ” , – говорится в заявлении пресс-секретаря Могерини.
“Я думал, что они опубликуют свою часть” – прокомментировал Зеленский, заявив, что 1) его разрешения не спрашивали, 2) он не против публикации, 3) он считает, что телефонные разговоры между лидерами стран не должны публиковаться.
Знаете, что прикольно в этой крайне печальной ситуации? Что уже подводки, комментарии, объяснения даже писать не надо. Излагай голые факты, цитаты – и всё понятно.
Знаете, что не прикольно? Факты и цитаты зебилам – как мертвому припарка. Зебилам на факты насрать, зебилам надо шоу: сериал, истерики коломойских геббельсов, перфомансы аваковских мальчиков. Есть шоу – втолкнешь любую х*ню: хоть Зеленского в президенты, хоть Юзика с кумой в депутаты. Нет шоу – нахрен ваши факты.
Над каждым из нас нависает тень из прошлого. Над кем-то больше, над кем-то меньше. Когда-то я наванговала нашему карманному буонапарте, что квартальные миазмы будут всегда волочиться за ним, как бздо по кальсонам. Ему всегда будут вспоминать писюновые гаммы на рояле. Всегда будут тыкать в глаза тем, как он назвал Украину порноактрисой на потеху гогочущей балалайной публике. Слово «пошлость» всегда будет идти рука об руку с его фамилией.
Но есть еще одна штука. И называется она неумение держать лицо. Зеленский так привык по роду деятельности гримасничать, корчить рожи, кривляться, что называется, «хлопотать лицом», что это въелось в него намертво. Он не умеет в покерфейс, он умеет только в кривляния, потому что именно они его кормили все это время. Дешевые вые*оны на публику — его хлеб много лет.
Поэтому он обречен на множество фотожаб, слепленных из стоп-кадров видео или просто фотографий. Ибо даже среди протокольных снимков каждый третий — подарок для любителя фотошопа.
И еще: я не отношусь к тем людям, которым стыдно за страну только потому, что у нее такой президент. Потому что президенты уходят (или их выносят), а страна остается.
Мне, честно говоря, нечего особо сказать про стенограмму телефонного разговора Зе и Трампа.
То, что Зе ведет себя как холуй и вовсю виляет хвостом перед хозяином Белого Дома, – это даже не удивительно. Только лизоблюды и пресмыкающиеся могут сделать карьеру в РФ. Гни хребет – и Масляков тебя не забудет. Так что все эти облизывания сапог и заискивания “я останавливался в трамп тауэр и очень рад, что вы назвали Йованович плохим послом” – это примерно то, чего я ожидал от Зе. Равно как и мелочную тиранию ничтожества – отзывать посла потому, что личные терки – можно. Озвучивать это – нет. Особенно – на переговорах.
В общем. Ничего нового. Совковый до мозга костей тамада на посту Президента остается совковым до мозга костей тамадой.
Что до Трампа, то вероятность его импичмента я вижу как почти нулевую – текст разговора можно трактовать по-разному и в случае чего всех собак повесить на нашего дурачка – благо он там наобещал порешать все со своим на 100% прокурором. Да и скандалы для рейтинга Тармпа – это не проблема, а топливо. В конце концов, именно благодаря им он и победил.
Ангел неприємностей
Вчора, безсумнівно, був день зовнішньої політики. Точніше, її спроб. Точніше, того, що ми маємо замість неї.
Спочатку блиснуло десь там в небесах – ну ось воно, нарешті, і хоч щось! Промова Зеленського про Сліпака безумовно заслуговує на увагу.
По-перше, вона була правильно побудована, тому що в «великому світі» прийняті такі проривні емоційні ходи.
По-друге, це дійсно вже можна назвати словами, які гідні виступа голови держави та в інтересах держави.
І нарешті з самої великої трибуни з його вуст прозвучали слова «російська агресія».
Після суперечливих і небезпечних смикань щодо війни з росією – це гарантована перемога, принаймні над собою.
Але знаєте, що заважає мені радіти?
Політичний жанр, в якому працює Зеленський разом зі своєю строкатою командою.
З виборів нічого не змінилося. Схема як і раніше та ж. Вони просто намагаються продовжувати говорити кожному те, що він хоче почути. Як всередині країни, так і поза нею.
Оскільки це погано співвідноситься зі справами, шпагат, на якому сидить молода перспективна команда, постійно розтягується і моторошно тріщить у всіх місцях з’єднання.
Тому в перспективу послідовності в будь-яких питаннях віриться насилу.
З усією яскравістю це проявилося, коли світла радісна пляма голосно накрилася мідним тазом феєричного зашквара після оприлюднення стенограми переговорів Трамп-Зеленський.
Я не буду розбирати подробиці побудови бесіди. Тон підлещування, гротескних лестощів, манера спілкування дрібного клерка з великим босом. Приправлена дитячою спробою «бити понти» і набивати ціну перед «старшим». Напевно, в поданні гаранта і його радників, так з Трампом і треба. Напевно, так вони представляють дипломатію, політичне маневрування і хитрість.
Хоча, як казав Швондер – «Це якась… ганьба…»
Власне, причиною феєрії була конфіденційність розмови, яка апріорі повинна бути похована в запорошених архівах.
Помилочка вийшла з оцінкою системи країни, в якій велася стенограма. Там явним стає саме таємне.
Це, власне, враховував навіть Трамп. Навіть самовпевнений і не дуже обережний Трамп не називав критичні речі в лоб (наприклад, назву фірми).
І рівноцінних собі політиків навіть не згадував. І, головне, не називав генерального прокурора «мій». Тому що розумів, за це не імпічмент – осиковий кілок йому вб’є навіть власна партія.
А ось Зеленський, згідно звичної «стратегії», говорив те, що хоче почути Трамп. Точніше, те, що хоче почути Дональд Трамп в поданні Володимира Зеленського. І вляпався.
В результаті вийшло те, що вийшло. Просто підтвердилася феноменальна здатність нашого молодого і перспективного президента перетворювати в феєричний капєц все, до чого він доторкається.
Те, що він злегка «опустив» Меркель і Макрона, – ще півбіди (хоча даром це не пройде ані йому, ані всім нам). Неприємно інше. З огляду на принцип «говори кожному своє», я готовий поставити на кін свій старенький ноутбук, що і канцлер, і президент двох європейських держав з подивом зрозуміють, що їм говорили те ж саме. Тільки з точністю до навпаки.
У цьому випадку ситуація для нашого гаранта складається зовсім сумно. Сумно, як доля сільської пліткарки, жертви балачок якої одночасно дізнаються, що про них розповідали іншим. Там далі нічого цікавого. З того моменту, як пліткарку починають бити.
На тлі цього скривджене «фе» в сторону відкликаного посла США і яскраві ревнощі до попередника, звичайно, тьмяніють. Але не скидаються з рахунків. Тому що на великій політичній арені добре запам’ятовують дріб’язковість. Як і юнацьке метушливе «я, моє, мій, мої…». Рівень, однак.
Ну, а про «генпрокурор – 100% моя людина» – це окремий діамант. Виборцям Зеленського це, звичайно, глибоко фіолетово. А ось в міжнародній політиці це як упустити туза з рукава при грі в покер. Мітка назавжди.
До речі, не треба спрощувати Трампа. Він прекрасно знав, з ким говорить. Він знав, що перед ним будуть розпускати хвіст павича, зображуючи всесильного царя. Тому цілком справедливо розраховував «повирішувати» питання. І порішав. Хлопчик не міг відповісти «ні». Це зіграло б проти щойно відбитих понтів.
І в принципі, пан Дональд ненавмисно наговорив собі на процедуру імпічменту (яка, до речі, досить сумнівна) тільки наполовину. Іншу половину старанно наговорив наш.
До речі, якщо хто не звернув увагу, Трамп згадав ще й фірму Crowdstrike. Просив «дізнатися, що трапилося з усією цією ситуацією». І згадав «сервер в Україні».
Так, так. Це щодо втручання росії в вибори США. Завдяки якому, як багато хто стверджує, Трамп і виграв вибори. І в цей «епізод» розмови, думаю, конгрес вчепиться з ретельністю бультер’єра. Так що подальші сюрпризи цілком можливі.
Що порадувало в цій розмові – правильне ставлення до Росії. Порадувало б. Якби було основним. А не дрібним антуражем на тлі загального трешу.
Загалом, Володимиру Зеленському безсумнівно вдалося одне. Він ненадовго став одним з найвпливовіших політиків світу. Бо вплинув так вплинув.
І хвилі від цього впливу будуть розходитися ще довго.
У Трампа тепер немає приводів для любові (м’яко кажучи). Але немає ніяких приводів для любові тепер і у того, хто його, цілком ймовірно, змінить Трампа в наступному році.
В любов Меркель і Макрона теж чомусь віриться насилу. Та й інши велики політики тепер будуть шарахатися, як від бубонної чуми.
Ким ми виглядаємо в очах решти Європи, я навіть боюся сформулювати.
Від цієї ситуації кожен отримає як свої плюси, так і мінуси. Як завжди… Окрім нас. Ми з усіх боків – крайні.
Ну і сам. Не знаю, хто він тепер для великого політикуму. Цар Мідас навпаки? Ангел неприємностей?
Не ставте йому більше пісню «Полковнику ніхто не пише». Не знущайтеся. Те, що він не полковник, – більше не головне.
Ангелам неприємностей теж ніхто не пише.
Казали ж їм, казали, ну не можна прийти з підворітні в президенти, це довгий шлях, це наука ціла – як сказати, коли, кому, що. Це досвід, це мистецтво шантажу та компромісу, це набутий лоск та природня харизма. Це, врешті решт, довга історія помилок та зрад, синяки та укуси.
Нє, “он научітса, у нєво діплом юріста, дайтє мальчіку папробивать”.
Що, суки, і як воно бути списаною лабораторною мишею? Поки хлопчик навчиться – ви здохнете як не від парші, так від труєної шаурми.
